Користувач:Sas1975kr/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ракети[ред. | ред. код]

Тип/Клас[ред. | ред. код]

Якщо спростити, то умовно є система термінів англійсько/німецько/натівська де Type складається з Class. І радянська/російська/болгарська/українська(?) де КЛАС ділиться на ТИП/ПРОЕКТ. Тобто спрощено ситуація виглядає так:

Мова Сутність 1 Сутність 2
Назви великих множин кораблів, які характеризують їх призначення та характеристики - крейсер, фрегат, танкер, лайнер тощо підмножина кораблів, які між собою називають Sister ship
Англомовні джерела Type Class
Російськомовні джерела Класс (для військових завжди) Тип (для військових завжди)
Україномовні джерела Клас Тип (профільні майже без виключень, у ЗМІ менш розповсюджена, але зустрічається клас)
Вікіпедія ? (в нас нема, в ін-віки en:Hull classification symbol Клас_корабля, Кораблі одного типу, Головне судно
  • Щоб зробити уніфікацію і привести все до одного знаменника пропонує в цьому обговоренні обговорити два питання:
    • Питання №1. Яка система ієрархії притаманна українськім джерелам. Усі кораблі розподіляються на класи, а у класах типи (система Клас/тип). Чи на типи, а типи на класи (система Тип/Клас). І використати її для усіх статей пов'язаних з кораблями.
    • Питання №2. Яка система притаманна класифікації цивільним суден. Така ж як у кораблів, чи інша. Якщо така ж, то загальні статті типу "Однотипні кораблі" писати з урахуванням цього (Тобто назва як на мене тоді повинна бути або Однотипні судна або Однотипні судна та кораблі. Виділив в окреме питання, бо воно більш складе.
  • 1. Предметна область.
    • Терміни. Слід зауважити що термінологія і значення термінів розрізняються англійською і українською. В українській є корабель і судно, а в англійській загальний термін Ship. Так, корабель це військове судно, але все ж таки. В англійській є Battleship, українською це лінкор або броненосець в залежності від періоду і т.ін. Тому не можна використовувати англомовні джерела для того щоб зрозуміти визначення сутностей і як вони називаються українською. Тобто для відповіді на питання №1 та №2 треба брати виключно україномовні джерела.
    • Усталеність термінології. По перше єдиної всесвітньої класифікації просто нема ні для кораблів ні для суден. В НАТО прийнята американська система, але вона не є мировою. В Україні вона взагалі зараз дуже швидко міняється. Термінологія дісталася нам у спадок від радянської системи. При переході на стандарти НАТО, можливо, вона докорінно зміниться. Все буде залежати від того як буде перекладений STANAG 1166 STANDARD SHIP DESIGNATOR SYSTEM.
  • 2. Джерела та аналіз яка схема в них використана.
  • 3. Вживаність.

Обговорення[ред. | ред. код]

Як на мене то джерела які дають хоча б словникове визначення поки що дають лише варіант "клас / тип" У нормативних документах поки що теж перевага варианту "клас / тип". Вживаність в цього варіанту +/- така ж. Як показує вживаність тенденція може помінятись. Але загалом поки що цього нема. Можливо ситуацію поміняє вихід перекладу STANAG 1166. Але поки що з профільних джерел виходить що треба використовувати схему "клас / тип (проект"


Обговорення[ред. | ред. код]

Неделинская катастрофа[ред. | ред. код]

Дредноут[ред. | ред. код]

  • Передивитись чи потрібно щось доповнити по Фрідману
  • В котлах найти ділення на котельні відділення (точніше переписати. У Робертса і Віноградова різний опис).
  • проставити посилання на анг Паркса замість перекладу
  • передивитись озброєння - там про салютні гармати щось повинно бути. Тай кулемети треба десь дати.

Анатомія[ред. | ред. код]

17

Operational history

Shortly after her return from the experimental cruise Dreadnought was commissioned as flagship of the Nore Division of the newly formed Home Fleet (formerly the Channel Fleet) and in April hoisted the flag of the C-in-C, Vice Admiral F C B Bridgeman. She remained flagship of the Home Fleet until 1911 when she became a private ship in the 1st Division until transferred to the 4th Battle Squadron, as flagship, at the end of 1912. She remained in the 4th Battle Squadron, first with the Home Fleet, then on the outbreak of war with the Grand Fleet until July 1916 when she was sent south as a reinforcement for the 3rd Battle Squadron at Sheerness. She returned to Scapa Flow and the 4th Battle Squadron in May 1918.

Невдовзі після повернення з експериментального походу «Дредноут» був прийнятий на службу як флагман Норської дивізії новосформованого Флоту дому (колишнього Флоту Ла-Маншу) і в квітні підняв прапор C-in-C, віце-адмірала Ф. С. Б. Бріджмена. Він залишався флагманом Домашнього флоту до 1911 року, коли він став звичайним кораблем у 1-му дивізії лінкорів, поки не був переведений до 4-ї бойової ескадри, як флагман, наприкінці 1912 року. Він залишався у 4-й бойовій ескадрі, спочатку з Домашнім флотом, потім після початку війни з Великим флотом до липня 1916 року, коли її було відправлено на південь як підкріплення для 3-ї бойової ескадри в Шірнессі. Він повернувся до Скапа-Флоу та 4-ї бойової ескадрильї у травні 1918 року.

Майже всю свою кар’єру служби він провів у рідних водах, за винятком випадкових навчань флоту на атлантичному узбережжі Іспанії та коротких візитів до Середземного моря в 1907 і 1913 роках. Навіть під час війни її служба була порівняно спокійною; він перебував на ремонті під час Ютландії, і вона ніколи не стріляла зі свого основного озброєння по ворогу. Однак вона мала одну претензію на славу, будучи єдиним лінкором, який потопив підводний човен. 18 березня 1915 року, щойно завершивши стратегічні навчання з Великим флотом, 4-та бойова ескадра була відряджена, щоб перейти до Кромарті, який щойно був створений як допоміжна база. О 12:28, коли вони віддалялися від основного флоту, лейтенант-командир Пірсі з Дредноута побачив перископ приблизно в 1500 ярдах біля носа корабля. Дредноут змінив курс на підводний човен, який керував дещо нестабільним курсом через ніс лінкора з лівого на правий борт, і збільшив швидкість до 17,5 вузлів. Оскільки підводний човен, здається, не намагався зануритися, ймовірно, вона не знала про наближення лінкора, принаймні до тих пір, поки не стало надто пізно.

She spent almost her entire service career in home waters apart from the occasional fleet exercises on the Atlantic coast of Spain and brief visits to the Mediterranean in 1907 and 1913. Even during the War her service was comparatively uneventful; she was under refit at the time of Jutland and she never fired her main armament at an enemy. She did, however, have one claim to fame in being the only battleship to sink a submarine. On 18 March 1915, having just completed strategic exercises with the Grand Fleet, the 4th Battle Squadron was detached to proceed to Cromarty, which had just been established as a relief base. At 12.28pm as they were moving away from the main fleet, Lieutenant Commander Piercy of Dreadnought sighted a periscope about 1500yds away just off the ship's bow. Dreadnought altered course toward the submarine, which was steering a slightly erratic course across the battleship's bow from port to starboard, and increased speed to 17.5kts. As the U-boat does not appear to have made an attempt to dive it seems likely she was not aware of the battleship's approach, at least not until it was too late.

18

When the range was down to 600yds one of Dreadnought's 12pdr guns was fired, but with only a periscope to aim at the shot missed. At 12.35pm, with the submarine still moving to starboard and Dreadnought turning in the same direction, the U-boat was rammed in the starboard quarter. The bow of the enemy vessel rose up out of the water at a steep angle and passed down Dreadnought's side before sinking. On the submarine's bow, in raised but overpainted lettering, was seen the number U29. Her commander was Otto Weddigen who, while commanding the U9 in 1914, had sunk the cruisers Aboukir, Cressy, Hogue and Hawke. Dreadnought's only other actions were against enemy aircraft. She fired her AA weapons on several occasions during 1917-18 when German air raids took place against Chatham or passed over on route to London.

