Ленкоранський економічний район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карта Азербайджану, на якій позначено Ленкоранський економічний район (зафарбований зеленим)

Ленкоранський економічний район (азерб. Lənkəran iqtisadi rayonu) — один з економічних районів Азербайджану. Включає адміністративні райони Астаринський, Джалілабадський, Лерікський, Масаллинський, Ярдимлинський і Ленкоранський. Площа — 6070 км2, що становить 7 % загальної площі республіки. За рельєфом місцевості ділиться на 2 частини — Талишську низовину і Талишські гори. 26 % території району вкрито лісами. Район багатий термальними мінеральними джерелами.

В економічному районі налічується 8 міст, 6 районів, 13 селищ і 642 села. В області функціюють 182 муніципалітети. Всі адміністративні райони створено в радянський період Указом Верховної Ради Азербайджанської РСР від 8 серпня 1930 року. Ті ж адміністративні райони залишилися після здобуття Азербайджаном незалежності. Кожен адміністративний район очолює глава виконавчої влади, який призначається Президентом Азербайджану[1].

Географія

[ред. | ред. код]

Талишські гори в західній частині та близькість Ленкоранської низовини до Каспійського моря забезпечують різноманітний клімат у Ленкоранському економічному районі. Літо спекотне й переважно сухе. Середня температура липня становить 24—26 °C, а абсолютна максимальна температура — 33—35 °C. Зима дуже м'яка. Середня температура січня становить −2 — (−4) °С, абсолютна мінімальна температура становить −5 — (−11) °C. Кількість сніжних днів — від 10 до 30. В гірських районах відносно прохолодне літо; середня температура липня 19—20 °С.

Ленкоранський економічний район має густу річкову мережу. Річки району живляться переважно дощовою водою. На річках побудовано кілька водосховищ для постачання району питною й поливною водою. Найбільше водосховище економічного району — Ханбуланчай, побудоване 1977 року.

Ленкоранський економічний район має різноманітний ґрунтовий покрив. На Ленкоранській низовині переважають жовті ґрунти. Рівнинно-передгірська зона вкрита лісовими ґрунтами. У Талишських горах поширені бурі гірсько-лісові і гірсько-лугові ґрунти. Коричневі гірсько-лісові ґрунти утворюються в сухому і теплому кліматі (загальна кількість опадів 400 мм, середньорічна температура +12 °С). Ці ґрунти поширені в середньогірській і передгірській зонах економічного району на висотах 600—1200 м.

Жовті ґрунти в Азербайджані поширені тільки в передгір'ях економічного району та займають 157,1 тис. га або 1,8 % всіх земель регіону. Ці ґрунти сформовані в середземноморському типі вологого субтропічного клімату з середньою річною температурою 14 °C і річною кількістю опадів 1300—1900 мм. Більшість опадів випадає восени і взимку. Жовті ґрунти покривають ліси дуба каштанолистого гирканського типу[2].

Природні ресурси

[ред. | ред. код]

З природних ресурсів у районі є пісок, глина, гравій, гіпс, мармур, а також мінеральні води і ліси. Економічний район характеризується густим лісовим покривом. 25,3 % площі лісів знаходиться на території Астаринського, 24,4 % у Лерікського і 20 % у Ленкоранському адміністративному районі. В лісах регіону переважають каштанолистий дуб, шовкова акація тощо.

Мінеральні джерела економічного району мають лікувальні властивості. В Астаринському районі до 20 мінеральних джерел. Температура води в них становить 35—50 °С. В складі таких джерел, як Ленкоран, Ашагі Ленкоран, Хавзава, Нафтоні, Мешешу, Ібадісу та інших у Ленкоранском адміністративному районі, багато сірки і мінералів, які важливі для лікування. На території Масаллинського, Лерікського, Ярдимлинського адміністративних районів є безліч мінеральних джерел, які використовуються в лікувальних цілях[3][4].

На території Ленкоранського економічного району розташований заповідник Кизилагадж, де зимують різні птахи, Гирканський національний парк і Зувандський заповідник[az], багаті реліктовими рослинами. Державний заповідник Кизилагадж створено 1929 року, його площа становить 88 000 га. У цьому заповіднику охороняються різні птахи: лебеді, гуси, качки, косар, золота гуска[прояснити], чаплі. Гирканський національний парк створено 1936 року, його площа становить 2,9 тисячі гектарів. В заповіднику переважають реліктові рослини — залізне дерево, каштанолистий дуб, гледичія каспійська тощо. Зувандський заповідник розташований на території Ярдимлинського адміністративного району. Площа цього заповідника, де охороняється гірський козел, становить 15 тисяч гектарів[5].

