Милан Йованович (футболіст, 1981)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Милан Йованович
Милан Йованович
Милан Йованович
Милан Йованович 2010 року в формі «Ліверпуля»
Особисті дані
Народження 18 квітня 1981(1981-04-18) (43 роки)
  Баїна-Башта, СФРЮ
Зріст 183 см
Вага 73 кг
Громадянство  Сербія
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1999–2002 Югославія «Воєводина» 43 (10)
2003–2004 Україна «Шахтар» (Донецьк) 6 (1)
2004–2006 Росія «Локомотив» (Москва) 3 (0)
2006–2010 Бельгія «Стандард» (Льєж) 116 (52)
2010–2011 Англія «Ліверпуль» 10 (0)
2011–2013 Бельгія «Андерлехт» 68 (17)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
2007–2012 Сербія Сербія 44 (11)
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Милан Йованович (серб. Milan Jovanović / Милан Јовановић, нар. 18 квітня 1981, Баїна-Башта) — колишній сербський футболіст, що грав на позиції нападника.

Протягом кар'єри виступав за «Воєводину», «Шахтар» (Донецьк), «Локомотив» (Москва), «Ліверпуль» і бельгійські «Стандард» (Льєж) та «Андерлехт», а також національну збірну Сербії, у складі якої був учасником ЧС-2010.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Починав грати у футбол в рідному сербському місті Баїна-Башта, у віці 15 років переїхав у Валево, а потім у 1998 році перейшов в клуб югославського вищого дивізіону «Воєводина» з Нови-Сада. В сезоні 1999/00 зіграв 9 матчів, голів не забивав, в сезоні 2000/01 зіграв у 15 матчах, забив 3 голи, в наступному сезоні жодного разу не зміг відзначитися і лише 7 разів виходив на поле. У сезоні 2002/03 молодий нападник постійно грав в основі, провів 12 матчів першого кола турніру, в яких забив 7 голів, ставши найкращим бомбардиром клубу. Визнавався найкращим гравцем чемпіонату[1]. Успішна гра в клубі і молодіжній збірній країни привернула до форварда увагу селекціонерів багатьох зарубіжних клубів.

У січні 2003 року Йованович перейшов в донецький «Шахтар»[2]. Перший матч в українській вищій лізі провів 9 березня 2003 року проти харківського «Металіста». Незабаром він отримав важку травму і вибув майже на рік[1]. Після відновлення Йованович лише зрідка з'являвся на полі. В чемпіонаті провів у результаті всього 6 матчів, в яких відзначився одним голом. У кубкових зустрічах забив один м'яч і провів 3 гри, в тому числі дві з них в сезоні 2003/04, допомігши команді перемогти в тому турнірі[3].

У серпні 2004 року перейшов у московський «Локомотив». У команді була гостра конкуренція серед нападників, за все друге коло чемпіонату Росії 2004 року Йованович лише тричі виходив на заміну, а також зіграв один кубковий матч. В самому кінці сезону він отримав травму, через що був змушений пропустити перші передсезонні збори[4]. В 2005 році йому так і не вдалося пробитися в основний склад клубу, а на наступний сезон, незважаючи на діючий контракт, він навіть не був включений в заявку «Локомотива». Після цього Йованович розірвав угоду з «Локомотивом».

В середині 2006 року Йованович підписав контракт з бельгійським «Стандардом» з Льєжа. У першому ж сезоні він став найкращим бомбардиром своєї команди з 13 забитими м'ячами, а в двох наступних роках допоміг «Стандарду» завоювати золоті медалі чемпіонату Бельгії. У Бельгії Йованович дуже швидко зумів завоювати любов уболівальників, які дали йому прізвисько — «Змія». Милан дуже добре грав в Бельгії і в 2010 році був визнаний найкращим гравцем місцевої ліги, після чого у нього стався конфлікт з головним тренером клубу Ласло Болоні, який усунув Милана від тренувань за те, що той дозволив собі вступити в сварку зі своїми одноклубниками. Незважаючи на це, Мілан зумів 12 разів вразити ворота суперників у своєму останньому сезоні в Бельгії. Всього відіграв за команду з Льєжа чотири сезони своєї ігрової кар'єри, зігравши у 153 матчах в усіх турнірах, в яких забив 69 голів.

У липні 2010 року Йованович, в статусі вільного агента, офіційно перейшов до англійського «Ліверпуля». Перехід гравця деякий час перебував під загрозою, оскільки тренера, який запрошував серба в мерсісайдський клуб — Рафу Бенітеса — на той час уже звільнили з «Ліверпуля», і деякі видання порахували, що тепер Бенітес спробує отримати гравця в міланський «Інтернаціонале», який він очолив. Однак, всі сумніви розвіяв сам сербський футболіст, який заявив, що не порушить усного обіцянки перейти в англійську команду. Проте Йовановичу не вдалося закріпитися в складі першої команди «Ліверпуля». Абсолютно більша частина матчів за «червоних» була проведена їм в першій половині сезону, коли клубом керував Рой Годжсон. З приходом Кенні Далгліша Милан остаточно загубився, переставши потрапляти в заявку на матчі взагалі. В результаті влітку 2011 року Йовановичу, який знаходився на серйозному контракті, дозволили шукати собі нову команду[5].

