Портал:Гідрологія
Гідрологія  Гідроло́гія (грец. Yδρoλoγια, від дав.-гр. Yδωρ — вода + λoγoς — слово, вчення) (рос. гидрология, англ. hydrology, нім. hydrologie) — наука, що вивчає природні води в межах гідросфери Землі, явища і процеси, які в них відбуваються. Гідрологія належить до комплексу наук, які вивчають фізичні і географічні властивості Землі, зокрема її гідросфери. Об'єктом вивчення гідрології є водні об'єкти — океани, моря, річки, озера, водосховища, болота і скупчення вологи у вигляді снігового покриву, льодовиків, грунтових і підземних вод.::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття Замбе́зі — четверта за довжиною річка Африки. Площа її басейну становить 1570 тис. км², що менше, ніж половина басейну Нілу. Річка довжиною 2574 км починається в Замбії, тече через Анголу і Замбію і удовж кордонів Намібії, Ботсвани, Замбії і Зімбабве до Мозамбіку, де впадає в Індійський океан. Назва «Замбезі» мовою народу тонга означає «Велика річка». Найбільш видовищним місцем Замбезі є водоспад Вікторія, один з найвищих водоспадів світу. Також варто згадати водоспади Чавума на кордоні Замбії з Анголою і Нгоньє — поблизу Сіоми в західній Замбії. Лише в п'яти місцях річище Замбезі перетинається мостами: в Чін'їнджи (пішохідний), Катіма-Муліло, Вікторія-Фолз, Чірунду і Тете, а також греблею гідроелектростанції Каріба..::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічна термінологія  Світовий океан (англ. World Ocean, нім. Weltmeer n) — водна оболонка Землі, яка омиває всі материки та острови і займає близько 70,8 % поверхні земної кулі. Вода Світового океану має приблизно однаковий сольовий склад (99,2 % — йони Na, Mg, K, Ca, Cl, S). Середня концентрація соляного розчину 35 г/л. (тільки в Червоному морі — 41,8 %). Основна частина гідросфери. Середня глибина 3795 м, найбільша глибина — 11022 м (Маріанська западина в Тихому океані). Об'єм води — 1340—1370 млн км³. Світовий океан поділяється на 4 головні частини: Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан та Північно-Льодовитий океан. Їх площа відповідно у %: 50, 25,21, та 4. У 2000 році Міжнародна гідрографічна організація прийняла розділення на п'ять океанів, виділивши Південний океан або Антарктичний океан зі складу Атлантичного, Індійського і Тихого[джерело?].::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані річки та струмки   Ко́нго (Заїр, фр. Congo) — найбільша річка центральної Африки, найбільш повноводна (друга у світі після Амазонки) і друга (після Нілу) за довжиною на континенті. Річка Конго була утворена під час плейстоцену. Вона протікає по всій території Демократичної Республіки Конго (колишній Заїр, в якому у 1971—1997 роках річка також мала назву Заїр), та у прикордонні з Республікою Конго і Анголою. Довжина річки (разом з Луалабою) становить — близько 4 320 км; площа басейну — 3 691 000 км²..::::::::::::::::читати далі |
Обрані водоспади та пороги  А́нхель (ісп. Ángel) — найвищий у світі водоспад, розташований на річці Чурун, у тропічних лісах Венесуели, в Національному парку «Канайма», за 750 км на південний-схід від Каракаса. Спадає з гори Ауянтепуй. Загальна висота водоспаду — 979 м (за деякими даними — 1034 м), висота вільного падіння — 807 м. Названий на честь льотчика і випробувача Джеймса Ейнджела (англ. James Angel), який у 1933 році під час польоту побачив цей водоспад. Щосекунди водоспад скидає 300 м³ води. 9 жовтня 1937, пілот Ейнджел акуратно спланував свій легкий літак «Ель-Ріо Кароні» для посадки на вершині величезної гори Ауянтепуі (з її вершини падає водоспад) в ізольованому, малодоступному регіоні Венесуели Гран Сабана. За словами Джиммі, його план полягав у тому, щоб залишитися на вершині гори на кілька днів у пошуках золота. Але плани автора зірвало невдале приземлення. Літак клюнув носом вниз під час посадки і пошкодив паливний провід. Аварія не заподіяла шкоди Джиммі, його дружині Марії, і двом колегам Густаво Хені і Мігелю Дельгадо, але тепер вони опинилися на вершині плоскої гори Ауянтепуі відрізаними від зовнішнього світу..::::::::::::::::читати далі |