Коли дальність стрільби зменшилася до 600 ярдів, одна з гармат Dreadnought 12pdr була випущена, але лише перископ, щоб навести постріл, промахнувся. О 12:35, коли субмарина все ще рухалася правим бортом, а дредноут повертав у тому ж напрямку, підводний човен був протаранений у правій чверті. Нос ворожого судна піднявся з води під крутим кутом і пройшов уздовж борту Дредноута, перш ніж затонути. На носі підводного човна рельєфними, але зафарбованими літерами виднівся номер U29. Її командиром був Отто Веддіген, який, командуючи U9 у 1914 році, потопив крейсери Aboukir, Cressy, Hogue і Hawke. Єдині інші дії Дредноута були проти ворожої авіації. Вона кілька разів стріляла зі своєї зенітної зброї протягом 1917-18 рр., коли німецькі повітряні нальоти мали місце на Чатем або проходили на шляху до Лондона.

Коли війна закінчилася, Дредноут проходив масштабну реконструкцію в Rosyth, яка включала встановлення злітних платформ літаків на турелі «A» та «Y». Роботи, які були частково незавершені, припинилися наприкінці 1918 року, і незабаром вона була зведена в запас. 31 березня 1920 року судно було виплачено та включено до списку продажу, а незабаром після цього корабель, який розпочав нову еру в будівництві військових кораблів і який коштував 1 785 683 фунтів стерлінгів, був проданий фірмі T W Ward, яка розбиває кораблі, за 44 750 фунтів стерлінгів.

When the War ended Dreadnought was undergoing an extensive refit at Rosyth which included the fitting of aircraft flying-off platforms on 'A' and 'Y' turrets. The work, which was partially incomplete, stopped at the end of 1918 and she was soon reduced to reserve. On 31 March 1920 she was ordered to be paid off and placed on the sale list and shortly afterwards the ship which had started a new era in warship construction and had cost £1,785,683 to build was sold to the shipbreakers T W Ward for £44,750.

Служба[ред. | ред. код]

17

Operational history

Shortly after her return from the experimental cruise Dreadnought was commissioned as flagship of the Nore Division of the newly formed Home Fleet (formerly the Channel Fleet) and in April hoisted the flag of the C-in-C, Vice Admiral F C B Bridgeman. She remained flagship of the Home Fleet until 1911 when she became a private ship in the 1st Division until transferred to the 4th Battle Squadron, as flagship, at the end of 1912. She remained in the 4th Battle Squadron, first with the Home Fleet, then on the outbreak of war with the Grand Fleet until July 1916 when she was sent south as a reinforcement for the 3rd Battle Squadron at Sheerness. She returned to Scapa Flow and the 4th Battle Squadron in May 1918.



Невдовзі після повернення з експериментального походу «Дредноут» був прийнятий на службу як флагман Норської дивізії (англ. Nore Division) новосформованого Флоту метрополії і в квітні на ньому підняв прапор командуючий флотом, віце-адмірал Френсіс Бріджмен[en] . «Дредноут» залишався флагманом Флоту Метрополії до 1911 року, коли він був переведений 1-у дивізію лінкорів як рядовий корабель. Майже всю свою кар’єру він провів у рідних водах, за винятком навчань флоту біля атлантичного узбережжя Іспанії та коротких візитів до Середземного моря у 1907 та 1913 роках[1].

Наприкінці 1912 року лінкор був переведений до 4-ї ескадри лінкорів і став її флагманом. Він залишався у 4-й бойовій ескадрі, спочатку у складі Флота Метрополії, а потім після початку війни у сформованому Гранд-фліті до липня 1916 року, коли його було відправлено на південь як підкріплення для 3-ї ескадри лінкорів в Шірнессі. «Дредноут» повернувся до Скапа-Флоу у склад 4-ї бойової ескадри у травні 1918 року[1].

Під час війни служба «Дредноута» була порівняно рутинною[1]. Він ніколи не застосовував головний калібр по супротивнику. «Дредноут» навіть не приймав участі у Ютландській битві[1], тому що з 18 квітня по 22 червня перебував на ремонті у Розайті[2].

Єдина нагода відзначитися представилася лінкору 18 березня 1915 року. Після відпрацювання спільного маневрування з Гранд-Флітом 4 ескадра з «Дредноутом» у складі поверталася на резервну базу в Кромарті. О 12:28, коли «Дредноут» вже досить далеко відійшов від основних сил Гранд-Фліту, лейтенант-командер Пірсі помітив на відстані близько 8 кбт (1300 м) перископ підводного човна. Лінкор розвернувся на субмарину та збільшив швидкість до 17,5 вузлів. На субмарині, мабуть, «Дредноут» не помітили і вона продовжувала йти дещо нестабільним курсом, перерізаючи курс лінкора, переходячи з лівого на правий борт[1]. З відстані 3 кбт було відкрито вогонь з 76-мм гармат, але безуспішно. О 12:35 човен все ще йшов колишнім курсом і «Дредноут» пішов на таран. Удар форштевнем «Дредноута» припав на першу чверть корпуса човна у правий борт. На мить носова частина човна з'явилася з води і британцям вдалося розібрати її номер — «U-29». За успішний маневр лінкор отримав подяку командувача Гранд-Фліта адмірала Джелліко. Підводний човен «U-29» пішов на дно з усім екіпажем. Її командиром був ас-підводник Отто Веддіген, який раніше командував підводним човном «U-9» і на початку війни потопив за один день три британські броненосні крейсери — «Абукір», «Хог», «Крессі», також 15 жовтня 1914 року «U-9» під командуванням Веддігена потопила четвертий британський крейсер «Хоук»[3].

Крім цього епізоду «Дредноут» декілька разів у 1917-1918 роках застосовував свою зенітну артилерію проти германської авіації, яка здійснювала рейди на Чатам та Лондон[3]. Наприкінці 1918 року «Дредноут» перебував на ремонті у Розайті. На ньому, як і на інших британських лінкорах, планувалося встановити на кінцевих баштах платформи для зльоту літаків, проте у зв'язку із закінченням війни всі роботи було припинено[3].

12 січня 1919 року «Дредноут» виведено в резерв, після чого він перебував у Розайті. З 25 лютого використовувався як тендер лінкору «Геркулес». 31 березня 1920 року включений до списку кораблів на продаж. 9 травня 1921 року його було продано на злам фірмі «T. W. Ward» за 44 750 фунтів стерлінгів. 2 січня 1923 року переведений до Інверкітингу, де й був розібраний на метал[4].

Беллерофон[ред. | ред. код]

Parks[ред. | ред. код]

497

In the Memorandum issued by Lord Cawdor before leaving office at the end of 1905 the following passage occurred: “At the present time strategic requirements necessitate the building of four armoured ships only, and unless unforeseen contingencies arise, this number will not be exceeded. The period of building is to be two years, therefore four ships will be laid down each year, and there will be eight ships in course of construction in one year, either in the dockyards or by contract.”

У Меморандумі, опублікованому лордом Кодором перед відставкою з посади наприкінці 1905 року, був такий фрагмент: «На даний момент стратегічні вимоги вимагають будівництва лише чотирьох броньованих кораблів, і якщо не виникнуть непередбачені обставини, ця кількість не буде перевищена. Період будівництва триватиме два роки, тому щороку буде закладено чотири кораблі, і протягом одного року будуватиметься вісім кораблів або на верфях, або за контрактом».

Thus the retiring First Lord not only anticipated the Programme to be determined by his successor in office, but laid down a rate of construction calculated to meet any contingency, Germany having announced her building period for battleships as three years. This “irreducible minimum” of four ships was fixed with full regard for this building period, and presumably in anticipation that there would be some delays over the large amount of work to be done in preparing designs for the proposed new German 16,000 tonners.

Таким чином, перший лорд, який пішов у відставку, не лише передбачав, що Програма буде визначена його наступником на посаді, але й визначив темпи будівництва, розраховані на будь-які непередбачені обставини, оскільки Німеччина оголосила про свій термін будівництва для лінійних кораблів у три роки. Цей «незнижуваний мінімум» із чотирьох кораблів було встановлено з повним урахуванням цього періоду будівництва та, ймовірно, в очікуванні того, що виникнуть певні затримки через великий обсяг роботи, яку необхідно виконати у підготовці проектів для запропонованих нових німецьких 16 000 тонн.

Also, it would not be too much to suppose that Fisher would realize the effect that the Dreadnought might have on the design of the new German ships—that it would have to be re-cast in favour of something more competitive. This might very well have caused further delay, during which our strength in one-calibre ships could be built up. Thus the forecast for 1908, according to the Cawdor scheme, was that the Navy would possess five completed Dreadnoughts, three Invincihles, and the two Lord Nelsons—ten modern units—against which Germany would only muster two battleships of the 1906 Programme by the end of that year—if their construction were not postponed.

