Хазараспіди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історія Ірану
Держава Ахеменідів 500 року до н. е.
Держава Ахеменідів 500 року до н. е.
Хронологія
Категорія Категорія ПорталІнші країни

Хазараспіди (перс. هزاراسپیان‎, Hazāraspiyān), або Атабеки з Великого Луристану (перс. اتابکان لر بزرگ‎, Atābakān-i Lur-i buzurg) (1155–1424) — курдська династія[1], що володіла Загроськими горами — регіоном південнозахідного Ірану фактично в Лурестані та сусідніми частинами Фарсу, що процвітала в часи пізніх Сельджуків, Ільханів, Музаффаридів та Тимуридів[1].

Етимологія

[ред. | ред. код]

Хоча засновником династії був Абу Тахір ібн Мухаммед, вона була названа на честь його сина та наступника — Маліка Хазараспа. Назва династії походить з перської мови та означає «тисячі коней»[2].

Історія

[ред. | ред. код]

Засновником династії вважається Абу Тахір абн Мухаммед, потомок шабанкарського вождя Фадлуї, що спочатку був командиром Сальгуридських Фарсів та був назначений губернатором Кохґілуйї[3], але потім отримав незалежність в Лурестані та розширив своє царство аж до Ісфахану та отримав почесний титул атабека[2]. Його син Малік Хазарасп провів успішну кампанію проти Сальгуридів та допомагав Джелалу ад-Дін Манкбурни в його боротьбі з могнолами. Інший хазараспідський правитель Такла, супроводжувався Хулагою-ханом на його марш в Багдад, але дезертував через смерть останнього халіфа. Зрештою його зловили та стратили за наказом Хулагу.

Юсуф Шах отримав від Абака-хану підтвердження своєї влади та додав Хузестан, Куґілуйю, Фірузан (біля Ісфахану) та Ґольпаєґан то свого володіння. Афрасіаб I зробив спробу поширити свій контроль на узбережжя Перської затоки, але зіткнувся з жорсткою опозицією монголів, що перемогли його армію в Кухруді біля Кашану. Він був відновлений Ільханом Ґайхату, але страчений Ґазаном в жовтні, 1296[3].

Столиця Хазарапідів була розміщена в Ізе, що сьогодні в північному Хузестані. Юсуф Шах II анексував міста Шуштер, Хувейзе та Басру в першій половині чотирнадцятого століття[4]. Впродовж правління Шамс-аль-дін Пашану, династія зіткнулася з агресією зі сторони Музаффаридів, і столиця Хазараспідів тимчасово перейшла в їхні руки, допоки окупанти не вимушені були відступити через власні міжусобиці.

В 1424 році, тимуридський правитель Шахрух Мірза переміг останнього Хазараспіда Ґіят аль-Дін, тим самим поклав кінець династії.

Правителі

[ред. | ред. код]
  1. Абу Тахір ібн Мухаммед (1155–1203 рр.)
  2. Малік Хазарасп (1204–1248 рр.)
  3. Імад аль-Дін ібн Хазарасп (1248–1251 рр.)
  4. Нусрат аль-Дін (1252–1257 рр.)
  5. Такла (1257–1259 рр.)
  6. Шамс аль-Дін Альп Арґун (1259–1274 рр.)
  7. Юсуф Шах I (1274–1288 рр.)
  8. Афразиаб I (1288–1296 рр.)
  9. Нусрат аль-Дін Ахмат (1296–1330 рр.)
  10. Рух аль-Дін Юсуф Шах II (1330–1340 рр.)
  11. Мухаффар аль-Дін Афразиаб II (1340–1355 рр.)
  12. Шамс аль-Дін Пашан (1355–1378 рр.)
  13. Малік Пір Ахмад (1378–1408 рр.)
  14. Абу Саїд (1408–1417 рр.)
  15. Шах Хусейн (1417–1424 рр.)
  16. Ґіят аль-Дін (1424 р.)

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. а б C. E. Bosworth, The New Islamic Dynasties: A Chronological and Genealogical Manual, (Columbia University Press, 1996), 205, ISBN 0-231-10714-5.
  2. а б Bosworth, C. E. (2004). The new Islamic dynasties: a chronological and genealogical manual. The nNew Edinburgh Islamic surveys (вид. Paperback ed). Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 978-0-7486-2137-8.
  3. а б Spuler, B. (17 серпня 2011). ATĀBAKĀN-E LORESTĀN. iranicaonline.org (англ.). Процитовано 22 січня 2024.
  4. S. Lane-Poole, The Mohammedan Dynasties: Chronological and Genealogical Tables with Historical Introductions, 412 pp., Kessinger Publishing, 2004 (originally 1894), ISBN 1-4179-4570-2, p.174

Джерела

[ред. | ред. код]