Ратич Степан Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Ратич
Степан Пилипович Ратич
Народився 7 серпня 1890(1890-08-07)
Вербиця, Україна
Помер 31 липня 1968(1968-07-31) (77 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання Микулинецький цвинтар
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща Польща УРСР
Діяльність священник, громадський діяч
Alma mater Львівська семінарія

Степан Пилипович Ратич (7 серпня 1890, с. Вербиця, нині Львівська область — 31 липня 1968, м. Львів) — український греко-католицький священник, громадський діяч. Брат Василя та Володимира Ратичів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Степан Ратич народився 7 серпня 1890 року в селі Вербиці, нині Ходорівської громади Стрийського району Львівської области України. Дитинство минуло в с. Лісниках, нині Тернопільського району.

Закінчив Бережанську гімназію (1910), Львівську семінарію.

1919 року в Станиславові рукоположений в сан священника. У м. Тернопіль: сотрудник (1919—1938), парох (1938—1945) церкви Різдва Христового, катехит гімназії «Рідна школа» (1933—1939), де створив спільноту «Марійська дружина», співзасновник (із Юрієм Крихом) та 1-й керівник духового оркестру і хору.

1945 року заарештований органами НКДБ, 1946-го засуджений до 8 років ув'язнення і 3 років позбавлення прав із конфіскацією майна. Звільнений 1956 року, переїхав на поселення до м. В'яземськ Хабаровського краю (нині РФ), де відновив зв'язки з греко-католицькими священниками, митрополитом Йосифом Сліпим, який призначив його підпільним адміністратором Східного Сибіру. Реабілітований 1991 року.

Від 1960 — душпастирював у Львові та Тернополі.

Помер 31 липня 1968 року у Львові. Похований на Микулинецькому цвинтарі м. Тернополя[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Володимир Мороз (5 червня 2020). Історія Тернополя у надгробках Микулинецького кладовища. 20 хвилин Тернопіль.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Пиндус Б., Шаварин, М. Ратич Степан Пилипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 521—522. — ISBN 978-966-528-318-8.
  • Ратич Степан Пилипович // Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 5 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Терно-граф, 2018. — Кн. 5. — С. 103. — ISBN 978-966-457-338-9.
  • Кравченюк, О. о. Степан Ратич (1890—1968) // Шляхами Золотого Поділля. — Філядельфія, 1983. — Т. 3 : Тернопільщина і Скалатщина : реґіон. іст.-мемуар. зб. — С. 553—554. — (Священники).
  • Ратич Степан, отець (1890—1968) // Ісповідники віри — наші сучасники / Б. Головин. — Тернопіль : Терно-граф, 2009. — С. 92—94. — ISBN 978-966-457-053-1.
  • Зі спогадів Юрка Воронича про о. Степана Ратича / Юрко Воронич // Макоїд, В. (отець). Присягу не зламаю : Духовенство Тернопільщини у борні з тоталітаризмом, 1945—1950 рр. — Тернопіль, 2023. — С. 157.
  • Купчик, Л. Життєносні стовпи церкви. — Жовква : Місіонер, 2010. — 203 с. — ISBN 978-966-658-224-2.
  • Родом зі Cтрусова. Розповіді про Цегельських. — За редакцією Л. Купчик — Львів-Бетлегем. — 2002. — 306 с.
  • Головин, Б. Степан Ратич, душпастир від Бога // Подільське слово. — 2010. — 30 лип. — С. 7. — (Ювілеї).
  • Лугова, О. «Бо не зрадив віри, ні народу свого...» // Бережанське віче. — 2017. — № 10 (17 берез.). — С. 4.

Посилання[ред. | ред. код]