Крім того, не було б занадто припустити, що Фішер усвідомить вплив, який Дредноут може мати на дизайн нових німецьких кораблів — що його доведеться переробити на користь чогось більш конкурентоспроможного. Цілком можливо, що це призвело до подальшої затримки, під час якої наша сила на кораблях одного калібру може бути нарощена. Таким чином, прогноз на 1908 рік, згідно зі схемою Кодора, полягав у тому, що ВМС матимуть п’ять готових дредноутів, три «Інвінціле» та два «Лорд Нельсони» — десять сучасних одиниць — проти яких Німеччина матиме лише два лінійні кораблі Програми 1906 року до кінця того ж року — якби їх будівництво не було відкладено.

When Lord Tweedmouth took over the portfolio as First Lord under the new Liberal adminstration which followed the extraordinary Conservative landslide in January 1906 he retained the same Sea Lords as had been responsible for the Cawdor declaration of policy, but reserved the right of its further consideration.

Коли лорд Твідмут перебрав портфоліо як перший лорд під новою ліберальною адміністрацією, яка послідувала за незвичайним зсувом консерваторів у січні 1906 року, він залишив тих самих морських лордів, які були відповідальними за Кодорську декларацію про політику, але залишив за собою право на її подальший розгляд.

On 27 July 1906 when the Shipbuilding Vote came before the House Mr. Robertson, Financial Secretary to the Admiralty, stated that the Naval Lords had “recommended us who are their colleagues to revise the new Programme.” Further, he said: “The Sea Lords think that the balance of sea power will not be imperilled by the introduction of the changes we have recommended” in reducing the 1906-07 Programme to three battleships. This formal statement of the opinions and advice of the Sea Lords was unusual and only made “because so much had been said about dissensions and resignations” of Naval Members of the Board.

27 липня 1906 року, коли голосування щодо кораблебудування відбулося в Палаті представників, містер Робертсон, фінансовий секретар Адміралтейства, заявив, що морські лорди «рекомендували нам, їхнім колегам, переглянути нову програму». Крім того, він сказав: «Морські лорди вважають, що баланс морських сил не буде поставлений під загрозу введенням змін, які ми рекомендували» скоротити програму 1906-07 до трьох лінійних кораблів. Це офіційне висловлення думок і порад Морських Лордів було незвичайним і зроблено лише «оскільки так багато було сказано про розбіжності та відставку» членів правління ВМС.

Such a volte-face on the part of the Sea Lords caused much surprise and indignation in the country, and came as a shock to public confidence in the naval advisers. Mr. Arthur Lee, Civil Lord under Lord Cawdor, wanted to know “What new facts had emerged since the Cawdor Memorandum was issued?” and Mr. Balfour wished that the House could have had “the advantage of cross-examining the Naval Lords.”

Такий поворот обличчя з боку морських лордів викликав велике здивування та обурення в країні та став шоком для громадської довіри до морських радників. Містер Артур Лі, цивільний лорд під керівництвом лорда Кодора, хотів знати: «Які нові факти з’явилися після публікації Кодорського меморандуму?» і містер Бальфур побажав, щоб Палата мала «перевагу перехресного допиту лордів ВМС».

Press comments were scathing, and journals which had strongly supported the protests against reduction which the Naval Lords were supposed to have made called loudly for explanation. Attempts were made to whitewash the Sea Lords in having to kow-tow before Liberal demands for retrenchment, but it seems that when asked to show cause for their “irreducible minimum” of November 1905 to the new Government, they found it impossible to do so and the demand for four new Dreadnoughts to be laid down in 1906-07 was judged to be unjustified.

Коментарі в пресі були різкими, а журнали, які рішуче підтримували протести проти скорочення, яке нібито зробили лорди ВМС, голосно вимагали пояснень. Були зроблені спроби обілити «Морських лордів» у тому, що вони змушені схилитися перед вимогами лібералів щодо скорочення штату, але, схоже, коли їх попросили довести новому уряду причину свого «незнижуваного мінімуму» в листопаді 1905 року, вони виявили неможливим це зробити. і вимога чотирьох нових дредноутів, які повинні були бути закладені в 1906-07 роках, була визнана невиправданою.

The reasons given for dropping the one ship appeared adequate enough. Before the announcement of the Dreadnought policy it was expected that France, Germany and America would put in hand extensive programmes of new construction in 1906, whereas in fact no new battleships were laid down before the Admiralty decision was published. Then for a time foreign construction was held up as the Powers preferred to wait until the design of the Dreadnought became known before commencing new ships. Consequently, as our programmes were regulated by those of potential enemies and we could still build more rapidly than was possible abroad, the Board claimed justification in making the reduction. Such an outlook of course nullified the whole Cawdor conception, which was to take advantage of the delay and build a substantial nucleus of the new ships before competition set in again.

Причини, наведені для скидання одного корабля, виявилися достатньо достатніми. Перед оголошенням політики дредноутів очікувалося, що Франція, Німеччина та Америка розроблять широкі програми нового будівництва в 1906 році, тоді як фактично нові лінкори не закладалися до публікації рішення Адміралтейства. Тоді на деякий час іноземне будівництво було призупинено, оскільки Держави воліли почекати, доки не стане відомо про проект Дредноута, перш ніж почати будівництво нових кораблів. Отже, оскільки наші програми регулювалися програмами потенційних ворогів, і ми все ще могли будувати швидше, ніж це було можливо за кордоном, Правління визнало виправданням скорочення. Така перспектива, звичайно, звела нанівець усю концепцію Кавдора, яка мала скористатися затримкою та побудувати значне ядро нових кораблів до того, як знову почнеться конкуренція.

500

RIG

Although to most observers the Dreadnought presented a profile of simple but awe-inspiring dignity, her rig provoked a good deal of adverse criticism in the Service. The small tripod was ridiculed and what was asked for was a seemly two-masted rig with high control tops and w.t. masts. In Pellerophon the two tall, gaunt tripods gave a well-balanced and most majestic silhouette. During the 1914 refits developments in w.t. resulted in the reduction of topmasts to short poles.

РІГ

Хоча для більшості спостерігачів «Дредноут» представляв просту, але вражаючу гідність, її установка викликала чимало негативної критики в Службі. Маленький штатив був висміяний, і те, що просили, було привабливою двощогловою установкою з високою верхньою частиною керування та масою. щогли. У Пеллерофонта дві високі сухорляві триноги створювали добре збалансований і найвеличніший силует. Під час 1914 р. ремонтні розробки в.т. призвело до скорочення верхніх щогл до коротких жердин.

SEARCHLIGHTS

The adoption of searchlight control considerably altered the silhouette when in 1914 the projectors were regrouped on platforms around the mast bases and funnels. In 1917 a new method of mounting was employed throughout the Fleet, the lights being housed in towers and raised when required; observation was through slots at a lower level and sheltered from glare. The Bellerophons had groups of three at different levels around the second funnel.

ПРОЖЕКТОРИ

Прийняття керування прожектором значно змінило силует, коли в 1914 році проектори були перегруповані на платформах навколо баз щогл і воронок. У 1917 році був застосований новий спосіб кріплення по всьому Флоту, вогні розміщені на вежах і піднімаються, коли потрібно; спостереження закінчено щілини на нижньому рівні та захищені від відблисків. Беллерофонти мали групи з трьох осіб на різних рівнях навколо друга воронка.

Additional bridgework and control positions helped to produce both a most impressive mass effect and an unusually imposing target.

Додаткові мости та контрольні позиції допомогли створити як найвражаючий ефект маси, так і незвичайно вражаюча ціль.

501

FUEL

Machinery and boilers were as in the Dreadnought, but coal bunkerage was reduced by 252 tons to 2,648 tons, oil by 278 tons to 842, and patent fuel raised by 50 tons to 170 tons. The net result of this was a reduction of 760 miles in the steaming radius at 18 knots (4,230 miles) and 900 miles at 10 knots (5,720 miles). The coal consumption in 24 hours at 91-5 knots was 360 tons.

