Паоло Барізон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Паоло Барізон
Паоло Барізон
Паоло Барізон
Особисті дані
Народження 23 червня 1936(1936-06-23)
  Вітторіо-Венето, Тревізо, Венето, Італія
Смерть 17 квітня 1979(1979-04-17) (42 роки)
  Андора, Провінція Савона, Лігурія, Італія
Поховання Turin Park Cemeteryd
Громадянство  Італія
Позиція фланговий півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1953–1954 Італія «Вітторіо Венето» ? (?)
1954–1957 Італія «Венеція» 68 (20)
1957–1960 Італія «Дженоа» 71 (30)
1960–1963 Італія «Мілан» 47 (14)
1963–1965 Італія «Сампдорія» 57 (19)
1965–1967 Італія «Рома» 62 (13)
1967–1970 Італія «Наполі» 54 (7)
1970–1971 Італія «Тернана» 31 (10)
1971–1972 Італія «Белларія» 31 (17)
1972 Канада «Торонто Метрос» 8 (3)
1973–1974 Італія «Леванте Дженова» 28 (10)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1959–1966 Італія Італія 9 (6)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1976 Італія «Мілан»
1977–1978 Італія «Про Патрія»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Паоло Барізон (італ. Paolo Barison; нар. 23 червня 1936, Вітторіо-Венето — пом. 17 квітня 1979, Андора) — італійський футболіст, що грав на позиції флангового півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Виступав, зокрема, за «Дженоа», «Мілан» та «Наполі», а також національну збірну Італії.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

У дорослому футболі дебютував 1953 року виступами за команду «Вітторіо Венето» з рідного міста, в якій провів один сезон, після чого перейшов у «Венецію», з якою у сезоні 1955/56 виграв Серію С і вийшов у другий дивізіон.

Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу «Дженоа» з Серії А, до складу якої приєднався влітку 1957 року. Відіграв за генуезький клуб наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Дженоа», був основним гравцем команди і одним з її головних бомбардирів, маючи середню результативність на рівні 0,42 голу за гру першості. Згодом був включений до Зали слави «Дженоа»[1].

Влітку 1960 року, після того як «Дженоа» було позбавлене футбольною федерацією усіх набраних у попередньому сезоні очок і відправлене у нижчій дивізіон, Барізон уклав контракт з «Міланом», у складі якого провів наступні три роки своєї кар'єри гравця. Барізон не був основним гравцем команди, але за цей час виборов титул чемпіона Італії та став володарем Кубка чемпіонів УЄФА.

Згодом, з 1963 року, по два сезони грав у складі клубів «Сампдорія» та «Рома».

З 1967 року три сезони захищав кольори команди клубу «Наполі», ставши в першому з них віце-чемпіоном Італії.

У сезоні 1970/71 років захищав кольори клубу Серії В «Тернана», після чого перейшов на запрошення свого друга і тренера «Белларії» Гастоне Беана у цю команду, що грала у Серії D.

Згодом у 1972 році провів кілька матчів за канадський «Торонто Метрос» в НАСЛ[2] і повернувся до Італії, де завершив ігрову кар'єру у клубі «Леванте Дженова» з Серії D, за яку виступав протягом 1973—1974 років.

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

28 лютого 1958 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в товариській грі проти збірної Іспанії (1:1).

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1966 року в Англії, де зіграв у двох матчах проти Чилі (2:0), в якому забив гол, і Північної Кореї (0:1). Ця несподівана поразка від корейців, яка не дозволила Італії вийти з групи, стала останнім матчем для Паоло у футболці збірної.

Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у формі головної команди країни лише 9 матчів, забивши 6 голів.

Кар'єра тренера

[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, в червні 1976 року, очоливши на п'ять зустрічей тренерський штаб «Мілану» після відставки Джованні Трапаттоні[3].

Згодом у 1977—1978 роках тренував «Про Патрію».

Вранці у вівторок 17 квітня 1979 року на Автостраді дей Фьйорі (A10) поблизу Андори, Барізон, який повертався в Турин на Fiat 130 Coupé, не впорався з керуванням і загинув[4]. Його друг і колишній партнер по «Мілану» Луїджі Радіче був поранений, але зумів вижити[5].

Статистика виступів

[ред. | ред. код]

Клубна

[ред. | ред. код]
Чемпіонат Ліга
СезонКлубЛіга ІгриГоли
ІталіяЛіга
1954-55 Італія «Венеція» Серія C 6 0
1955-56 33 9
1956-57 Серія B 29 11
1957-58 Італія «Дженоа» Серія A 21 11
1958-59 27 14
1959-60 23 5
1960-61 Італія «Мілан» 11 5
1961-62 22 6
1962-63 14 3
1963-64 Італія «Сампдорія» 24 13
1964-65 33 6
1965-66 Італія «Рома» 32 6
1966-67 30 7
1967-68 Італія «Наполі» 20 4
1968-69 21 2
1969-70 14 1
1970-71 Італія «Тернана» Серія B 31 10
1971-72 Італія «Белларія» Серія D 31 17
СШАЛіга
1972 Канада «Торонто Метрос» НАСЛ 8 3
Країна Італія 422 133
США 8 3
Всього 430 141

Статистика виступів за збірну

[ред. | ред. код]
 Статистика матчів і голів за збірну — Італія Італія

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Мілан»: 1961–1962
«Мілан»: 1962–1963

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. LA LISTA DEI 200 — HALL OF FAMERS - [Архівовано 16 серпня 2013 у Wayback Machine.] genoacfc.it
  2. Paolo Barison nasljerseys.com
  3. Paolo BARISON magliarossonera.it
  4. La storia siete voi: il Bisonte, Paolo Barison
  5. Quotidiano l'Unità del 18 aprile 1979, pag. 5.

Посилання

[ред. | ред. код]