Той, хто хоче вижити

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Той, хто хоче вижити
англ. Survivor Type
Жанр робінзонада, психологічні жахи
Форма оповідання
Автор Стівен Кінг
Мова англійська
Написано 1977
Опубліковано 1982
Країна  США
Видання
Попередній твір Для Оуена
Наступний твір Вантажівка дядька Отто

«Той, хто хоче вижити» або «Тип вцілілого» (англ. Survivor Type) — оповідання американського письменника Стівена Кінга у жанрі психологічних жахів. Вперше було опубліковано в антології Terrors[а 1] у 1982 році, а пізніше, у 1985 вийшло у складі авторської збірки Кінга «Команда скелетів».

Сюжет[ред. | ред. код]

Оповідання посинається з епіграфа:

Рано чи пізно перед кожним студентом-медиком постає питання: який ступінь шоку здатен витримати їх пацієнт? Різні викладачі відповідають на це питання по-різному, але загалом усі їх відповіді зводяться до нового запитання: наскільки сильно пацієнт хоче вижити?
Оригінальний текст (англ.)
Sooner or later the question comes up in every medical student's career. How much shock-trauma can the patient stand? Different instructors answer the question, in different ways, but cut to its base level, the answer is always another question: How badly does the patient want to survive?

Оповідання написане як щоденник колишнього хірурга Річарда Пайна Пінцетті (англ. Richard Pine né Pinzetti), який, намагаючись перевезти контрабандою велику кількість героїну на борту круїзного судна, змушений рятуватися втечею, коли корабель тоне через вибух. Його викидає на невеличкий пустельний острів у Тихому океані з дуже обмеженим запасом води та взагалі без їжі, тож він починає полювати на чайок. Коли над островом пролітає літак, Пінцетті намагається привернути його увагу ламає собі щиколодку. Через декілька днів у нього починається гангрена. Річард вирішує ампутувати собі ступню, а у якості знеболювального використовує героїн. Операція проходить успішно. Чим далі продовжується розповідь, тим більш розрізненними там менш структурованими стають записи у щоденнику[2]. Після довгих днів голодування, він вирішує з'їсти свою відрізану ногу. Пізніше Пінцетті призвичаївся до героїну та почав його вживати постійно. З часом він вирішує відрізати ногу до коліна, а потім і іншу ногу, щоб з'їсти їх. Використовуючи хірургічні знання та навички Пінцетті продовжує відрізати собі різні частини тіла для вживання у їжу. У кінці оповідання він вирішує відрізати собі пальці, які, протягом розповіді, він більш за все намагався зберегти[3].

Історія створення та публікація[ред. | ред. код]

У примітках до збірки оповідань «Команда скелетів» Стівен Кінг написав, як у нього з'явилася ця ідея: «Одного разу я почав думати про канібалізм… і в той момент моя муза знову випорожнилася мені на голову. Я знаю, це грубо звучить, але це найкраща метафора, яку я можу підібрати»[4]. Пізніше Кінг уточнює, що його настільки зацікавила ця ідея, що декілька днів він міг лише тільки і думати про це. Він почав писати оповідання після розмови зі своїм сусідом, Ральфом Дрюзо, лікарем на пенсії, який підтвердив, що «людина може існувати харчуючись частинами свого тіла — як і все інше, що є матеріальним, людське тіло є просто накопичувачем енергії». Саме розмова з Дрюзо надихнула Кінга на написання епіграфа до твору[3].

Кінг написав це оповідання ще у 1977, але роками не міг продати його; він заявив, що навіть чоловічі журнали не хотіли публікувати розповідь[5]. Письменник відмічав, що твори про примар та канібалізм є табуйованою тематикою, про що свідчить реакція глядачів при перегляді фільму «Ніч живих мерців» режисера Джорджа Ромеро[5].

Про це оповідання Кінг казав[6]:

Що стосується оповідань, то моторошні мені подобаються найбільше. Однак історія «Той, хто хоче вижити» заходить трохи занадто далеко навіть для мене.
Оригінальний текст (англ.)
As far as short stories are concerned, I like the grisly ones the best. However the story «Survivor Type» goes a little bit too far, even for me.

Вперше «Той, хто хоче вижити» було опубліковано у антології «Terrors» у 1982 році. Пізніше, Кінг включив його у свою збірку «Команда скелетів», яка вийшла у світ 21 червня 1985[7].