Населення

[ред. | ред. код]

Населення — 927,7 тис. осіб на початок 2018 року[6], що становить 9,3 % населення країни. Густота населення — 153 особи/км2. Більшість населення складають азербайджанці, проживають також талиші, росіяни.

Населення за роками[6]
Рік 2010 2013 2014 2015 2016 2017
Чисельність 843,2 880,4 893,3 905,9 917,8 927,7

Промисловість

[ред. | ред. код]

Промисловість у Ленкоранському економічному районі має слабші позиції, порівняно з сільським господарством. Основою промисловості є переробка місцевої сільськогосподарської продукції. 90 % промислової продукції регіону припадає на харчову промисловість. Деякі підприємства виробляють м'ясо, молоко, сир та хліб. У Ленкорані розвинене птахівництво.

Є також підприємства з виробництва будівельних матеріалів, меблів, ремонту автомобілів, приладобудування, технічного обслуговування і ремонту сільськогосподарської техніки.


89,7 % промислової продукції Ленкоранського економічного району виробляється в Масаллинському, Ленкоранському і Астаринському районах[7].

Сільське господарство

[ред. | ред. код]

Вирощування чаю є основною сільськогосподарською галуззю в регіоні. Крім того, хліборобство, овочівництво і виноградарство є основними галузями сільського господарства. Ленкоранський економічний район дає 99 % виробленого в країні чаю, 27 % овочів, 15 % зерна, 24 % картоплі, 13 % винограду, 10 % загальної кількості фруктів в Азербайджані. Рівнинні райони Ленкорана, Масаллинський і Астаринський спеціалізуються на вирощуванні чаю, овочевих та баштанних культур. Джалілабадський район славиться виноградарством. В регіоні також ростуть цитрусові[8].

Інфраструктура

[ред. | ред. код]

Транспортна інфраструктура. Залізниця Баку — Астара і паралельна їй автомобільна дорога відіграють важливу роль під час перевезення вантажів і пасажирів до Ірану. В Ленкорані діє аеропорт.

Залізничну лінію Баку — Астара побудовано 1941 року до іранського кордону в Азербайджані. Паралельно залізниці проходить міжнародна магістраль. Ці дороги, прокладені через Ленкорань-Астаринський економіко-географічний регіон, забезпечують російсько-іранські економічні відносини[9].

Соціальну інфраструктуру складають Ленкоранський державний університет[ru], середні спеціальні школи, драматичний театр, краєзнавчий музей та інші соціальні об'єкти.

Туризм

[ред. | ред. код]

Велика кількість холодних і гарячих мінеральних вод, барвистий природний ландшафт, сприятливий вологий клімат, а також розвинена транспортна мережа зумовили розвиток курортів та туристських баз. Нині в районі діють Ленкоранська турбаза і лікарня Мешасу.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Lankaran natural-economic zone. Lankaran-Astara economic region (англ.). International Geographer. 19 грудня 2012. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 28 вересня 2019.
  2. Azərbaycan :: Baş səhifə. www.azerbaijans.com. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 28 вересня 2019.
  3. muesser. Санаторий Истису Масаллы (рос.). cbt.az. Архів оригіналу за 10 червня 2018. Процитовано 28 вересня 2019.
  4. Ш. Д. Бархалов. Лихенофлора Талыша: общая часть. — Элм, 1975. — 168 с.
  5. Редакция (31 серпня 2012). ГЫЗЫЛАГАЧСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ПРИРОДНЫЙ ЗАПОВЕДНИК (рос.). Зеркало.az. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 28 вересня 2019.
  6. а б Lənkəran iqtisadi rayonu.[недоступне посилання з Ноябрь 2019]
  7. STATE PROGRAM ON SOCİAL-ECONOMİC DEVELOPMENT OF REGİONS (PDF). 2004. Архів оригіналу (PDF) за 15 серпня 2018. Процитовано 2 червня 2020.
  8. Trends of improving the competitiveness of regional economy (An example of Lankaran economic region) (PDF). UN Development Program Azerbaijan. 2009. Архів оригіналу (PDF) за 9 лютого 2019. Процитовано 2 червня 2020.
  9. Paşayev N.Ə., Ağakişiyeva G.R. Azərbaycan Respublikasının Coğrafiyası. — Bakı, 2015. — С. 400.

Посилання

[ред. | ред. код]