Стародубцева Лідія Володимирівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стародубцева Лідія Володимирівна
Народилася 25 грудня 1962(1962-12-25) (61 рік)
Харків, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність науковиця, кінорежисерка, кінопродюсерка, журналістка, мистецтвознавиця
Галузь фільм[1], журналістика[1] і мистецтвознавство[1]
Науковий ступінь доктор філософських наук
Членство Національна спілка художників України
Мати Колосова Наталія Феоктистівна
CMNS: Стародубцева Лідія Володимирівна у Вікісховищі
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (червень 2015)
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Стародубцева.

Стародубцева Лідія Володимирівна — (нар. 25 грудня 1962, Харків) — історикиня культури, архітекторка, докторка філософських наук, професорка, завідувачка кафедри медіакомунікацій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, авторка і ведуча серії телепрограм, журналістка Радіо Свобода, кінорежисерка, продюсерка, арт-кураторка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчалася у Харківському інженерно-будівельному інституті, де закінчила архітектурний факультет (1985) та аспірантуру (1991). Захистила кандидатську дисертацію «Особенности формирования городской застройки в русской архитектуре второй половины XIX века» (1992), отримала науковий ступінь кандидата архітектури[2].

У Харківській державній академії культури закінчила докторантуру (2000). У 2004 р. захистила докторську дисертацію «Пам'ять і забуття в історії ідей: мнемонічна герменевтика культури» (спеціальність 09.00.04 — філософська антропологія, філософія культури)[3].

З 1985 р. працювала архітектором, з 1991 р. — мистецтвознавцем в Українському спеціальному науково-реставраційному інституті «Укрпроектреставрація».

Викладала у Харківській державній академії культури: з 1994 року — старшим викладачем, доцентом, з 2004 року — професором кафедри історії та теорії культури.

З 2004 року розпочала працювати у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна на посаді професора кафедри теоретичної та практичної філософії. У 2009 році очолила кафедру медіа-комунікацій.

Працювала за міжнародними грантами США, за програмою академічного обміну стажувалася в університеті Редбауд (Неймеген, Голландія), стажувалася у наукових центрах Голландії, Франції, Угорщини.

Авторка і ведуча телепрограм «Чайна церемонія» на каналі Р1 (2005—2006)[4], «Діалоги» на «7 каналі» (2011—2017)[5], «Арт-Допит» на каналі «Simon» (2014—2015)[6].

Авторка сценарію, продюсерка і режисерка серії короткометражних фільмів, створених спільно з Ігорем Померанцевим спільного виробництва Радіо Свобода (США) та Media Topos Films (Україна).

Арт-кураторка виставок «Утопія Ваг Гога» і «Техноарт-містерія».

Член Національної спілки художників України. Член Національної спілки журналістів України. Член Європейської медійної спілки.

Головна редакторка серії культурологічних видань та збірників статей. Організаторка і модераторка низки комунікативних проєктів, спрямованих на міждисциплінарну інтеграцію («Полілог», «UnVacuum», «El Topos»).

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Член експертної ради з питань проведення експертизи дисертацій МОН України з культурології та мистецтвознавства. У 2004—2009 рр. — член двох спеціалізованих рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій.

З 2009 р. — член експертної ради ВАК України з культурології і мистецтвознавства.

Науковий керівник 4 захищених кандидатських дисертацій.

Головний редактор серії культурологічних видань.

Співзасновник і член редакційної колегії видань «El Topos: Як можлива філософія кіно?» (2009), «Який модерн?» (2010), «MediaStudies: Міждисциплінарні дослідження медіа» (2016).

Лідія Стародубцева є організатором та учасником багатьох міжнародних і всеукраїнських наукових зібрань, зокрема Міжнародного каразінського медіасимпозіуму (2017, 2020)[7].

Автор понад 220 публікацій, у тому числі книг:

  • Метафизика лабиринта. — М.: Весть-Вимо, 1998. — 126 с.
  • Архітектура постмодернізму: історія, теорія, практика. — Київ: Спалах, 1998. — 208 с.
  • Лики памяти. Культура эпохи «пост». — Харьков: ХГАК, 1999. — 266 с.
  • Звернення до минулого: про етичний вимір понять «пам'ять» та «забуття» / Л. В. Стародубцева // Культура України. — Харків: ХДАК, 2000. — Вип. 6. — С. 23-33.
  • Память и забвение. Древо истории идей. Собрание текстов / сост., подгот. текстов; предисл. Л. В. Стародубцевой; под общ. ред. Н. Ф. Колосовой. — Харьков: Контакт, 2000. — 686 с.
  • Мнемозина и Лета. Память и забвение в истории культуры: монография. — Харьков: ХГАК, 2003. — 696 с.
  • Методологічні проблеми культурології: навч.-метод. посіб. для студентів спеціалізації «Культурологія» / Л. В. Стародубцева ; Харків. держ. акад. культури. Каф. історії та теорії культури. — Харків: ХДАК, 2005. — 75 с.
  • «Буриме»: Утопия Ван Гога. [Монография]. — Харьков: Фактор, 2008. — 344 с. (Под псевдонимом Влад Яновский)[8]