Обрані озера та лагуни  Синеви́р (інші назви — Синєви́р, Морське Око) — найбільше озеро Українських Карпат. Розташоване в Міжгірському районі Закарпатської області, в гірському масиві Внутрішні Ґорґани. Входить до складу Національного природного парку «Синевир». Синевир вважається найцікавішим об'єктом Національного природного парку «Синевир» і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4—5 гектарів, його середня глибина становить 8—10 м, максимальна — 24 м. Через висоту над рівнем моря і порівняну глибоководність навіть у найтепліші дні прогріваються лише верхні 1—2 метри озера.::::::::::::::::читати далі |
Обрані штучні водойми  . Каунаське водосховище (лит. Kauno marios, дослівно «Каунаське море») — водосховище у Литві на річці Німан. Площа водойми становить 6350 га. Водосховище завдовжки 83 км та завширшки 3,3 км. Максимальна глибина — 22 м. Ємність 462,0 млн м³.  Створено в 1959 році після перекриття залізобетонною греблею заввишки 24,6 м і довжиною 150 м на річці Німан нижче міста Каунас. Забезпечує роботу Каунаської ГЕС, а також є нижнім басейном Круоніської ГАЕС. Коливання рівня становлять 4 м. На берегах створений парк, є яхт-клуб..::::::::::::::::читати далі |
Обрані штучні водостоки
Попередник цього каналу був Стекнітц канал, побудований у 1390 — 1398 шляхом випрямлення та розширення річки Стекнітц, є однією з найстаріших штучних водних артерій Європи. Цей канал з'єднав дуже маленькі річки Стекнітц (притока Траве) і Дельвенау (притока Ельби). Він був частиною Старого Соляного шляху. Канал мав :глибину — 85 см, ширину — 7,50 м довжину — 94 км. У 1900 стародавній канал був замінений на новий канал Ельба-Любек. Частково був залишено у річищі старого каналу, довжина скорочена до 67 км. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані частини океану  Мо́ре Ско́ша (Ско́тія) (англ. Scotia Sea) — море між островами Південна Георгія, Південними Сандвічевими і Південими Оркнейськими. Більша його частина лежить у межах Атлантичного океану, менша — у межах Південного океану. На заході з'єднується протокою Дрейка з Тихим океаном. Площа понад 1,3 млн км². Глибини перевищують 5 тисяч метрів. Є найглибшим за середньою глибиною морем у світі. Максимальна глибина 6022 м. Середня температура води на поверхні.::::::::::::::::читати далі |
Обрані льодовики Льодовик Зему — найбільший льодовик Східних Гімалаїв, розташований на східному схилі хребта Сінґаліла, північно-східніше Канченджанґи, в індійському штаті Сіккім. Довжина льодовика — 25 км, площа — 116,8 км². Льодовик починається безпосередньо на східному схилі масиву Канченджанґа на висоті понад 5000 м і рухається на північний схід, приймаючи зліва притоку — льодовик Трінс. Через кілька кілометрів він повертає на схід, приймаючи ще одну велику ліву притоку, Тент-Пік, що починається у однойменної вершини хребта Сінґаліла. Прийнявши праву притоку Сініолчу, льодовик Зему закінчується на відстані приблизно 15 км на схід від хребта Сінґаліла. З-під нього витікає річка Зему, перша крупна права притока річки Тіста, основної водній артерії Сіккіму. На півдні перевалом Зему (5861 м) льодовик відокремлений від льодовика Тонґшіонґ, що має стік в басейн річки Талунґ, іншої крупної правої притоки Тісти. Верхів'я льодовика Зему розташовані на території національного парку Канченджанґа.::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічні списки |
 Категорії
|
Науково-дослідні гідрологічні експедиції
|
 Корисні шаблони
|
 Гідрологічні сайти |
Гідрологічна періодика
|