Цією командою став бельгійський «Андерлехт», куди серб перебрався 5 серпня 2011 року, підписавши контракт на 2 роки. За цей час встиг відіграти за команду з Андерлехта 68 матчів в національному чемпіонаті і ще двічі стати чемпіоном країни. Влітку 2013 року покинув команду і повернувся до Сербії.

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

Виступав у складі молодіжної збірної Сербії і Чорногорії.

2 червня 2007 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Сербії в матчі проти збірної Фінляндії. Серби виграли з рахунком 2:0, а сам Йованович забив один з м'ячів своєї збірної.

У травні 2010 року тренер збірної Радомир Антич включив Йовановича в остаточний список команди, яка відправилася на чемпіонат світу 2010 року у ПАР. В Африці Милан забив один м'яч у матчі проти збірної Німеччини (1:0), який приніс балканцям несподівану перемогу. Але незважаючи на звитягу над потужною німецькою командою, серби не змогли вийти з групи, програвши два інших матчі збірним Гани і Австралії, а Йованович зіграв в усіх трьох іграх збірної на турнірі.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 6 років, провів у формі головної команди країни 44 матчі, забивши 11 голів.

Статистика виступів

[ред. | ред. код]

Статистика клубних виступів

[ред. | ред. код]
Сезон Команда Чемпіонат Національний кубок Континентальні кубки Інші змагання Усього
Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ігор Голів
1999-00 Югославія «Воєводина» ПЛ 9 0 КЮ ? ? - - - - - - 9 0
2000-01 ПЛ 15 3 КЮ ? ? - - - - - - 15 3
2001-02 ПЛ 7 0 КЮ ? ? - - - - - - 7 0
2002-03 ПЛ 12 7 КЮ ? ? - - - - - - 12 7
Усього 43 10 ? ? - - - - 43 10
2002-03 Україна «Шахтар» (Донецьк) ВЛ 6 1 КУ 1 0 ЛЧ+КУЄФА ?+? ?+? - - - 6 1
2003-04 ВЛ 0 0 КУ 2 1 ЛЧ+КУЄФА ?+? ?+? - - - 0 0
2004 Росія «Локомотив» (Москва) ПЛ 3 0 КР 1 0 - - - - - - 4 0
2005 ПЛ 0 0 КР 0 0 ЛЧ+КУЄФА 0 0 СР 0 0 0 0
Усього за «Локомотив» (Москва) 3 0 ? ? ? ? ? ? 3 0
2006-07 Бельгія «Стандард» (Льєж) ЖЛ 29 14 КБ 6 9 ЛЧ+КУЄФА 2+2 1+0 - - - 39 24
2007-08 ЖЛ 31 16 КБ 4 2 КУЄФА 1 0 - - - 36 18
2008-09 ЖЛ 31 12 КБ 0 0 ЛЧ+КУЄФА 1+7 0+2 СБ 1 0 40 14
2009-10 ЖЛ 26 10 КБ 0 0 ЛЧ+ЛЄ 5+6 2+1 СБ 1 0 37 13
Всього за «Стандард» (Льєж) 117 52 10 11 24 6 2 0 153 69
2010-11 Англія «Ліверпуль» ПЛ 10 0 КА+КЛ 0+1 0+1 ЛЄ 7 1 - - - 18 2
2011–12 Бельгія «Андерлехт» ЖЛ 35 9 КБ 0 0 ЛЄ 9 3 СБ 0 0 44 12
2012–13 ЖЛ 33 8 КБ 5 2 ЛЧ 7 2 СБ 1 0 46 12
Усього за «Андерлехт» 68 17 5 2 16 5 1 0 90 24
Усього за кар'єру 247 80 16 14 47 12 3 0 313 106

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]

Командні

[ред. | ред. код]
«Локомотив» (Москва): 2004
«Стандард» (Льєж): 2007-08, 2008-09
«Андерлехт»: 2011–12, 2012–13
«Шахтар» (Донецьк): 2003–04
«Локомотив» (Москва): 2005
«Стандард» (Льєж): 2008, 2009
«Андерлехт»: 2012

Особисті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б «Мілан Йованович: „Є впевненість, що в заграю основі“». Архів оригіналу за 15 грудня 2003. Процитовано 8 березня 2016. // Terrikon.dn.ua
  2. «„Шахтар“ купив найдорожчого гравця югославської лиги». Архів оригіналу за 1 березня 2003. Процитовано 8 березня 2016. // Dynamo.kiev.ua
  3. Профіль гравця і статистика. Архів оригіналу за 10 листопада 2007. Процитовано 8 березня 2016. // Terrikon.dn.ua
  4. «Мілан Йованович: Граю у футбол не заради грошей». Архів оригіналу за 2 грудня 2012. Процитовано 8 березня 2016. // Sport-express.ru
  5. Йованович, Милан. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 8 березня 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]