ПАЛИВО

Машини та котли були як у Дредноута, але бункерування вугілля було зменшено на 252 тонни до 2648 тонн, нафти – на 278 тонн до 842, а патентного палива – на 50 тонн до 170 тонн. Кінцевим результатом цього стало зменшення 760 миль у радіусі димлення при 18 вузлах (4230 милях) і 900 миль при 10 вузлах (5720 милях). Вугілля витрата за 24 години при 91-5 вузлах склав 360 тонн.

The advantages of turbine machinery so far as designed horse power was concerned became manifest in these ships, which all put up good performances.

У них виявилися переваги турбінних машин, що стосуються розрахункових кінських сил кораблі, які всі показали хороші показники.

Фридман[ред. | ред. код]

197

THE 1905–6 programme included four armoured ships (Dreadnought and three ìnvincibles). In November 1905 the Tory Government called an election. On 30 November 1905 the outgoing First Lord Cawdor, who had succeeded Selborne, produced a memorandum on future building programmes which could be viewed as an election manifesto.1 This Cawdor Memorandum presumably reflects not only First Lord’s own views, but even more strongly those of Fisher. Cawdor pointed out that even though Japanese victory over Russia might seem to have ended the need to build new capital ships, technology was changing and it was vital to maintain superiority in each new type which appeared.

Програма 1905–1906 рр. включала чотири броньовані кораблі (Дредноут і три «Інвінсібл»). У листопаді 1905 року уряд торі призначив вибори. 30 листопада 1905 року Перший лорд Кодор, який змінив Селборна, опублікував меморандум щодо майбутніх будівельних програм, який можна було б розглядати як передвиборчий маніфест.1 Цей Меморандум Кодора, імовірно, відображає не лише власні погляди Першого лорда, але навіть ще сильніше погляди Фішер. Каудор зазначив, що, незважаючи на те, що перемога Японії над Росією, здається, покінчила з потребою будувати нові капітальні кораблі, технологія змінювалася, і було життєво важливо підтримувати перевагу в кожному новому типі, який з’являвся.

That clearly referred to the way in which HMS Dreadnought had in effect reset the standard of sea power. Cawdor therefore proposed a policy: ‘build few – build fast, each improving on the last’. Through 1908 he envisaged an annual programme of four armoured ships. ‘Inasmuch as the armoured cruisers will be equal in offensive strength to any battleships then completed, they may fairly be counted on as equivalent to battleships.’ Moreover, it was now possible to build ships much more quickly: for the first few years the output of new ships would be at least double that of past programmes and far beyond what any foreign power could achieve. Cawdor also envisaged a merger of the battleship and armoured cruiser, referring to an idea closely examined by the French only three years earlier and also to the Italian Regina Elena class. On this basis the 1906–7 programme was sketched in the autumn of 1905.

Це чітко вказувало на те, як HMS Dreadnought фактично скинув стандарти морської сили. Тому Коудор запропонував політику: «будуйте мало – будуйте швидко, кожен вдосконалюючи останнього». До 1908 року він передбачив річну програму з чотирьох броньованих кораблів. «Оскільки броненосні крейсери будуть рівні наступальній силі з будь-якими закінченими на той час лінійними кораблями, їх цілком можна вважати еквівалентними лінійним кораблям.» Крім того, тепер можна було будувати кораблі набагато швидше: за перші кілька років продуктивність нових кораблів буде принаймні вдвічі більше, ніж у минулих програмах, і набагато більше, ніж будь-яка іноземна держава. Каудор також передбачав злиття лінкора та броненосного крейсера, посилаючись на ідею, яку французи ретельно досліджували лише три роки тому, а також на італійський клас Regina Elena. На цій основі восени 1905 р. було накреслено програму на 1906–1907 рр.

201

It seems likely that Fisher initially envisaged construction of a fusion (battleship/cruiser) design, which was apparently pursued as Design X4 (presumably for four turrets). It is described in the first Folio in the Bellerophon Class Cover, the relevant legend being dated 2 December 1905, X4. Fusion meant battleship armour but battlecruiser speed (25 knots). To remain within acceptable dimensions, it adopted a new main battery layout: four rather than five turrets, the two waist turrets (en echelon) being triples. This was the origin of the design initially adopted for the 1907–8 programme.

Здається ймовірним, що Фішер спочатку передбачав будівництво моделі синтезу (лінкор/крейсер), яка, очевидно, була розроблена як Design X4 (імовірно, для чотирьох веж). Це описано в першому фоліо на обкладинці класу Беллерофонт, відповідна легенда датована 2 грудня 1905 року, X4. Fusion означав броню лінкора, але швидкість лінійного крейсера (25 вузлів). Щоб залишатися в межах прийнятних розмірів, він прийняв нову схему головної батареї: чотири, а не п'ять башт, дві поясні башти (ен-ешелон) були потрійними. Це було походження дизайну, спочатку прийнятого для програми 1907–1908 років.

The 13.5in gun was apparently considered as an alternative weapon. X4 also had a mixed secondary battery of eight 4in QF and eighteen 12pdrs (the type in HMS Dreadnought). To achieve speed plus armour plus guns required, unsurprisingly, much greater power, nearly double that of HMS Dreadnought – 45,000 IHP equivalent, compared to 23,000 IHP in Dreadnought. The ship would have displaced 22,500 tons (580ft x 83ft x 27ft 6in, 623ft overall), which must have seemed a great deal in 1905, but was far surpassed within a few years. This design also featured improved torpedo protection in the form of a complete torpedo bulkhead 1½–2in thick. There were two tripod masts, boats being worked from the mainmast. Unit cost would have been fourthirds that of a repeat dreadnought.

13,5-дюймовий пістолет, очевидно, розглядався як альтернативна зброя. X4 також мав змішану вторинну батарею з восьми 4in QF і вісімнадцяти 12pdrs (типу HMS Dreadnought). Для досягнення швидкості плюс броня плюс знаряддя потребували, як не дивно, значно більшої потужності, майже вдвічі, ніж у HMS Dreadnought – еквівалент 45 000 IHP порівняно з 23 000 IHP у Dreadnought. Корабель міг би водотоннажністю 22 500 тонн (580 футів x 83 футів x 27 футів 6 дюймів, 623 фути загалом), що, мабуть, здавалося чималим показником у 1905 році, але було значно перевищено за кілька років. Ця конструкція також мала покращений торпедний захист у вигляді повної торпедної перегородки товщиною 1½–2 дюйма. Було дві триногі щогли, човни працювали від грот-щогли. Вартість одиниці складала б чверть третини вартості повторного дредноута.

As of 26 December 1905 the projected 1906–7 programme was four dreadnoughts, two to be built by contract and one each by Royal Dockyards (one Devonport, one Portsmouth). By that time the Conservatives had lost the November 1905 election. The incoming Liberal Party had pressed for reductions in military spending to fund social programmes. Cawdor was replaced by Lord Tweedmouth. In the past, the naval members of the Board of Admiralty had been replaced when the government changed, but that practice had been abolished and Admiral Fisher and his colleagues remained. In retaining them the incoming administration was endorsing Fisher’s reforms, which many in the navy had hoped would be repudiated. For his part Fisher clearly considered the reforms, such as fleet redistribution and personnel policy (such as nucleus crews and issues of naval education), far too important for him to leave on a point of policy, such as the details of the building programme.

Станом на 26 грудня 1905 року запланована програма на 1906–1907 роки включала чотири дредноути, два з яких мали бути побудовані за контрактом і по одному Королівськими верфями (один Девонпорт, один Портсмут). До того часу консерватори програли вибори в листопаді 1905 року. Нова Ліберальна партія наполягала на скороченні військових витрат для фінансування соціальних програм. Кодора змінив лорд Твідмут. У минулому військово-морські члени Адміралтейської ради були замінені, коли змінився уряд, але ця практика була скасована, і адмірал Фішер та його колеги залишилися. Зберігаючи їх, нова адміністрація схвалювала реформи Фішера, від яких багато хто у флоті сподівався, що вони будуть відкинуті. Зі свого боку, Фішер чітко вважав реформи, такі як перерозподіл флоту та кадрову політику (такі як базові екіпажі та питання військово-морської освіти), занадто важливими, щоб він міг зупинитися на політичному пункті, наприклад, на деталях програми будівництва.