Добра стаття Коневе́ць (рос. Коневец, Коневиц, фін. Konevitsa, Kononsaari) — невеликий острів у Ладозькому озері. Входить до Приозерського району Ленінградської області Росії. Завдяки відносній віддаленості цього місця, відокремленості монастирського життя та закритості острова як військового об'єкта тут збереглась багатогранна та цілісна природа. Тому він є одним із улюблених місць відпочинку туристів та місцем паломників. Острів розташований на заході Ладозького озера, від берега його відокремлює вузька Коневецька протока. Від Владимировської бухти до острова приблизно 7 км. Цю відстань кораблі проходять за 40-50 хвилин. До найбільшого міста та районного центра Приозерська приблизно 40 км водою, до архіпелагу Валаам — приблизно 60 км, а від Санкт-Петербурга до Коневця водою 170 км, з них 40 км по річці Нева..::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки в області гідрології  Територією України протікає близько 23 тис. річок із загальною довжиною близько 170 тис. км, з них близько 3 тис. понад 10 км завдовжки, 116 — понад 100 км. Характер річок, зокрема густота річкової мережі, величина стоку, водоносність, сезонні й багаторічні зміни тощо, залежать від клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву, культурного освоєння місцевості та інших факторів. Нижче поданий список найдовших річок України. До списку включені річки, довжина яких у межах України становить понад 100 км..::::::::::::::::читати далі |
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис гідрології. Лімнологи Тана́ка Акама́ро (яп. 田中阿歌麿, たなかあかまろ; 1869—1944) — японський науковець, географ, лімнолог. Народився в Токіо. Вивчав географію в Брюссельському університеті в Бельгії. Після повернення на батьківщину займався дослідженням головних японських озер. 1931 року заснував Японське лімнологічне товариство. Автор фундаментальних праць «Дослідження озера Сува», «Дослідження озера Нодзірі» тощо.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Потамологи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Гідрологи штучних водойм та водостоків Лисогор Сергій Миколайович (27 листопада 1936 року) — український гідролог, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 27 листопада 1936 року у місті Вінниці. Закінчив 1960 року географічний факультет Київського університету зі спеціальності «гідрологія суші», у 1967 аспірантуру. З 1968 року працює у Київському університеті: асистентом, з 1971 року старшим викладачем, з 1974 року доцентом кафедри гідрології і гідрохімії (тепер гідрології та гідроекології), у 1977—1980 роках заступник декана географічного факультету з навчальної роботи. Кандидатська дисертація «Дослідження динаміки берегів Київського водосховища» захищена у 1970 році. Викладає курси: «Загальна гідрологія», «Гідрологія суші», «Гідрофізика». У 1980–1982 роках був у Республіці Куба як радник декана географічного факультету Гаванського університету. Брав участь в експедиційних дослідженнях каскаду Дніпровських водосховищ (зокрема дослідженні динаміки берегів Київського водосховища).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Океанологи Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Геогідрологи та гідрогеологи Закревський Дмитро Васильович (27 жовтня 1929 року — 14 травня 2006 року) — український гідрохімік, гідрогеолог, доктор географічних наук, завідувач науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 27 жовтня 1929 року в селі Гусачівка Обухівського району Київської області. Закінчив 1954 року Київський університет зі спеціальності «геолог-гідрогеолог». У 1954—1964 роках працював в університеті інженером, завідувачем лабораторії спелеології, у 1969—1974 роках старшим науковим співробітником науково-дослідної лабораторії фізико-хімічних досліджень гірських порід геологічного факультету, у 1974—2000 роках завідувачем науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії географічного факультету Київського університету (при кафедрі гідрології та гідрохімії), з 2001 провідний науковий співробітник. Кандидатська дисертація «Подземные воды Причерноморского артезианского бассейна на междуречье Южный Буг — Ингулец и некоторые вопросы их формирования» захищена у 1964 році, докторська дисертація «Гідрохімія осушуваних земель (в умовах північного заходу України)» захищена у 1992 році.