Нібіру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фото V838 Єдинорога, яке часто вважається зображенням Нібіру

Нібі́ру — міфічна планета в міфології давніх вавилонян; міфічна планета Сонячної системи в сучасній масовій культурі. Часто ототожнюється з «планетою X» — гіпотетичною планетою або коричневим карликом за орбітою Плутона. Ідея про Нібіру була популяризована Захарією Сітчиним, в паранаукових дослідженнях якого планета має дуже витягнуту еліптичну орбіту, внаслідок чого її період обертання навколо Сонця може становити 3600 років, а її наближення до Землі спричиняє катаклізми планетарного масштабу[1].

Нібіру в міфології

[ред. | ред. код]

В міфології давніх вавилонян Нібіру (Неберу) називалася планета Юпітер (іноді Меркурій), бог Мардук та створена ним зірка. Як Юпітер і окрема зірка Нібіру керувала рухом інших зірок по небу. Саме слово «нібіру» означало перетин як місце і дію. Попри твердження представників неакадемічної науки, планета Нібіру ніколи не описувалася як місце життя яких-небудь істот[2].

Нібіру в гіпотезі палеоконтакту

[ред. | ред. код]

У 1976 році вийшла книга Захарії Сітчина «Дванадцята планета», в якій він, спираючись на власне трактування оригінального юдейського тексту Старого Завіту, тексти аккадських («Енума Еліш») і шумерських міфів, доводив існування Нібіру. За його трактуванням шумерської космології, після зіткнення Нібіру з планетою Тіамат сформувалися Земля, Місяць та пояс астероїдів і комет. Проте Нібіру вціліла, вийшовши на нову орбіту, а її населення, зване аннунаками, через тривалий час за допомогою генної інженерії створило людей, схрестивши свій вид з Homo erectus. Метою цього Сітчин називав отримання дешевої робочої сили для добування золота, що потрібне аннунакам для їхніх технологій[3][4]. На думку Сітчина, кожні 3600 років, коли Нібіру наближалася до Землі на найкоротшу відстань, аннунаки поновлювали вивезення золота, а між тим правили на Землі, уявляючись людьми як боги. З кожним наближенням своєї планети аннунаки піднімали людство на вищий рівень науки й культури, проте близько 2024 року до н. е. аннунаки почали атомну війну між своїми кланами та були змушені покинути нашу планету[5].

Ідеї Сітчина доповнювалися і неодноразово перетрактовувалися прихильниками теорії палеоконтакту, представниками неакадемічної науки та езотеричних вчень. В поєднанні з ідеєю про світову катастрофу в 2012 році, Нібіру розглядалася як ініціатор «очищення» Землі чи всієї Сонячної системи від зла і ознака нового етапу духовного розвитку людства. «Очищення» передбачалося у формі глобальної катастрофи, вивержень вулканів, приходу потойбічних істот[6]. Сам Сітчин вважав, що Нібіру досягне Землі на тисячу років пізніше[7].

Паралелі з реальністю

[ред. | ред. код]

Існує гіпотеза, висунута науковцями Каліфорнійського технологічного інституту, про існування в Сонячній системі дев'ятої великої планети. Її впливом може пояснюватися рух ряду карликових планет і астероїдів в поясі Койпера за орбітами Нептуна і Плутона[8].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Sitchin, Zecharia (17 вересня 2015). The Anunnaki Chronicles: A Zecharia Sitchin Reader (англ.). Inner Traditions / Bear & Co. ISBN 9781591432302.
  2. S. Heiser, Michael. The Myth of a Sumerian 12th Planet: “Nibiru” According to the Cuneiform Sources (PDF). Sitchin is wrong.
  3. Sitchin, Zecharia (1 травня 1991). The 12th Planet (англ.). Inner Traditions / Bear & Co. ISBN 9781591439196.
  4. Zecharia Sitchin and Our Alien Anecestors | The Psychology of Extraordinary Beliefs. u.osu.edu. Архів оригіналу за 22 жовтня 2021. Процитовано 8 червня 2022.
  5. Sitchin, Zecharia (1985). The wars of gods and men. New York, N.Y.: Avon. ISBN 0-380-89585-4. OCLC 12996471.
  6. The Myth of Nibiru and the End of the World in 2012 - CSI. www.csicop.org. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 29 вересня 2015.
  7. Will the mysterious shadow planet Nibiru obliterate Earth in October? No. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Архів оригіналу за 31 травня 2019. Процитовано 8 червня 2022.
  8. Skibba, Ramin (8 грудня 2017). Is Planet Nine Even Real?. The Atlantic (амер.). Процитовано 3 грудня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]