203

Fisher probably realised that the new Government would never buy four X4s. He appointed a committee to advise on what armoured ship he should build under the 1906–7 programme.2 The committee advised in favour of a repeat dreadnought, on the grounds that in the face of the new German dreadnought programme it was vital to build up numbers. The committee seems to have been an exercise in Fisher’s deviousness, since one of its arguments (that if the British built a fusion ship, the Germans would simply outgun it later) could have been levelled against Dreadnought herself.

Фішер, ймовірно, розумів, що новий уряд ніколи не купить чотири X4. Він призначив комітет для консультації щодо того, який бронекорабель він повинен побудувати відповідно до програми 1906–1907 рр. Комітет порадив на користь повторного використання дредноутів на тій підставі, що перед лицем нової німецької програми дредноутів було життєво важливо побудувати чисел. Комітет, здається, був вправою в лукавстві Фішера, оскільки один із його аргументів (що якби британці побудували термоядерний корабель, німці просто перевершили б його пізніше) міг бути висунутий проти самої Дредноут.

204

The key argument was that, for the same amount, the Royal Navy could have four repeat Dreadnoughts but only three fusion ships. Presumably Fisher could have sold four ‘fusion’ ships to the previous Government but not to the new one. Fisher had presumably initiated the fusion project in the first place (the Cover gives a Legend but no explanation of the origin of the design). The same Fisher Papers document which includes both the committee report and a description of X4 includes a note from DNI offering evidence that the French thought fusion ships were inevitable. A printed marginal note, presumably Fisher’s, points out that armoured cruiser and battleship ‘are very nearly assimilated into each other now in the Dreadnought and Invincible types’, and directs the reader to the attached extract from French Navy Estimates at the end of the paper.

Ключовим аргументом було те, що за таку саму суму Королівський флот міг мати чотири повторних дредноути, але лише три термоядерні кораблі. Імовірно, Фішер міг продати чотири кораблі «фьюжн» попередньому уряду, але не новому. Імовірно, Фішер спочатку ініціював проект синтезу (на обкладинці міститься легенда, але немає пояснень походження дизайну). У тому самому документі Фішера, який містить як звіт комітету, так і опис X4, міститься записка від DNI, яка доводить, що французи вважали кораблі термоядерного синтезу неминучими. Друкована примітка на полях, імовірно Фішера, вказує на те, що броненосний крейсер і лінійний корабель «зараз майже асимільовані один в одного в типах Дредноут і Непереможний», і спрямовує читача до доданого витягу з Оцінки ВМС Франції в кінці статті. .

205

In proposing four repeat Dreadnoughts for the 1906–7 programme Controller (Captain H B Jackson) added that ‘in preparing the design of the large fast armoured vessel, Fusion type, for future adoption, the dimensions should be such that they can be readily transported and shifted in existing basins in our dockyards and for this reason are not to exceed 600ft in total length’. That suggests that Jackson thought the fusion design was being shifted to the 1907–8 programme, not abandoned. The 1905 election came so late in the programme cycle that the incoming Liberal Government felt unable to change the 1906–7 programme.3 The expensive fusion design seems to have been abandoned some time in the spring of 1906. That summer, the Cabinet cut the programme to three ships, based on the state of foreign shipbuilding and also on the apparent balance of naval power as measured in battleships, both pre-dreadnought and dreadnought.4 The tempo of new construction in future programmes would also be limited to three ships. The Liberal Government continued to use this balance (including pre-dreadnoughts) to justify its programmes up to 1908.

Пропонуючи чотири повторних дредноути для програми 1906–1907 років, Контролер (капітан Х. Б. Джексон) додав, що «під час підготовки проекту великого швидкого броньованого судна типу Fusion для майбутнього прийняття на озброєння розміри повинні бути такими, щоб їх можна було легко транспортувати та переміщені в існуючі басейни на наших верфях і з цієї причини не повинні перевищувати 600 футів у загальній довжині». Це свідчить про те, що Джексон думав, що термоядерний синтез переноситься на програму 1907–1908 років, а не відмовляється від неї. Вибори 1905 року відбулися настільки пізно в програмному циклі, що майбутній ліберальний уряд відчув, що не може змінити програму 1906–1907 років. Здається, навесні 1906 року від дорогого дизайну термоядерного синтезу відмовилися. Того літа кабінет скоротив програма до трьох кораблів, заснована на стані зарубіжного кораблебудування, а також на очевидному балансі військово-морської потужності, виміряної в лінійних кораблях, як до дредноутів, так і дредноутів.4 Темп нового будівництва в майбутніх програмах також буде обмежений трьома кораблями. Ліберальний уряд продовжував використовувати цей баланс (включаючи пре-дредноути) для виправдання своїх програм до 1908 року.

206

They hoped for deeper cuts. A Peace Conference was about to convene at the Hague in 1907. In hopes that a general understanding might be arrived at among the sea powers, the Cabinet postponed the third ship of the 1907–8 programme until the conference had concluded.5 No understanding was reached; the British naval attaché in Germany reported particular hostility to what Germans described as an attempt to enforce permanent British superiority.6 Tirpitz seems to have seen it as an attempt to derail his carefully-crafted building programme. The British offer could be seen quite differently, as an attempt to preclude a building race in dreadnoughts, in which the Germans had started nearly even with the British. A further consideration in 1907–8 was a Cabinet decision to stop financing naval works by loan (to be repaid out of Navy Estimates over thirty years).

Вони сподівалися на глибші скорочення. Мирна конференція збиралася скликатися в Гаазі в 1907 році. Сподіваючись, що між морськими державами можна буде досягти загального розуміння, Кабінет міністрів відклав третій корабель програми 1907–1908 років до завершення конференції. Порозуміння не було досягнуто. досягнутий; британський військово-морський аташе в Німеччині повідомив про особливу ворожість до того, що німці описали як спробу нав’язати постійну британську перевагу6. Схоже, Тірпіц сприйняв це як спробу зірвати його ретельно розроблену програму будівництва. Британську пропозицію можна розглядати зовсім по-іншому, як спробу запобігти гонці будівництва дредноутів, в якій німці починали майже з англійцями. Подальшим розглядом у 1907–1908 роках було рішення Кабінету про припинення фінансування військово-морських робіт за допомогою позики (погашення з кошторису ВМС протягом тридцяти років).

That increased the direct cost of the 1907–8 programme. Given what it saw as limited capital ship construction in foreign yards, the Liberal Government felt that it could further reduce the 1908–9 programme to one battleship and one battlecruiser, plus smaller units, the appropriation (vote) for new construction being the lowest for many years. In fact completion of German dreadnoughts was beginning to accelerate to the point where it seemed that the Germans might soon have more than the British. The first German dreadnoughts (Nassau class) were not completed until 1910, but four more ships (Helgoland class) followed in 1911–12 and five Kaisers in 1912–13. In September 1911 the British had eight dreadnoughts compared to seven German ships, not counting battlecruisers (four to one). Changes in the programme left little time to design the 1906–7 ships. Unsurprisingly, they were largely repeat Dreadnoughts (Bellerophon class). The choice to repeat the previous design seems to have been taken about May 1906; an early Folio in the Cover is a 21 May 1906 memo on an invitation to tender for 12in/45 mountings for two repeat Dreadnoughts to be built in the Royal Dockyards. The third ship was built by Elswick (Armstrong).

Це збільшило прямі витрати на програму 1907–1908 років. Враховуючи те, що він вважав обмеженим капітальним будівництвом кораблів на іноземних верфях, ліберальний уряд вважав, що він міг би ще більше скоротити програму 1908–1909 рр. до одного лінійного корабля та одного лінійного крейсера, а також менших одиниць, при цьому асигнування (голосування) на нове будівництво було найнижчим для багато років. Насправді завершення будівництва німецьких дредноутів почало прискорюватися до точки, коли здавалося, що незабаром німці можуть мати більше, ніж британці. Перші німецькі дредноути (класу «Нассау») не були завершені до 1910 року, але в 1911–1912 роках з’явилися ще чотири кораблі (класу «Гельголанд») і п’ять «Кайзерів» у 1912–1913 роках. У вересні 1911 року англійці мали вісім дредноутів проти семи німецьких кораблів, не рахуючи лінійних крейсерів (чотири до одного). Зміни в програмі залишили мало часу для проектування кораблів 1906-7 років. Не дивно, що вони багато в чому повторювали дредноути (клас Беллерофонт). Вибір повторити попередній дизайн, здається, було прийнято приблизно в травні 1906 року; раннє фоліо на обкладинці — це записка від 21 травня 1906 року щодо запрошення до тендеру на кріплення 12 дюймів/45 для двох повторюваних дредноутів, які будуватимуться на Королівських верфах. Третій корабель був побудований Elswick (Armstrong).

