Намивні території

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рекультивація в Перті, Австралія, 1964 р

Намивні території — новоутворені території шляхом намивання штучних островів, засипання та відгородження греблями акваторії океанів, морів та водойм суходолу (рік, озер тощо), розширення берегової лінії насипанням пляжів та створення різноманітних гідротехнічних споруд.

Методи

[ред. | ред. код]

Утворення земель може відбуватися різними способами. Найпростіший з них полягає в простому засипанні території великою кількістю каміння та/або цементу, а потім заповнення проміжків глиною або землею, аж допоки висота не досягне потрібної величини.

Осушення земель, що лежать нижче рівня моря, часто використовується для їх подальшого використання в сільському господарстві.

Історія

[ред. | ред. код]

Одним з найперших великих європейських проектів по створенню територій був польдер у Бемстері, Нідерланди, завершений в 1612 році, що додав 70 квадратних кілометрів землі. У XIX столітті кілька значних проектів було запущено в Азії, у таких містах як Бомбей і Гонконг.

В Океанії відомі ще більш давні штучні острови. Одним із найвідоміших з них є Нан Мадол — штучний архіпелаг, що знаходиться біля острова Понпеї, і належить до Федеративних Штатів Мікронезії. Вважається, що Нан-Мадол був створений між 1285 і 1485 роками.

В Америці, місто Теночтітлан, столиця Ацтекської імперії, було збудоване на невеличкому природному острівці посеред солоного озера Тескоко, проте швидко розросталося, що вимагало значного розширення території острова.

Приклади

[ред. | ред. код]
East Coast Park[en] у Сингапурі був збудованний на штучно зробленному пляжі
Флевопольдер[en], Нідерланди, є найбільшим в світі штучним островом.
Район Фонтвілль в Монако повністю збудований на території, піднятій з моря.

Європа

[ред. | ред. код]

Африка

[ред. | ред. код]

Сільське господарство

[ред. | ред. код]

Потреби сільського господарства були основним рушієм створення територій в доіндустріальну епоху.[9]

Розповсюдженою практикою є осушення водно-болотяних угідь, для перетворення їх у орні землі. Хоча, технічно, це не створює нових ділянок суші, проте розширює доступну для використання і заселення територію. Також, такі дії є ефективними методами стримування чисельності комарів і москітів.

В пост-індустріальну епоху, створення земель сільськогосподарського призначення не втратило актуальності. Наприклад, село Оґата, у префектурі Акіта, в Японії, було побудоване на території колишнього озера Хачіроґата, що було другим за площею озером Японії.[10]

Штучні пляжі

[ред. | ред. код]

Для розширення пляжів зазвичай використовується пісок і земля. Обладнання пляжу також предбачає будівництво захисних споруд, що запобігатимуть дрифту піску вздовж берега (такі споруди можуть бути і перпендикулярними до берегової лінії, як буни, і повздовжними, як хвилерізи). Проте, пляжі зазвичай все одно є порівняно недовготривалими спорудами.

Для створення пляжів використовується техніка намиву — пісок і земля підіймаються з дна водойми, що знаходиться поруч з пляжем, у вигляді пульпи, і транспортується до берегової лінії за допомогою землевідсмоктуючих снарядів або по трубопроводу. Таким чином, разом з утворенням території проводиться поглиблення дна.

Також утворення пляжів можливе за допомогою використання енергії самих хвиль: розміщуючи невисокі перепони, що запобігають відтіканню піску в море, але не заважають принесенню його на берег. Таким чином, може утворюватися стіна піску до 0,5 метрів висотою за рік без додаткових витрат.[11]

Ризики

[ред. | ред. код]

Штучно створені території мають більшу схильність до розрідження ґрунтів під час землетрусів,[12] що може значно збільшувати ушкодження будівель і інфраструктури. Іншою небезпекою є осідання, завдяки якому новостворені території можуть піти під воду. Осушені угіддя іноді розташовані нижче рівня моря, а тому є небезпека їх затоплення.

З іншого боку, створення території несе значні екологічні ризики, через те, що при ньому руйнується існуюча екосистема водоймищ. У деяких країнах існують спеціальні органи, що займаються регулюванням розширення землі, такі як Комісія з розвитку і збереження пляжів[en] у Сан-Франциско.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Story of cities #11: the reclamation of Mumbai — from the sea, and its people? [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.](англ.)
  2. Murray N. J., Clemens R. S., Phinn S. R., Possingham H. P. & Fuller R. A. (2014) Tracking the rapid loss of tidal wetlands in the Yellow Sea.
  3. Brian Lander.
  4. New coastal city in Karachi to be built on reclaimed land: Shaukat [Архівовано 25 листопада 2016 у Wayback Machine.](англ.)
  5. HAMAD INTERNATIONAL AIRPORT [Архівовано 25 листопада 2016 у Wayback Machine.](англ.)
  6. 100 YEARS OF FORESHORE RECLAMATION IN SINGAPORE [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
  7. The Cape Town Foreshore Plan: Page 20(англ.)
  8. About Eko Atlantic [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.](англ.)
  9. Curtis, Daniel R. Into the frontier: medieval land reclamation and the creation of new societies. Comparing Holland and the Po Valley, 800–1500. Academia.edu.
  10. The History of Ogata-Mura | Ogata-mura. Ogata.or.jp. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 квітня 2014.
  11. Шляхи оптимізації берегозахисного будівництва в береговій зоні Каркінітської затоки в межах Херсонської області (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  12. EVALUATION OF LIQUEFACTION RESISTANCE AND LIQUEFACTION INDUCED SETTLEMENT FOR RECLAIMED SOIL [Архівовано 19 січня 2017 у Wayback Machine.](англ.)