Піроелектрики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Піроеле́ктрик  — речовина, в якій існує спонтанний електричний дипольний момент. Кристалічні діелектрики, що володіють спонтанною (мимовільною) поляризацією, тобто поляризацією під час відсутності зовнішніх впливів.

Приклади

[ред. | ред. код]

Це спонтанно поляризовані п’єзоелектрики, ступінь поляризації яких залежить від температури. Отже, усі піроелектрики є п'єзоелектриками, а отже кристалічними речовинами без центру інверсії.

Прикладом піроелектрика є турмалін. До піроелектриків належать також вермікуліт, нефелін, канкриніт, піротин та інші мінерали.

Будова та структура

[ред. | ред. код]

Кристали піроелектриків мають особливі осі, для яких властивості кристалів різні в позитивному та негативному напрямку. При нагріванні такого кристалу один його кінець заряджається позитивно, другий – негативно. Поява зарядів на поверхні піроелектриків пов’язана з додатковим зміщенням диполів вздовж електричної осі під дією температури. Піроефект має зворотний характер.

Кристали, які є піроелектриками лише в певному діапазоні температур, називаються сегнетоелектриками.

Зазвичай заряди на поверхні піроелектрика нейтралізуються порошинками, які налипають на неї з повітря. Проте нескомпенсовані заряди виникають при нагріванні таких кристалів. Виникнення зарядів на поверхні піроелектриків при нагріванні називається піроелектричним ефектом. В існуванні заряджених поверхонь можна також переконатися при розломі кристалу.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
  • Сивухин Л. В. (1977). Общий курс физики. Том III. Электричество. Москва: Наука.