Outline sketches were apparently sent to the Board on 1 June 1906. The repeat ship showed some features of the abandoned ‘fusion’ design: a 4in anti-torpedo battery and two tripod masts (with boats handled from the mainmast). A Legend dated 1 June showed 10in to 5in rather than 11in to 4in side armour, with 10in rather than 11in gun shields. Sixteen 4in guns replaced the previous twenty-seven 12pdr.

Ескізи, мабуть, були надіслані до Бюро 1 червня 1906 року. Проект наслідував деякі особливості Х4: 4-дюймову протиторпедну батарею та дві щогли-триноги (з човнами, які переміщали дерік-краном на грот-щоглі. У легенді від 1 червня бортова броня мала товщину від 10 до 5 дюймів, замість від 11 до 4 дюймів, та стінка башт ГК 10 дюймів, а не 11. Шістнадцять 4-дюймових гармат замінили попередні двадцять сім 12pdr(Фрідман_206).

207

The new ship would have the same dimensions as Dreadnought, but she would displace somewhat more (18,400 tons rather than 17,900 tons). On 16 June DNC ordered a revised Legend in which 11in armour was substituted for 10in on side and barbettes. This change was expected to cost 100 tons. Another change was to continue the inner bottom up to the slope of the protective deck, the torpedo bulkhead being moved inboard. DNC seems to have submitted the modified design to the Board on 11 July 1906. At that point displacement was 18,500 tons, dimensions matched those of Dreadnought and the extra displacement had been obtained by deepening the ship 6in. By this time the heaviest armour had been reduced back to 10in, but the belt was of uniform thickness instead of tapering to 7in at the bottom. Also, it was carried to 3ft 6in above load waterline, rather than 2ft as in Dreadnought. Gun shields were maintained at Dreadnought thickness, 11in. Side armour at the ends was thickened. About half the forward 6in armour was increased to 7in and the whole of the 4in armour aft was increased to 5in. The whole protective deck was now the same thickness (1¾in); in the past, the slopes had been 2¾in thick. As partial compensation, the torpedo bulkhead was reduced.

Новий корабель мав ті ж розміри, що й «Дредноут», але водотоннажність була трохи більшою (18 400 тонн, а не 17 900 тонн). 16 червня DNC замовив зміну Легенди, в якій 11-дюймова броню повинна була замінити 10-дюймову на бортах та барбетах. Очікувалося, що ця зміна коштуватиме 100 тонн. Ще однією зміною було продовження внутрішнього днища у якості подвійного борту до схилу броньової палуби, а торпедна перегородка була перенесена далі всередину. DNC, схоже, подав модифікований проект Бюро 11 липня 1906 року. На той момент водотоннажність становила 18 500 тонн, розміри збігалися з розмірами Дредноута, а додаткову водотоннажність було отримано шляхом поглиблення корабля на 6 дюймів. На той час найважча броня була зменшена до 10 дюймів, але пояс був рівномірної товщини замість того, щоб звужуватися до 7 дюймів внизу. Крім того, пояс підіймався на 3 фути 6 дюймів над ватерлінією, а не на 2 фути, як на «Дредноуті» . Стінки башт ГК були 11 дюймів - на рівні «Дредноута. Бортова броня на носі та кормі була потовщена. Близько половини носової 6-дюймової броні було збільшено до 7 дюймів, а вся 4-дюймова броня на кормі була збільшена до 5 дюймів. Уся бронепалуба тепер була однакової товщини 44 мм (1¾ дюйма); у минулому схили мали товщину 70 мм (2¾ дюйма)(??? у Дредноута 64 мм). Задля часткової компенсації росту водотоннажності була зменшена протиторпедна перебірка(Фрідман_207).

208

The most obvious changes were an entirely new rig (two tripods, both keeping fire-control tops clear of funnel smoke) and the substitution of 4in/50 QF guns for the 12pdr (3in) anti-torpedo (boat) guns of HMS Dreadnought. The latter was ordered after tests against the old destroyer Skate raised questions about the lethality of the 12pdr. It seems likely, too, that the more powerful anti-destroyer gun was wanted in view of increasing torpedo ranges.

Найочевиднішими змінами були абсолютна нова оснастка (дві триноги, з контрольними постами на на обох, аби завадити їх задимленню від труб) і заміна 12-фунтових (76-мм) протимінних гармат HMS Dreadnought на 102-мм/50 QF гармати. Останні були замовлені після того, як випробування проти старого есмінця Skate викликали сумніви щодо ефективності 12-фунтівок. Можливо, що більш потужна протимінна гармата була потрібна з огляду на збільшення радіусу дії торпед(Фрідман_208).

A revised Legend dated 6 August 1906 received the Board Stamp on 7 August.7 Переглянута легенда від 6 серпня 1906 року отримала штамп Бюро 7 серпня(Фрідман_208).

(7) The main changes to the Dreadnought design were decided at a 2 April 1906 conference in the (Admiralty) Board Room between First Sea Lord and Controller, with DNC, DNO and Naval Assistant present. ADM 116/1012, p 155. Controller’s Minute adds that ‘a slight increase in displacement is permissible but not desirable as the machinery and boilers should not be heavier than in Dreadnought’.

(7) Основні зміни в конструкції дредноута було прийнято на конференції 2 квітня 1906 року в залі засідань (Адміралтейства) між Першим морським лордом і контролером за участю DNC, DNO та військово-морського помічника. ADM 116/1012, стор. 155. У протоколі контролера додається, що «невелике збільшення водотоннажності є допустимим, але не бажаним, оскільки механізми та котли не повинні бути важчими, ніж у Dreadnought»(7 прим. до стор. 208).

It showed a displacement of 18,600 tons. In the usual accompanying memo, Watts pointed out that in view of recent experiments, the ship had been given torpedo bulkheads throughout the length of the machinery and magazine spaces, whereas in HMS Dreadnought they covered only the magazines. These bulkheads had been kept at least 11ft from the ship’s side, in some cases further.8

Водотоннажність за цією специфікацією складала 18 600 тонн. У супровідній записці Уоттс зазначив, що з огляду на нещодавні експерименти, кораблю дали протиторпедні перебірки по всій довжині механізмів і погребів, тоді як у HMS Dreadnought вони охоплювали лише погреби. Ці перебірки йшли щонайменше у 3,35 м (11 футів) від борту судна, а в деяких місцях і далі.(8)(Фрідман 208)

(8) Спочатку передбачалося, що ці перегородки будуть без розрізів, а вугілля з бортових бункерів буде підійматися над середньою палубою, і тільки потім подаватиметься через внутрішні перегородки та вниз по жолобах до котлів. Але Контролер наказав прорізати двері у переборці, як зазвичай, щоб можна через них можна було наповнювати та спорожняти бункери, а також тікати людям, які вантажили вугілля. Хоча жоден з кораблів не зазнав торпедного влучання, щоб перевірити надійність захисту, але вочевидь ці двері його погіршили(8 примітка на стр 208 Фрідман).

(8) Initially it was assumed that these bulkheads would be unpierced, coal from wing bunkers being hoisted above the middle deck, then passed inboard over inner bulkheads and down through chutes into the stokeholds. Controller ordered that doors be cut in the usual positions, making it possible to fill and empty the bunkers and also for men trimming coal to escape. Although none of the ships suffered a torpedo hit, it seems that the doors would have compromised the protection involved.

Thickness varied from 1in to 3in according to distance from the ship’s side. On the grounds that shells hitting the upper deck would probably explode before reaching the barbettes, there was no particular reason to vary the barbette thickness; instead barbettes would be of uniform thickness, at least 8in, below the upper deck.

Товщина перебірки змінювалася від 25 до 76 мм (1 дюйма до 3 дюймів) залежно від відстані від борту корабля. На тій підставі, що снаряди, які потрапляють у верхню палубу, ймовірно, вибухнуть, не досягнувши барбетів, не було особливої причини збільшувати товщину барбетів під верхньою палубою, натомість вони мали однакову товщину, щонайменше 8 дюймів(Фрідман_208).

