Корисність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кори́сність — суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. Теорія корисності тісно пов'язана з теорією рішень.

Теорія корисності

[ред. | ред. код]

Теорія корисності — складова частина економічної теорії, яка прагне пояснити економічну поведінку раціонального індивіда через використання понять «корисність» та «максимізація корисності».

В економіці корисність розглядається як суб'єктивна корисність. Спроби економістів пояснити корисність благ на основі об'єктивних факторів були невдалими. Найбільш значуща спроба — трудова теорія вартості, започаткована економістами класичної школи й найбільш розвинена К. Марксом. Коріння об'єктивної теорії вартості знаходяться у працях Арістотеля, який намагався встановити об'єктивну цінність праці працівників різних професій на основі цінності особистості кожного з них.

Історично перші спроби описати теорію суб'єктивної корисності належать іспанським та португальським богоспловам XVI ст. Саламанкської школи, французькому економісту XVIII ст. Кондільяку.

Сучасна теорія граничної корисності в економіці сформулася наприкінці XIX ст. завдяки працям Германа Госсена (1854), Карла Менгера (1871), Вільяма Джевонса (1871), Леона Вальраса (1874),

Кардиналістська та ординалістська концепція корисності

[ред. | ред. код]

Економісти використовують дві основні концепції (підходи) щодо пояснення вибору індивіда між тим чи іншим набором товарів. Перша (за часом виникнення) — кардиналістська концепція, пояснює вибір індивіда кількісною оцінкою корисності набору товарів в певних абстрактних одиницях — ютилях. На разі індивід вибирає набір благ з більшою кількістю ютилів. Друга (зараз найавторитетніша в науковому світі) — ординалістська концепція. Прихильники цього підходу вважають, що індивід не може кількісно виміряти корисність набору благ. Рішення індивіда щодо вибору набору благ основується на оцінці того, чи є даний набір благ кращий або гірший від попереднього.

Дослідники

[ред. | ред. код]

Фундаментальні результати в теорії корисності отримали: математик Джон фон Нейман та економіст Оскар Моргенштерн (спільна монографія «Теорія ігор і економічна поведінка»), психологи Деніел Канеман та Амос Тверський (спільна стаття «Теорія перспектив: аналіз ухвалення рішень в умовах ризику»)

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Kahneman, D., & Tversky, A. (1979). Prospect theory: An analysis of decisions under risk. Econometrica, 47, 313–327.

Див. також

[ред. | ред. код]