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Гляціологи Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914, с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981). Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Гідробіологи Сергій Миколайович Скадовський (*31 серпня (12 вересня) 1886, Білозерка, нині Херсонської області — 2 травня 1962, Москва) — радянський гідробіолог, творець еколого-фізіологічного напряму в гідробіології, доктор біологічних наук, професор (1935). Походить з Херсонської гілки роду Скадовських. Батько — Скадовський Микола Львович, український художник, ініціатор і співзасновник Товариства періодичних виставок південно-російських художників в Одесі, помер, коли Сергієві не виповнилося ще й шести років. Мати вдруге вийшла заміж за відомого невропатолога і психолога Григорія Россолімо..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Гідрофізики
|
| Обраний життєпис гідрології. Інженери-гідрологи Горєв Леонід Миколайович (*3 серпня 1939 — †18 листопада 1999) — український гідрогеолог, гідрохімік, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри гідрології та гідрохімії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 3 серпня 1939 року в Ромнах Сумської області. Закінчив у 1963 році Київський університет, за фахом геолог-гідрогеолог. Працював інженером-гідрогеологом, у 1966–1971 начальником партії тресту Київгеологія. З 1971 року працював у Київському університеті старшим науковим співробітником проблемної науково-дослідної лабораторії гідрохімії, пізніше доцентом, професором. У 1993–1999 роках завідувач кафедри гідрології і гідрохімії (тепер гідрології та гідроекології) географічного факультету. Кандидатська дисертація захищена у 1971 році, докторська дисертація «Теоретичні і методологічні основи гідрохімії зрошуваних земель» захищена у 1986 році в Гідрохімічному інституті міста Ростов-на-Дону. .::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис гідрології. Астрогідрологи та космогідрологи Поль Мелькіор (фр. La baron Paul, Jacques, Léon, Camille Melchior; 30 вересня 1925 - 15 вересня 2004) — бельгійський астроном та астрогідролог. Закінчив Брюссельський університет. З 1949 працював в Бельгійській королівській обсерваторії в Уккле, з 1963 — також професор Лувенського університету. З 1959 — директор Міжнародного центру з вивчення земних припливів у Уккле. Основні наукові праці присвячені геодинаміці, вивченню обертання і припливних деформацій Землі. У монографії «Земні припливи» (1966, рос. пер. 1968) дав повний огляд сучасних теоретичних і експериментальних даних про земні припливи. Встановив зв'язок між коефіцієнтами розкладу припливоутворюючих сил і нутаційними коливаннями земної осі..::::::::::::::::читати далі |
Обрані гідрологічні пам'ятки Водяна криниця — джерело, гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення в Біловодському районі Луганської області України. Джерело розташовується за 13 км на схід від смт Біловодськ, на околиці села Привільне. Джерело низхідне, каптоване. Дебіт — 2 л/с. Вода питна. Водяна криниця є популярним місцем відпочинку як селян Привільного, так і туристів із інших місць району і області. Пам'ятка природи оголошена рішеннями виконкому Ворошиловградської обласної Ради народних депутатів № 370 від 13 вересня 1977 року (в. ч.), № 247 від 28 червня 1984 року..::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічна література
}} |
 Нові статті
|
Джерела[ред. код]
| Чим Ви можете допомогти | Редагують зараз | ||
|
Автоматично згенерований список статей, пов'язаних з порталом «Гідрологія», які редагуються на даний момент. Список призначений для комфорту патрулювання і не відображає вже відпатрульовані статті. |
| Сестринські проєкти і портали | ||