Відгуки[ред. | ред. код]

Крістофер Леманн-Гаупт[en], оглядач з Нью-Йорк таймс, підкрелює різницю між оповіданнями збірки та вважає, що у цій історії «Стівен Кінг хотів подивитися, що може зійти йому з рук»[8]. Інша оглядачка з цієї ж газети, Сьюзан Болотін, вважає історію ефектною, але дурною. Стиль написання міг би звезти з розуму як Фрейда, так і своїх читачів, якби Кінг не дистанціювався від свого матеріалу за допомогою гумору, самосвідомості та іронії[4].

Дон Геррон вважав історію кроком за межі типового поганого закінчення, яку він класифікував як «безжалісний жах». Історія більше нагадує реальні події. Геррон заразовує це оповідання до когорти найкращих у цій збірці, поряд з розповіддю «Найкоротший шлях місіс Тодд»[9].

Джеймс Сміт з Ґардіан називав оповідання страшною історією з потенційно ненадійним оповідачем. Про це свідчить його часткова втрата пам'яті та здорового глузду. Головному герою доводиться застосувати всі свої навички лікаря — з'їсти сирого птаха, ампутувати заражену гангреною ногу, а потім і інші частини тіла, щоб відігнати інфекцію і голод. Кінг знову торкається загальних, звичних страхів. «Хто з нас не думав про те, що може статися, якщо потрапити у корабельну аварію? Хто з нас не думав про те, як далеко може зайти людина, щоб вижити? Але той факт, що Кінг заводить історію так далеко, як він це робить — без щасливого фіналу, без спасіння у останню хвилину, тільки розпалює жах»[10].

Інші критики та оглядачі характеризували головного героя оповідання як готичного божевільного вченого та Робінзона Крузо XX століття. Кінг спеціально намагається викликати відразу до персонажа, чиї навички хірурга забезпечують правдивість історії. «„Той, хто хоче вижити“ може зіпсувати ваш наступний похід до кондитерської, і тим не менш, змушує задуматися про фанатизм та кар'єризм у конкурентному суспільстві»[11].

Екранізації[ред. | ред. код]

Оповідання було чотири рази екранізовано у вигляді короткометражних фільмів — у 2011, 2012, 2013 та 2017.

Історія також була анімована для спеціального випуску серіалу «Калейдоскоп жахів[en]» у 2020 році. Головного героя озвучив Кіфер Сазерленд[18].

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ За редакцією Чарльза Л. Ґранта[en][1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Terrors (англ.). Playboy Paperbacks. 1982. ISBN 978-0-86721-138-2.
  2. ↑ Brown, J. (14 листопада 2012). Cannibalism in Literature and Film (англ.). Palgrave Macmillan UK. с. 272. ISBN 978-0-230-36051-8.
  3. ↑ а б King, Stephen (1985). Skeleton Crew (англ.). G.P. Putnam's Sons. ISBN 978-1-4395-1327-9.
  4. ↑ а б Bolotin, Susan (9 червня 1985). DON'T TURN YOUR BACK ON THIS BOOK. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 28 квітня 2024.
  5. ↑ а б King, Stephen (1 березня 2011). Danse Macabre (англ.). Simon and Schuster. с. 370. ISBN 978-1-4391-7116-5.
  6. ↑ Grant, Charles L. (травень-червень 1985). Interview with Stephen King (англ.). Monsterland Magazine.
  7. ↑ Title: Survivor Type. isfdb.org (англ.). Процитовано 2 травня 2024.
  8. ↑ Lehmann-Haupt, Christopher (11 липня 1985). BOOKS OF THE TIMES. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 2 травня 2024.
  9. ↑ Herron, Don (2006). Stephen King: The Good, the Bad, and the Academic (англ.). Infobase Publishing. ISBN 978-1-4381-1348-7.
  10. ↑ Smythe, James (8 травня 2013). Rereading Stephen King, chapter 20: Skeleton Crew. The Guardian (англ.). ISSN 0261-3077. Процитовано 2 травня 2024.
  11. ↑ Westfahl, Gary; Slusser, George Edgar; Rabkin, Eric S. (1996). Foods of the Gods: Eating and the Eaten in Fantasy and Science Fiction (англ.). University of Georgia Press. ISBN 978-0-8203-1747-2.
  12. ↑ Ethridge, Chris; Calhoun, David; Drescher, Adam, Survivor Type, процитовано 2 травня 2024
  13. ↑ Survivor Type (Short 2012) ⭐ 8.0 | Short, Drama, Horror (амер.), процитовано 2 травня 2024
  14. ↑ Desk, BWW News. Penobscot Theatre Welcomes Gideon Emery to SURVIVOR TYPE Film Premiere, 8/26. BroadwayWorld.com (англ.). Процитовано 2 травня 2024.
  15. ↑ Fisk, Kevin; McCumber, Glenn, Survivor Type, процитовано 2 травня 2024
  16. ↑ Garrido, Oscar (10 грудня 2013). Survivor Type (Kevin Fisk). Stephen King Short Movies (амер.). Процитовано 2 травня 2024.
  17. ↑ Survivor Type (Short 2017) ⭐ 8.0 | Short, Thriller (амер.), процитовано 2 травня 2024
  18. ↑ Eisenberg, Eric (28 грудня 2022). Adapting Stephen King's Survivor Type: 2020’s A Creepshow Animated Special Is A Landmark King Adaptation And A Grotesque Nightmare. CINEMABLEND (англ.). Процитовано 2 травня 2024.
Імла · Тут теж водяться тигри[en] · Мавпа · Каїн піднявся[en] · Найкоротший шлях місіс Тодд · Джонт[en] · Весільний концерт[en] · Параноїк · Пліт · Текстовий процесор богів · Чоловік, який ніколи не тиснув рук[en] · Пляжний світ[en] · Образ Женця[en] · Нона[en] · Для Оуена[en] · Той, хто хоче вижити · Вантажівка дядька Отто[en] · Ранкові доставки (Молочник № 1)[en] · Великі колеса: Оповідь хлопців з пральної (Молочник № 2)[en] · Бабця[en] · Балада про гнучку кулю · Плесо[en] · Одкровення Беки Полсон[en]
Романи

