Ніколае Тітулеску

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніколае Тітулеску
рум. Nicolae Titulescu
Ніколае Тітулеску
Ніколае Тітулеску
Прапор
Прапор
Міністр закордонних справ Румунії
24 листопада 1927 — 9 листопада 1928
Попередник: Йонел Братіану
Спадкоємець: Ґеорґе Міронеску
 
Народження: 4 березня 1882(1882-03-04)
Крайова, Румунія
Смерть: 17 березня 1941(1941-03-17) (59 років)
Канни, Режим Віші
Поховання: St. Nicholas Churchd і Гран-Жас
Країна: Румунія Румунія
Релігія: Румунська Православна Церква
Освіта: Паризький університет і Carol I National Colleged
Партія: Conservative-Democratic Partyd
Нагороди:
орден Спасителя Великий Хрест ордена Відродження Польщі

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ніколае Тітулеску 1882-1941. Поштова марка Румунії 2007
Рел'єф, подарунок румунського уряду

Ніколае Тітулеску (рум. Nicolae Titulescu; *4 березня 1882, Крайова, Румунія — †17 березня 1941, Канни, Режим Віші) — румунський дипломат, в різний час міністр фінансів та закордонних справ, а також протягом двох термінів президент Генеральної Асамблеї Ліги Націй (1930-1932).

Навчання

[ред. | ред. код]

Народився в місті Крайова, син адвоката. Після закінчення з відзнакою в 1900 середньої школи в Крайова, він вивчав право в Парижі, отримавши науковий ступінь. У 1905 Тітулеску повернувся до Румунії, працював професором права в Ясському університеті, а в 1907 переїхав до Бухаресту.

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

Після румунських виборів 1912, став депутатом Консервативно-демократичної партії на чолі з Таке Іонеску, а через п'ять років членом уряду Бретіану як міністр фінансів.

Влітку 1918 разом з іншими видатними румунами (Таке Іонеску, Октавіан Ґоґа, Траян Вуя, Константин Міле), Тітулеску формує в Парижі Національний румунський комітет.

З 1927 по 1928 був міністром закордонних справ.

Починаючи з 1921 займав посаду постійного представника Румунії в Лізі Націй в Женеві. Він двічі обирався президентом цієї організації (в 1930 і 1931). На цій посаді він боровся за збереження стабільних кордонів шляхом підтримання миру між двома великими і малими сусідніми державами, для поваги суверенітету і рівності всіх націй в міжнародному співтоваристві, колективної безпеки, а також запобігання агресії.

Вигнання і смерть

[ред. | ред. код]

Пізніше, в 1936 король Кароль II звільнив Тітулеску з усіх офіційних постів, просячи його покинути країну. Поселившись спочатку в Швейцарії, пізніше переїхав до Франції. Перебуваючи в засланні, Тітулеску продовжував шляхом проведення конференцій і газетних статей пропагувати ідею збереження миру. Повернувся до Румунії в листопаді 1937, частково завдяки зусиллям Юліу Маніу.

У 1937 знову виїхав з Румунії і знайшов притулок у Франції. Помер у 1941 в Каннах після тривалої хвороби. У своєму заповіті він просив поховати його в Румунії.

У 1989, після падіння комуністичного уряду Румунії під час румунської революції, остання воля Тітулеску стала можливою. 14 березня 1992 його останки були перепоховані на цвинтарі «Sfânta Ecaterina cemetery», поруч з церквою Святого Миколая в Брашові, після важкої юридичної процедури, організованої Жаном-Полем Картероном, французьким повіреним Тітулеску.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Buzatu Gheorghe (coord), Titulescu și strategia păcii, Editura Junimea, Iași, 1982.
  • «Dicționar biogr. de ist. a Romaniei», (Stan Stoica ș.a.), Meronia, 2008.
  • Grecescu Ion, Nicolae Titulescu, Bucuresti, Editura Politică , 1980.
  • Idem, Nicolae Titulescu — Concepția juridică și diplomatică, Scrisul Românesc, Craiova, 1982.
  • Idem, Nicolae Titulescu — Documente confidențiale, Editura Academiei Române, București, 1992.
  • Idem, Popa Vasile, Nicolae Titulescu — Gândirea juridico-diplomatică, Concernul PRESA, Editura Republicii Moldova, 1997.
  • Macovescu George (coord.), Nicolae Titulescu- Docmumente Diplomatice, Editura Politică, București, 1967.
  • ***, Nicolae Titulescu, Discursuri, Editura Științifică, București, 1967.
  • Păunescu Emil, Potra George, Nicolae Titulescu-Nicolae Raicoviceanu, Mărturiile unui prietenii, Fundația Eurpeană Titulescu, București, 2003
  • Oprea M. Ion, Nicolae Titulescu, Editura Științifică, București, 1966.
  • «Pro și Contra Titulescu», ediția a II-a revăzută și adaugită. Editie ingrijita, selectie, cuvant inainte si postfata, note biografice, adnotari si explicatii, indice de George G Potra. 3 volume, Fundația Europeană Titulescu, 2003
  • «Nicolae Titulescu: patriot sau tradator?», 15 Mai 2008, Nicolae Drăgușin, România liberă

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]