209

It was desirable to make barbettes thicker above the upper deck, but the width involved (2½ft) was so narrow that this would be impractical. Barbettes would therefore be of uniform thickness from the main deck up. ‘B’ and ‘C’ barbettes (waist mountings) were made thicker (10in) on the grounds that they might be hit directly. For all the barbettes, armour below the main deck was 5in thick. The design received the Board Stamp on 7 August 1906; ships were to be built in two years from 1 January 1907, one at Portsmouth, one at Devonport and one under contract.

Товщину барбету, що виступав над верхньою палубою, бажано було збільшити, але вона було усього 0,76 шириною, тому це було б непрактично і товщину барбету зробили незмінною від головної палуби до самого верху. Барбети бортових башт «B» і «C» зробили товщими - 254 мм, на тій підставі що в них могло бути пряме влучання. Всі барбети нижче головної палуби мали товщину 127 мм. Цей проект отримав штамп Бюро 7 серпня 1906 року. Кораблі мали бути побудовані за два роки, починаючі з 1 січня 1907 року - один у Порстмуті, один в Девенпорті, та один за контрактом(Фрідман_209).

Проектування[ред. | ред. код]

Серед тих хто займався проектуванням та будівництвом «Дредноута» був певний рівень тривоги за конструкцію з такою кількістю нововведень і тому вони вважали, що подальше будівництво капітальних кораблів треба припинити до отримання результатів його випробувань. Але усі погоджувалися що будівництво нового лінкора виведе Британію на позицію лідера з будівництва кораблів нового типу і таке лідерство треба зберегти[5].

Майже не було сумнівів, що поява «Дредноута» спровокує гонку озброєнь великих держав[5]. Перший лорд Адміралтейства Коудор 30 листопада 1905 року опублікував меморандум щодо майбутніх кораблебудівних програм. Його гаслом було «будуй мало, будуй швидко, кожен наступний могутніший за попереднього». Коудор передбачав злиття броненосного крейсера та лінкора в один тип капітального корабля і тому запропонував закладати кожного року чотири кораблі подібні до «Дредноута» та «Інвінсібла»[6]. Британія мала можливість будувати їх а два роки. Головний суперник Німеччина будували свої лінкори три роки, а першою відповіддю на «Дредноут» мали бути два лінкори програми 1906 року. За розрахунками Коудора таким чином у 1908 році Британія мала б десять нових кораблів – п’ять подібних до «Дредноута», три «Інвінсібли», та два «Лорд Нельсони», проти двох нових німецьких[7].

Меморандум, вочевидь, був не лишень думкою Коудора, а й Першого морського лорда Фішера. Він запропонував синтез лінкора та крейсера - ескізний проект X4, датований 2 грудня 1905 року. Це був лінкор з озброєнням і бронюванням «Дредноута» та швидкістю «Інвінсібла». «Дредноут» критикували за слабий протимінний 76-мм калібр і тому новий проект отримав на додачу ще 102-мм гармати. Також він мав дві традиційні триногі щогли, на відміну від «Дредноута». Цей лінкор за розрахунками мав водотоннажність 22 500 дл. тон та мав бути на третину дорожче за «Дредноут»[8].

Станом на 26 грудня 1905 року за програмою кораблебудівництва 1906 – 1907 року мали бути закладені чотири лінкора – по одному на казенних верфах у Девенпорті на Протсмуті і два на приватних[8]. Коудор був представником Консервативної партії і меморандум грав роль передвиборної програми на виборах запланованих на листопад 1905 року[6]. Але консерватори програли вибори ліберальній партії, яка перемогла з програмою збільшення соціальних виплат за рахунок зменшення витрат на озброєння[8]. Коудора на посту Першого лорда змінив Твідмут. На відміну від звичайної практики, він не став міняти морських лордів[8]. Але програмі 1906 року поталанило менше.

Першою жертвою став проект X4. Фішер розумів, що за політики економії цей проект йому не дадуть реалізувати і сам підняв питання вибору проекту лінкора 1906 року на засіданні комітету[9]. Було вирішено, допоки нема результатів випробувань «Дредноута», взяти його проект за основу та доробити, щоб була можливість за необхідності швидко внести зміни[5].

Наступним кроком весною 1906 року стало скорочення майбутніх кораблебудівних програм з чотирьох до трьох лінкорів на рік[10]. Морські лорди не змогли довести необхідність будівництва саме чотирьох кораблів. Це викликало бурхливу реакцію в пресі, але мало й свої резони[7]. Поперше, чекали, що провідні морські держави – Франція, США та Німеччина, запланують наново свої кораблебудівні програми, але фактично цього не відбулося до публікації рішення Адміралтейства і тому в її програмах утворилася пауза[7]. По друге, ліберальна партія розраховувала на успіх конференції по скороченню озброєнь, яку вони запропоновували провести у Гаазі у 1907 році[11].

У травні 1906 року були замовлені башти для перших двох лінкорів. Перші ескізи лінкора програми 1906 року з’явилися 1 червня 1906 року. Від проекту Х4 до нього перейшли 102-мм гармати – але вже 16 102-мм замість 27 76-мм, та дві триногі щогли. Бортова броня мала товщину від 254 до 127 мм, замість від 279 до 102 мм, та башти ГК 254 мм, а не 279. Проект мав розміри «Дредноута» та водотоннажність 18 400 тон замість 17 900[11].

16 червня DNC Уотс замовив заміну 254 мм броні на 279-мм на бортах та барбетах. Очікувалося, що ця зміна обійдеться у 100 тонн. Ще однією зміною було продовження внутрішнього днища у якості подвійного борту до схилу броньової палуби, а торпедна перегородка була перенесена далі всередину. Модифікований проект, схоже, був поданий DNC на розгляд Бюро 11 липня 1906 року. Його водотоннажність становила 18 500 тонн, а розміри збігалися з розмірами Дредноута. Ріст водотоннажність було отримано шляхом поглиблення корабля на 152 мм. Головний бронепояс залишилися товщиною 254 мм, але він була вищим - 1 м (3 фути 6 дюймів) над ватерлінією замість 0,61 м (2 фути) на «Дредноуті», та був постійної товщини – під водою також 254 мм, замість звуження до 178 мм. Стінки башт ГК були 279 мм, як і на «Дредноуті». Бортову броня на носі та кормі була потовщено. Близько половини носової 152-мм броні було збільшено до 178 мм, а в кормі уся 102 мм була збільшена до 127 мм. Бронепалуба тепер була однакової товщини 44 мм, без потовщення схилів мали до 70 мм. Задля часткової компенсації росту водотоннажності була зменшена протиторпедна перебірка[12].

Переглянута специфікація була подана 6 серпня 1906 року та 7 серпня біла затверджена Бюро, отримавши штамп[13]. Водотоннажність виросла до 18 600 т. Головною зміною, зазначеною Уотсом у супровідній записці, була протиторпедна перебірка по всій довжині силової установки та погребів, на відміну від екранів на «Дредноутів», які розташовувалися тільки навпроти погребів. Встановлення такої перебірки було обумовлено проведеними експериментами[13]. Перебірки йшли щонайменше у 3,35 м (11 футів) від борту судна, а в деяких місцях і далі. Їх товщина змінювалися від 25 до 76 мм, залежно від відстані до борту[13].

Передбачалося, що ці перебірки будуть без розрізів, а вугілля з бортових бункерів буде підійматися над середньою палубою і тільки потім подаватиметься через внутрішні перебірки та вниз по жолобах до котлів. Але Контролер наказав прорізати двері у перебірці, як зазвичай, щоб через них можна було наповнювати та спорожняти бункери, а також тікати людям, які вантажили вугілля. Хоча жоден з кораблів не зазнав торпедного влучання, щоб перевірити надійність захисту, але вочевидь ці двері його погіршили[14].

На тій підставі, що снаряди, які потрапляють у верхню палубу, ймовірно, вибухнуть, не досягнувши барбетів, не було особливої причини збільшувати товщину барбетів під верхньою палубою. Натомість вони мали однакову товщину, щонайменше 8 дюймів[13]. Товщину барбету, що виступав над верхньою палубою, бажано було збільшити, але вона було усього 0,76 м заввишки, тому це було визнано недоцільним і товщину барбету залишили незмінною від головної палуби до самого верху. Барбети бортових башт «B» і «C» зробили товщими - 254 мм, на тій підставі що в них могло бути пряме влучання. Усі барбети нижче головної палуби мали товщину 127 мм. Перероблений проект отримав штамп Бюро 7 серпня 1906 року. Кораблі мали бути побудовані за два роки, починаючі з 1 січня 1907 року - один у Порстмуті, один в Девенпорті, та один за контрактом[15].

