Sus ahoenobarbus
| Sus ahoenobarbus | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Парнокопитні (Artiodactyla) |
| Родина: | Свиневі (Suidae) |
| Підродина: | Suinae |
| Рід: | Свиня (Sus) |
| Вид: | S. ahoenobarbus
|
| Біноміальна назва | |
| Sus ahoenobarbus Huet, 1888
| |
Sus ahoenobarbus — вид тварин із родини свиневих (Suidae).
Довжина від 1 до 1.6 м, висота близько 1 м і вага до 150 кг[1]. Велике тіло, підтримуване довгими ногами, вкрите рідким пушком різного кольору від червонувато-коричневого до чорного. Самець трохи більший за самку і має невеликі, але помітні бородавки на обличчі[2]. Ніс, верхня губа і підборіддя вкриті рідкими короткими чорними волосками. Над і перед очима є дуже грубе тьмяно-вохрове волосся на більшій частині довжини і чорного кольору біля основи; ця смуга звужується з боків носа, утворюючи лінію, яка проходить під очима, де знову розширюється і поширюється на щоки, до заднього кута нижньої щелепи. Тіло вкрите рідкими чорними волосками. Хвіст досить великий, обставлений чорними волосками, довгими, особливо по середній лінії, і все більше подовжуються, досягаючи кінця, де утворюють справжню сплюснуту китицю. Вуха невеликі, закінчуються гостро, зверху вкриті волосками того ж кольору, що і тіло, всередині майже голі[3].
Що відрізняє Sus ahoenobarbus від S. barbatus, так це насамперед череп, який у останнього значно витягнутіший. Також у S. ahoenobarbus спостерігається у верхній щелепі з кожного боку — свого роду жолоб, утворений складкою верхньощелепної кістки, яка підіймається; у S. barbatus цеї ознаки немає і верхньощелепна кістка пряма по всій довжині[3].
Ендемік фауністичного регіону Палаван на Філіппінах у північно-східній околиці Сундаленду. Вид записаний з головного острова Палаван, а також деяких його найбільших островів-супутників: Балабак, Бугсук, Бусуанга, Калауїт, Корон, Куліон, Думаран, Лінапакан, Панданан. Він також був зафіксований на деяких менших островах поблизу головного острова Палаван, але неясно, чи вони постійно населені. Викопні записи пізнього плейстоцену існують з Кесона на півдні Палавану, а також з Ель-Нідо, північний Палаван, від пізнього плейстоцену до пізнього голоцену[4].
Вид зареєстрований у суміжних і фрагментованих лісів від рівня моря до гірських лісів на висоті до 1500 метрів над рівнем моря, а також культивованих територій. Вид все ще відносно поширений у віддалених пагорбових лісах у межах гірських хребтів Манталінгахан, Вікторія/Анепахан і Пагданан, на що вказують часті сліди та знаки харчування. Вид зареєстровано з усіх основних типів лісів на Палавані, включаючи вічнозелені та напіввічнозелені гірські, пагорбові й низовинні, ультраосновні, вапнякові та мангрові ліси. Водно-болотні угіддя регулярно відвідуються, особливо ті, що лежать усередині або межують з лісовими ділянками[4].
Ймовірно, як і S. barbatus цей вид має дуже різноманітну дієту, яка складається в основному з фруктів і насіння, а також з великої кількості інших речовин, від коренів і грибів до дрібних хребетних тварин і падла. Дорослі самці, як правило, поодинокі, але самиці й молодь харчуються матріархальними сімейними групами, які іноді збираються, утворюючи більші стада. Пік сезону розмноження збігається з переходом від цвітіння до розвитку перших плодів у лісі. Після спарювання самиця будує тимчасове гніздо серед рослинності, в якому народжує від 3 до 11 дитинчат після періоду вагітності, який триває від 90 до 120 днів. Від тижня до десяти днів гніздом користуватимуться лише мати та її дитинчата[5].
На вид локально полюють задля їжі[4].
Палаванська бородата свиня (Sus ahoenobarbus) є основною мішенню для полювання, як для прожиття, так і для торгівлі м'ясом дичини. Іноді також торгують живими дикими поросятами. Непідтвердженою загрозою є гібридизація з домашніми свинями, які часто вільно бродять у місцях проживання диких свиней[4].
Цей вид юридично захищений законодавством про захист дикої природи Філіппін, включаючи цілий набір законодавчих актів, що стосуються регіону Палаван. Проте імплементація такого законодавства, як правило, недостатньо виконується в більшості областей, включаючи деякі визначені «заповідні території»[4].
- ↑ National Research Council. Little-known Asian animals with a promising economic future. — The Minerva Group, Inc, 2002. (англ.)
- ↑ Sus ahoenobarbus. Synopsis of Philippine Mammals. Field Museum. Процитовано 21.03.2022. (англ.)
- ↑ а б Huet J. Sur deux nouvelles espèces de sangliers // Le Naturaliste : journal des échanges et des nouvelles. — 1888. — Вип. 2.
- ↑ а б в г д Meijaard, E. & Widmann, P. (2017). Sus ahoenobarbus. The IUCN. Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 21.03.2022. (англ.)
- ↑ Oliver, W. L. (Ed.). Pigs, peccaries, and hippos: status survey and conservation action plan. — IUCN, 1993. — Т. 19. — 202 с. — ISBN 2831701414. (англ.)
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|