Шань-шуй
.jpg)
Шань-шуй (кит. 山水 lit. «Гора-води») — традиційні китайські пейзажні композиції із зображенням гір і води.
Гори, скелі, потоки, хмари, туман - сакральні елементи китайського космосу, що символізують чоловіче та жіноче начало, а також їх взаємодію (див. інь і ян). Для малюнка використовуються мінеральні фарби або чорна туш; зображення супроводжуються каліграфічними написами[1].
Жанр склався на початку нашої ери. Його попередниками вважаються кам'яні рельєфи, бронзові курильниці та дзеркала динстії Хань (206 до н.е.-220: напр., зображення міфічної гори Куньлунь[en]). Найвищий розквіт шань-шуй у живописі — X–XIII століття (художники Го Сі, Лі Тан, Ма Юань)[1]. Аналогічна тематика присутня також у класичній пейзажній ліриці.
- Чжан Цзицянь (550—617)
- У Дао-цзі (685—758).
- Цзін Хао (855—915)
- Гуань Тун (870—960)
- Дун Юань (?—962)
- Хуан Цюань (900—965)
- Цзюй-жань (X сторіччя)
- Фань Куан (990—1020)
- Цуй Бо (1050—1074)
- Лі Гун-лін (1049—1106)
- Мі Фу (1051—1107)
- Ван Сімен (1096—1119)
- Ся Гуй (1180 — 1230)
- Чжао Менфу (1254—1322)
- У Чжень (1280—1354)
- Хуан Гунван (1269—1356)
- Ван Мен (1308—1385)
- Лі Цзай (?—1431)
- Дай Цзінь (1388—1462)
- Тан Ін (1470—1524)
- Вень Чженмін (1470—1559)
- Чень Чунь (1482—1544)
- Дун Цичан (1555—1636)
- Лань Ін (1585—1666)
- Ван Ши-мін (1592—1680)
- Митці дикої природи
- Китайські школи художників дикої природи
- Хуа-няо
- Дика природа
- Живопис
- Пейзаж
- Благоговіння перед природою
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шань-шуй
- ↑ а б Сотрудники НИИ теории и истории изобразительных искусств Российской академии художеств. Энциклопедический словарь «Изобразительное искусство и архитектура» (рос.). Архів оригіналу за 18 лютого 2011. Процитовано 11 жовтня 2010.