Вибрана фільмографія[ред. | ред. код]

  • Ампутація[9]
  • Шов: Психолог на війні[10]
  • Площа Україна[11]
  • Дні страху[12]
  • Війна: Досвід і свідоцтво[13]
  • Я вчив воювати своїх ворогів[14]
  • Вино вбиває[15]
  • Час вичерпано[16]
  • Холмс і Хармс[17]
  • Проза поезії[18]
  • Черевик[19]
  • Фізика крихкого тіла[20]
  • Meridian Czernowitz[21]

Вибрані радіопрограми[ред. | ред. код]

  • Відрядження у зону обстрілу[22]
  • Філософ і війна[23]
  • Релігія і війна[24]
  • Художник і політика[25]
  • Інтелектуальні мандри українського професора[26]

Співзасновниця і редакторка видань[ред. | ред. код]

  • El Topos: Як можлива філософія кіно?[27]
  • Який модерн?[28]
  • Media Studies: Міждисциплінарні дослідження медіа[29]

Родина[ред. | ред. код]

Лідія Стародубцева є дочкою Колосової Наталії Феоктистівни (1932—2010) — українського бібліографа, кандидата педагогічних наук, професора.

Після загибелі чоловіка та нападу російської армії в березні 2021 року Лідія назвала Харків «Пекло Данте» і поїхала до Туреччини з дочкою.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ Стародубцева Лідія Володимирівна. lib-hdak.in.ua. Процитовано 18 березня 2021.
  3. ↑ Філософський факультет. philosophy.karazin.ua. Процитовано 18 березня 2021.
  4. ↑ Чайна церемонія | Катедра медіакомунікацій і центр аудіовізуальних досліджень (укр.). Процитовано 19 березня 2021.
  5. ↑ О проекте. dialogi.kultura.kharkov.ua. Процитовано 19 березня 2021.
  6. ↑ Арт-допит | Катедра медіакомунікацій і центр аудіовізуальних досліджень (укр.). Процитовано 19 березня 2021.
  7. ↑ МЕДІАСИМПОЗІУМ | Катедра медіакомунікацій і центр аудіовізуальних досліджень (укр.). Процитовано 21 березня 2021.
  8. ↑ Влад Яновский. Буриме. Scribd (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
  9. ↑ Ампутация. Война и поэзия в документальном фильме о трагедии на востоке Украины (укр.), процитовано 21 березня 2021
  10. ↑ "Шов. Психолог на войне" (укр.), процитовано 21 березня 2021
  11. ↑ Площадь Украина (укр.), процитовано 21 березня 2021
  12. ↑ Days of Fear Trailer (укр.), процитовано 21 березня 2021
  13. ↑ Ананьев. Монологи о войне (укр.), процитовано 21 березня 2021
  14. ↑ Я учил воевать своих врагов (укр.), процитовано 21 березня 2021
  15. ↑ Вино убивает (рос.), процитовано 21 березня 2021
  16. ↑ Время истекло (укр.), процитовано 21 березня 2021
  17. ↑ "Холмс и Хармс", короткометражный фильм (укр.), процитовано 21 березня 2021
  18. ↑ Проза поэзии (рос.), процитовано 21 березня 2021
  19. ↑ Сапог (укр.), процитовано 21 березня 2021
  20. ↑ Короткометражный фильм "Физика хрупкого тела" (укр.), процитовано 21 березня 2021
  21. ↑ MERIDIAN CZERNOWITZ-2015 (укр.), процитовано 21 березня 2021
  22. ↑ Командировка в зону обстрела. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
  23. ↑ Философ и война. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
  24. ↑ Глядя из Харькова: религия и война. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
  25. ↑ Харьков: кораблекрушение памяти. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
  26. ↑ Философ-путешественник. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
  27. ↑ Как возможна философия кино (сб. статей). Scribd (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
  28. ↑ Стародубцева Л.В. (гл. ред.) Какой модерн? Философские рефлексии над ситуацией пост/недо/after-post/пост-пост… модернизма [PDF]. www.twirpx.com (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
  29. ↑ Медіадослідження | Катедра медіакомунікацій і центр аудіовізуальних досліджень (укр.). Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 21 березня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стародубцева_Лідія_Володимирівна&oldid=41760822