Пустковик малий
| Пустковик малий | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Pyrrholaemus sagittatus (Latham, 1801) | ||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||
| Chthonicola sagittatus | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Пустковик малий[2] (Pyrrholaemus sagittatus) — вид горобцеподібних птахів родини шиподзьобових (Acanthizidae). Ендемік Австралії.
Таксономія і етимологія[ред. | ред. код]
Малий пустковик вперше був описаний британським орнітологом Джоном Летемом в 1801 році. Спочатку вид був віднесений до роду Кущовик (Sericornis), а згодом він був виділений в монотиповий рід Малий пустковик (Chthonicola).Gould, 1847[3] Однак за результатами дослідження морфології і генетики птаха виявилося, що малий пусковик є сестринським таксоном рудогорлого пустковика.[4] Він був переміщений в рід Рудогорлий пустковик (Pyrrholaemus). Не виділяють підвидів.[5]
Наукова назва роду Pyrrholaemus походить від сполучення слів дав.-гр. πυρρος — червоний і λαιμος — горло. Наукова назва виду sagittatus походить від слова лат. sagittatus — постріл з лука, що вказує на поцятковані груди птаха.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 11,5-12,5 см, вага 13,5 г. Голова птаха світло-сіра, навколо вух пір'я охристо-коричневе, а на тім'ї коричневе з білими плямками. Спина сіро-коричнева з темними плямками. Хвіст темно-коричневий з чорними і білими смужками, розташований горизонтально. Груди і живіт жовтувато-білі, поцятковані численними чорними плямами. Очі карі, дзьоб темно-сіро-коричневий, лапи рожевувато-коричневі.[6][7][8][9]
Спів птаха м'який і музичий, з вкрапленням різкого свисту, схожий на спів західного ріроріро.[10] Малий пустковик, як і рудогорлий пустковик здатен імітувати співи інших птахів
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Малий пустковик є ендеміком Австралії, мешкає на південному схрді континенту, в штатах Квінсленд, Новий Південний Уельс, Вікторія і в Австралійській столичній території. Він живе у відкритому евкаліптовому лісі, віддає перевагу ярам і рівчакам, порослим травою і чагарником.[11]
Раціон[ред. | ред. код]
Малий пустковик здебільшого комахоїдний, але може доповнювати раціон насінням. Він часто харчується в зграях, що складаються з птахів різних видів: золотомушкових шиподзьобів, жовтих корольців, білочеревих кущовиків, леопардових діамантиць, короткодзьобих ріроріро, сивоспинних окулярників та інших.
Розмноження[ред. | ред. код]
Сезон розмноження триває з серпня по січень. Гніздо куполоподібної форми з бічним входом, розміщується в густому чагарнику, серед хмизу або в дуплі. В кладці 3-4 яйця розміром 19×16 мм шоколадного кольору з червонуватим відтінком. Інкубаційний період триває 17-20 днів, батьки піклуються про пташенят протягом 15-19 днів. Цей вид є жертвою гніздового паразитизму з боку віялохвостих кукавок і австралійських дідриків.
Збереження[ред. | ред. код]
З 2000 року, коли виявилось що популяція малих пустковиків більша, ніж вважалося, МСОП вважає птаха таким, що не потребує особливих заходів зі збереження (до того стане збереження виду вважався близьким до загрозливого). Нині популяцію малих пустковиків оцінюють в 400 000 особин. Однак популяція птаха зменшується, головним чином через знищення природних середовищ, появу інвазивних рослин і хижацтво з боку інтродукованих хижаків.[12][13][14]
Малий пуствоких охороняється законами Австралії, а також штатів Новий Південний Уельс і Вікторія.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Pyrrholaemus sagittatus. Архів оригіналу за 27 червня 2021. Процитовано 27 червня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ J. Gould. Chthonicola nov. gen.. „Proceedings of the Zoological Society of London”. 15, s. 35, 1847 [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога).
- ↑ Gardner, Janet; Trueman, John (2010). Phylogeny and evolution of the Meliphagoidea, the largest radiation of Australasian songbirds. Molecular Phylogenetics and Evolution. 55 (3): 1087—1102. doi:10.1016/j.ympev.2010.02.005. PMID 20152917. Архів оригіналу за 17 лютого 2018. Процитовано 27 червня 2021.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Bristlebirds, pardalotes, Australasian warblers. World Bird List Version 9.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 грудня 2021. Процитовано 21 January 2019.
- ↑ Pizzey, Graham; Doyle, Roy (1980) A Field Guide to the Birds of Australia. Collins Publishers, Sydney. ISBN 073222436-5
- ↑ Simpson, Ken, Day, N. and Trusler, P. (6th edn., 1999). Field Guide to the Birds of Australia. Ringwood, Victoria: Penguin Books Australia ISBN 067087918-5.
- ↑ Morcombe, Michael (2012) Field Guide to Australian Birds. Pascal Press, Glebe, NSW. Revised edition. ISBN 978174021417-9
- ↑ Slater, Peter (1974) A Field Guide to Australian Birds: Passerines. Adelaide: Rigby. ISBN 085179813-6
- ↑ Chapman Library: Speckled warbler. Архів оригіналу за 27 червня 2021. Процитовано 22 квітня 2020.
- ↑ eBirdmap: Speckled warbler. Процитовано 22 квітня 2020.
- ↑ Department of Sustainability and Environment, Victoria [Архівовано 2005-07-18 у Wayback Machine.]
- ↑ Department of Sustainability and Environment, Victoria [Архівовано 2006-09-11 у Wayback Machine.]
- ↑ Victorian Department of Sustainability and Environment (2007). Advisory List of Threatened Vertebrate Fauna in Victoria - 2007. East Melbourne, Victoria: Department of Sustainability and Environment. с. 15. ISBN 978-1-74208-039-0.
Джерела[ред. | ред. код]
- Del Hoyo, J.; Elliot, A. & Christie D. (editors). (2006). Handbook of the Birds of the World. Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. Lynx Edicions. ISBN 978-84-96553-42-2
|