Керрі (1974) • Салимове Лігво (1975) • Сяйво (1977) • Протистояння (1978) • Мертва зона (1979) • Та, що породжує вогонь (1980) • Куджо (1981) • Крістіна (1983) • Кладовище домашніх тварин (1983) • Талісман (1984; разом з П. Страубом) • Цикл перевертня (1984) • Воно (1986) • Очі дракона (1987) • Мізері (1987) • Томмінокери (1987) • Темна половина (1989) • Нагальні речі (1991) • Джералдова гра (1992) • Долорес Клейборн (1992) • Безсоння (1994) • Роза Марена (1995) • Зелена миля (1996) • Відчай (1996) • Мішок з кістками (1998) • Дівчина, що кохала Тома Гордона (1999) • Ловець снів (2001) • Чорний дім (2001; разом з П. Страубом) • З Б'юїка 8 (2002) • Хлопець з Колорадо (2005) • Зона покриття (2006) • Історія Лізі (2006) • Острів Дума (2008) • Під куполом (2009) • 11/22/63 (2011) • Країна розваг (2013) • Доктор Сон (2013) • Містер Мерседес (2014) • Відродження (2014) • Що впало, те пропало (2015) • Кінець зміни (2016) • Сплячі красуні (2017; разом з О. Кінгом[en]) • Аутсайдер (2018) • Інститут (2019) • Згодом (2021) • Біллі Саммерс (2021) • Останнє завдання Ґвенді[en] (2022; разом з Р. Чізмаром) • Казка (2022) • Голлі (2023)

Цикл «Темна Вежа»
Під псевдонімом
Річард Бахман
Оповідання / Повісті

Сунична весна (1968) • Я дверний проріз (1971) • Поле бою (1972) • Вантажівки (1973) • Інколи вони повертаються (1974) • Газонокосар[en] (1975) • Карниз (1976) • Чоловік, який любив квіти (1976) • Діти кукурудзи (1977) • Корпорація «Кидайте палити» (1978) • Імла (1980) • Ріта Гейворт і втеча з Шоушенка (1982) • Метод дихання (1982) • Тіло (1982) • Здібний учень (1982) • Сонячний пес[ru] (1990) • Таємне вікно, таємний сад (1990) • Бібліотечна поліція (1990) • Лангольєри (1990) • Сліпий Віллі (1994) • Для чого ми у В'єтнамі? (1999) • Карлики в жовтих плащах (1999) • Тіні ночі спадають з небес (1999) • Серця в Атлантиді (1999) • Дуже тісний кут[en] (2008) • N.[en] (2008) • Ур (2009) • Біллі Блокада (2010) • Справедливе подовження (2010) • Пульт Ґвенді (2017; разом з Р. Чізмаром) • Піднесення (2018) • Щур (2020) • Якщо кров тече (2020) • Життя Чака (2020) • Телефон містера Харрігана (2020)

Авторські збірки
Документалістика
Електронні книги

Верхи на кулі (2000) • Рослина (2000) • Ур (2009) •

Інші збірки
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Той,_хто_хоче_вижити&oldid=42445296