Проїждже
село Проїждже | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Луганська область |
Район | Старобільський район |
Громада | Старобільська міська громада |
Основні дані | |
Засноване | 1755 |
Населення | 938 |
Площа | 3,38 км² |
Густота населення | 309,47 осіб/км² |
Поштовий індекс | 92722 |
Телефонний код | +380 6461 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°23′26″ пн. ш. 38°58′29″ сх. д. / 49.39056° пн. ш. 38.97472° сх. д.Координати: 49°23′26″ пн. ш. 38°58′29″ сх. д. / 49.39056° пн. ш. 38.97472° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
60 м |
Водойми | річка Айдар, Балка Проїзджа |
Місцева влада | |
Адреса ради | 92720, Луганська обл., Старобільський р-н, с.Лиман, вул.Дибка,100 |
Карта | |
Мапа | |
|
Прої́ждже — село в Україні, у Старобільській міській громаді Старобільського району Луганської області. Населення становить 938 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Лиманська сільська рада.
Географія[ред. | ред. код]
На південно-західній околиці села Балка Проїзджа впадає у річку Айдар.
Історія[ред. | ред. код]
За селом Проїждже знаходяться високі козацькі могили, що біля Гетьманського шляху (таких могил 28).
Шлях називається Гетьманським через те, що ним проїжджав гетьман України Дмитро Вишневецький, який разом зі своїм загоном у 1559 році у битві над Айдаром завдав поразки кримським татарам. Річка Айдар згадується в літописах з 1503 року під назвами Гайдар, Одар, Айдара. Існує припущення, що цю назву дали татари (від тюркського «ай»- святий, благословенний, «дар» — долина, ущелина) — благословенна долина.
Місце, де розташоване село, належить до колись нічийного Дикого поля, через яке татари робили свої набіги на Україну. Але поступово вона заселялася українськими козаками, вихідцями з Чернігівщини, Полтавщини, Курщини.
Слово «проїждже» вперше письмово знаходиться в матеріалах за 1777-1784 роки. Але хутір з такою назвою був заснований набагато раніше, бо він згадується ще при описі Булавінського повстання 1707-1709 років. В «Історії міст і сіл УРСР» про це сказано: «Активну участь у повстанні взяли жителі Іванівської Луки (нині Булавинівки), куди після розгрому карателів під керівництвом Юрія Долгорукого у Шульгин-містечку Кіндрат Булавін переніс свій табір. Неподалік від села було збудовано лінію укріплень, що тяглася від річки Айдар до села Проїждже…»
Проїждже спершу називалося Кашубівкою. Заселення почалося з кутка Одноребрівка (тепер вулиця 8 Березня) та кутка Красний план (тепер вулиця Лугова). Кашубівкою хутір називався завдяки прізвищу Кашуба, його мали багато мешканців Булавинівки, які першими поселилися у вищезгаданих кутах.
Щодо самої назви Проїждже, існує припущення, що під час Булавінського повстання в яру, який нині знаходиться на території села, стояв заслін, на якому пропускали повстанців, кажучи: «Проїжджай».
У документах за 1830 рік про це поселення написано: «…загальна кількість будинків — 119, число господарів — 50, помічників — 61, військових і селян різних звань — 369, жіночої статі — 458».
Кріпацтво на даній території запроваджене пізніше, ніж в інших місцях України,- в 1783 році.
До революції Проїждже відносилося в різні часи до Воронезької, Харківської, Острозької, Слобідсько-Української губерній, входило до Піщанської волості Старобільського повіту. Проїжджани ходили до булавинівської церкви святого Дмитра, яка була споруджена 1782 році на місці поховання загиблих повстанців — булавінців. А в 1910-1913 селяни збудували на власні кошти церкву і в Проїжджому — відтоді воно перетворюється із слободи в село. Святиня стала шедевром архітектури села. Церкву було освячено 14 жовтня 1913-в день Покрови Пресвятої Богородиці.
Збереглася фотографія цієї церкви — вона стояла на найвищому в селі місці (в теперішньому центрі села, за теперішніми магазинами), мала високу дзвіницю з шістьма виготовленими з міді та срібла дзвонами вагою від одного до шістдесяти пудів (відповідно 16 і 960 кілограмів). Малі дзвони застосовувались у будні дні, а великі у річні свята. Церква була найкращою в окрузі. У 1931 році її закрили, а через два десятиліття зруйнували . У 1988 році при спорудженні сільського ставка біля Очкурового яру, було знайдено один з церковних дзвонів.
Ось що пише про церкву у спогадах та ілюструє її велич у формі малюнка син розкуркуленого селянина Скрипник Дмитро Васильович (1919 р. н.):
«Всего высота примерно 80 метров. Колокольня 60-70 метров, с северной стороны, наверно, была вмонтирована бутылка, так как на непогоду она свистела на всю деревню . Но этого секрета так никто и не узнал. При мне был снят самый высокий крест. Снимал местный житель села: выпил залпом бутылку водки и полез наверх. Это я видел собственными глазами. Сразу возле входа в ограду был похоронен коммунар, где всегда был митинг. Таких церквей в Луганской области было построено 5. Возможно, которые сохранили ее архитектуру. Называли ее Пятиглавая пресвятой Богородицы. Внутри было два корпуса: левый – женский ,правый – мужской. Возле входа колонка для воды и рядом магазин; сзади, вернее сбоку кладбище, там же амбары. А вот школа – не помню, или была построена, или ее ремонтировали. Потому что я, когда бегал по лесом, то проколол гвоздем соткой между пальцев, а брали материал с амбаров…»
Цікава історична річ є в сільській школі — бронзовий дзвоник, на якому дата виготовлення 1897 рік. А сама школа була відкрита в 1900 році. Перша сільська вчителька Любов Опанасівна Яковлева.
Позначилися на житті і Столипінська земельна реформа, і революційні події. За результатами земельної реформи на проїжджанських землях виникли два хутори — Піщаний та Голубівка. Під час революції загинуло п'ятнадцять проїжджан. Від розкуркулення в 1930-1931 роках постраждали 70 дворів(230 чоловік). Під час голодомору в 1932-33 роках в селі померло приблизно 384 людини, а ще 235 у Другій Світовій війні — в пам'ять про них проїжджани в 1971 році встановили пам'ятник «Скорботна мати». У 1974 було збудовано будинок культури, в якому зараз розміщені сільська бібліотека та музей.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 365 людей[1].
Також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мартиролог. Луганська, ст. 606—615 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2014. Процитовано 4 травня 2016.
Джерела[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР.Луганска область.- К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 939с.
- стаття з газети Вісник Старобільщини.О.Погорєлого, пенсіонера, історика села Проїждже
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Проїждже [Архівовано 13 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- Моє рідне село Проїждже
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|