Оленевий камінь
Оленеві камені — масивні обтесані кам'яні плити з малюнками. Найчастіше на плитах зображувався олень, звідки і походить назва. Малюнок вибитий на поверхні, або нанесений вохрою.
Датуються пізньою бронзовою та початком залізної доби. Зустрічаються на Алтаї, у Тиві, Забайкаллі, Монголії, Китаї та інших місцях. Олені камені в Забайкаллі найчастіше пов'язані з пам'ятниками культури плиткових могил. Камені встановлювалися в огорожі плиткових могил, а також на місцях культових урочистостей, жертвоприношень. Біля плиткових могил олені камені зазвичай орієнтовані лицьовою гранню на схід.
В середині 1980-х років археолог Юлій Худяков виявив сполученість оленевого каміння з керексурами на території Монголії та Забайкалля. На підставі цього він запропонував їх об'єднати в рамках однієї культури, назвавши її «культурою керексурів та оленяного каміння»[1].
О. П. Окладніков виділяє три основні групи оленевих каменів: круглі (циліндричні), прямокутні та широкі плити, іноді з косорізаною вершиною. М. М. Диков за стилістичними особливостями зображень оленів виділяє два типи — стели з реалістичними зображеннями та з силуетними фігурами оленів із дзьобоподібними мордами.
Крім оленів на камінні зустрічаються зображення коней, солярних знаків, предметів озброєння, тамгоподібних знаків, пояси з орнаментами, різні геометричні фігури тощо. Олені зображуються у традиціях епохи ранньої залізної доби з гіллястими, великими, закинутими назад рогами.
Відомі оленеві камені[ред. | ред. код]
- Чуйський оленевий камінь — частина алтайського святилища Адир-Кан, розташований на 728-му кілометрі Чуйського тракту.
- Алтан-Серге — «Золота конов'язь» в Гусиноозерському дацані;
- Іволгінський оленевий камінь — виявлений у середині XIX століття Д. П. Давидовим недалеко від Верхньоудинська на річці Іволга;
- Оленевий камінь із урочища Ушкійн-Увер у Монголії — унікальний камінь із зображенням людського обличчя.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Худяков Ю. С. Херексуры и оленные камни // Археология, этнография и антропология Монголии. — Новосибирск: Наука, 1987. — С. 136—162.
Література[ред. | ред. код]
- Діков М. М. Бронзовый век Забайкалья. — Улан-Удэ : Бурят. кн. изд-во, 1958. — 140 с.
- Савінов Д. Г., Членова Н. Л. Западные пределы распространения оленных камней и вопросы их культурной принадлежности // — Новосибирск, 1978.
- Кубарєв В. Д. Древние изваяния Алтая: Оленные камни. — Новосибирск : Наука. Сибир. отд-ние, 1979. — 120 с. — 1800 прим.
- Волков В. В. Оленные камни Монголии. — Улан-Батор, 1981. — 254 с.
- Волков В. В. Оленные камни Монголии. — Улан-Батор, 1981. — 248 с.
- Худяков Ю. С. Херексуры и оленные камни // Археология, этнография и антропология Монголии. — Новосибирск, 1987.
- Цібиктаров О. Д. Оленные камни монгольско-забайкальского типа как источники по изучению взаимоотношений древних скотоводов Центральной Азии эпохи поздней бронзы и раннего железа // Проблемы истории и культуры кочевых цивилизаций Центральной Азии. Археология. Этнология: Материалы Междунар. науч. конф. — Улан-Удэ : Изд-во БНЦ СО РАН, 2000. — Т. 1.
- Дашилхамаєв Д. М. Оленные и сторожевые камни Забайкалья // Гуманитарный вектор. Серия: История, политология. — 2012.
