Синхросигнал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
H використовується для позначення високого рівня, а L — для низького

Синхросигнал (тактовий сигнал) — сигнал, що забезпечує координацію роботи деякої кількості цифрових мікросхем. Широко застосовується в цифровій електроніці від електронних годинників до обчислювальної техніки.

Синхросигнал зазвичай має форму меандра та коливається між двома логічними рівнями — високим та низьким.

Характеристики

[ред. | ред. код]

Прийнято вважати, що активним рівнем тактового сигналу є високий, якщо він знаходиться в цьому стані або коли його стан змінюється в момент, що задається зростаючим фронтом тактового сигналу. Інакше вважається, що активним є низький рівень[1].

До інших характеристик синхросигналу відносять[1]:

  • період (англ. clock period) — відрізок часу між сусідніми переходами, що робить сигнал в одному напрямку;
  • частота (англ. clock frequency) — величина, обернена періоду;
  • такт (англ. clock tick) — перший перепад чи імпульс в межах періоду, а інколи й сам період;
  • прогальність (рос. скважность) — відношення періоду повторення імпульсу до його ефективної тривалості;
  • коефіцієнт заповнення (англ. duty cycle) — відносний час у відсотках, протягом якого тактовий сигнал має активний рівень. Величина, обернена прогальності.

Генерація

[ред. | ред. код]

Для створення тактового сигналу в різних цифрових схемах — від годинників до суперкомп'ютерів — застосовуються пристрої, що називаються тактовими генераторами або генераторами синхросигналу.

Використання

[ред. | ред. код]

Синхросигнал використовується в таких схемотехнічних елементах:

Завдяки цьому їх називають синхронними[2], адже запис біту можливий лише при збіжності сигналів на інформаційному та тактовому входах.

Запис може відбуватися[2]:

  • по рівню (прямому чи інверсному);
  • по фронту (перепад від нуля до одиниці чи навпаки).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б John F. Wakerly Digital Design: Principles and Practices. — 4th Edition, 2005. — ISBN 0-13-186389-4 (англ.)
  2. а б Бабич Н. П., Жуков И. А. Компьютерная схемотехника. Методы построения и проектирования: Учебное пособие. — К.: «МК-Пресс», 2004. — 576 с., илл. — ISBN 966-96415-2-7. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
  • УРЕ: СИНХРОНІЗАЦІЯ