Барт[ред. | ред. код]

Bellerophon Class: 1906 ESTIMATES

Проектування[ред. | ред. код]

Design

The construction Programme for the 1906 Estimates had initially been for four new dreadnought-type battleships, but reluctance on the part of the Board of Control reduced it to three. This state of affairs had been reached after much debate on the subject of naval armament limitation, and the decision to build only three ships stemmed from the policy of ‘treading softly’ by politically conscious Members of the Admiralty. It was generally held that, although the appearance of Dreadnought would probably provoke an arms race by the major Powers, it would not necessarily begin immediately. News of the cutback was most unwelcome, both in the private and public sectors, but the ensuing outcry failed to evoke any suitable explanation from the DNC, at least not to any satisfactory degree.

Програма будівництва для кошторису 1906 року спочатку передбачала чотири нові лінкори типу дредноут, але небажання з боку Контрольної ради скоротило її до трьох. Такий стан справ був досягнутий після тривалих дебатів щодо обмеження військово-морського озброєння, і рішення побудувати лише три кораблі випливало з політики «м’якого кроку» політично свідомих членів Адміралтейства. Загалом вважалося, що хоча поява Дредноута ймовірно спровокує гонку озброєнь великих держав, вона не обов’язково почнеться негайно. Новини про скорочення були дуже небажаними як у приватному, так і в державному секторах, але наступний резонанс не зміг викликати жодного відповідного пояснення з боку DNC, принаймні в будь-якій задовільній мірі.

Although Dreadnought was now nearing completion, it was still a period of great anxiety among those responsible for her design and construction who felt that no further capital-ship construction should proceed until Dreadnought’s trials results were available, although it was considered safe to put forward sketch designs for the next building programme, towards the end of 1905. One point upon which all agreed was that Dreadnought would undoubtedly place Great Britain in the lead with regard to this kind of construction and there seemed little reason why that lead should not be maintained.

Незважаючи на те, що «Дредноут» наближався до завершення, це все ще був період великої тривоги серед тих, хто відповідав за його проектування та будівництво, які вважали, що подальше будівництво капітального корабля не повинно тривати до отримання результатів випробувань «Дредноута», хоча вважалося безпечним висунути ескіз. проекти для наступної будівельної програми, ближче до кінця 1905 року. Одне, з чим усі погодилися, полягало в тому, що Дредноут, безсумнівно, виведе Велику Британію на лідируючу позицію щодо такого типу будівництва, і, здавалося, мало причин, чому це лідерство не слід зберегти.

On 2 December 1905 a sketch design was proposed, showing details of a ‘super’ dreadnought type whose immense proportions greatly surpassed those of Dreadnought herself. Designated ‘X4’, the design carried the same main armament as Dreadnought and was much better protected yet considerably faster. A return to an adequate secondary armament was proposed, this to be in addition to the same number of 12pdrs as fitted in Dreadnought in her legend design. Examination of ‘X4’ shows it to be a remarkably advanced design, closely resembling the Colossus class of the 1909 Programme. Sadly, Their Lordships could not see this and the design was shelved as being far too ambitious.

2 грудня 1905 року було запропоновано ескізний проект, що показує деталі «супер» типу дредноута, величезні розміри якого значно перевершували розміри самої дредноута. Конструкція під назвою «X4» мала те саме основне озброєння, що й дредноут, і була набагато краще захищена, але значно швидша. Було запропоновано повернутися до адекватного вторинного озброєння, яке було б доповненням до такої ж кількості 12pdrs, яка була встановлена на Dreadnought у його легендарному дизайні. Перевірка «X4» показує, що це надзвичайно вдосконалена конструкція, яка дуже нагадує клас Colossus програми 1909 року. На жаль, їх світлості не могли цього помітити, і дизайн було відкладено як надто амбітний.

Further calculations were made during the last weeks of 1905 and the early days of 1906, and further drawings were submitted. The basic requirements called for an ‘improved Dreadnought’, and took into account the fact that the results of Dreadnought’s trials might result in minor modifications to the new ships. After a great degree of manipulation, the DNC, Philip Watts, managed to provide a suitable design. Displacement was 700 tons greater than that of Dreadnought, but the machinery installation was to remain the same; this, as was expected, would mean a fall off in speed, but with the great improvements then taking place in marine engineering, it was not expected to be large. An innovation in the final design was that it sported a very powerful secondary armament, probably as a result of seeing the figures for the ‘X4’ layout, and although this feature was one upon which Lord Fisher frowned, he was outvoted; foreign vessels were being armed with similar, powerful secondary batteries (see armament notes). The new ships were planned at a legend displacement of 19,018 tons, 17,902 tons light, and 22,270 tons in the deep condition.

Подальші розрахунки були зроблені протягом останніх тижнів 1905 року та перших днів 1906 року, а також були представлені додаткові креслення. Основні вимоги передбачали «покращений дредноут» і враховували той факт, що результати випробувань дредноута можуть призвести до незначних модифікацій нових кораблів. Після серйозних маніпуляцій DNC, Філіп Воттс, зумів створити відповідний дизайн. Водотоннажність була на 700 тонн більша, ніж у дредноута, але машинна установка мала залишитися такою ж; це, як і очікувалося, означало б падіння швидкості, але з урахуванням великих удосконалень, які тоді відбувалися в морській інженерії, очікувалося, що воно не буде великим. Нововведення в остаточному дизайні полягало в тому, що він мав дуже потужне допоміжне озброєння, ймовірно, в результаті перегляду фігур для макета «X4», і хоча ця особливість була тією, на яку Лорд Фішер нахмурився, його перевершили; іноземні судна озброювалися аналогічними потужними вторинними батареями (див. примітки до озброєння). Нові кораблі планувалися з умовною водотоннажністю 19 018 тонн, легким 17 902 тонни і глибоководним 22 270 тонн.

Озброєння[ред. | ред. код]

На лінкорах типу «Беллерофонт» вирішено було залишити схему розташування гармат головного калібру такою ж, як на «Дредноуті». Але вдалося значно покращити розташування приладів управління їх наведенням. Спочатку в проекті розташування фок-щогли та носової труби було як на «Дредноуті» - щогла позаду труби. Але дим з труби робив майже неможливим перебування на контрольному пості розташованому на топі фок-мачти. Тому триногу щоглу перенесли вперед труби, а її дві ноги дивились не в ніс, а в корму. Це значно покращило роботу розташованого на топі фок-мачти контрольного поста. В кормі встановили таку ж триногу мачту з кормовим контрольним постом на топі. Але цей пост потерпав від розпечених газів та диму, які виходили з димових труб, так що інколи на ньому неможливо було знаходитись[16].

Допомоміжний калібр був значно кращим ніж на «Дредноуті». Міноносці з їх торпедами ставали все більш грізною зброю і лінкор повинен був мати змогу їм протидіяти. Були проведені дослідні стрільби по старому міноносцю en:HMS Skate (1895), які показали що 76-мм встановлені на «Дредноуті» вже недостатньо, для того щоб гарантовано зупинити міноносець, який входить в атаку. Але 102-мм гармати на всіх кутах стрільби впоралася, особливо при стрільбі осколково-фугасними нарядами і майже завжди мала змогу зупинити міноносець до виходу його на дистанцію пуску торпед. Вирішальним фактором стала й інформація про те, що французи та німці починають будувати міноносці з бронею в 25 мм, яку 76-мм снаряд не здатен пробити. Батарею 76-мм гармат на «Беллерофонті» все ж таки залишили, але зменшили її до ХХ гармат. І до них додали ХХ 102-мм гармат. 102-мм гармати розподілили так, щоб отримати максимальну дугу вогню, та узгодити їх взаємодію з прожекторами та далекомірами[17].

Торпедне озброєння, у порівнянні з минулим проектом, зменшили до двох 533-мм підводних торпедних апаратів. Носові залишилися як і на «Дредноуті», а кормові прибрали[18].

Бронювання[ред. | ред. код]

Розглянувши декілька схем бронювання, було обрано схему з встановленням повної підводної протиторпедної перебірки (ПТП). Російсько-японська війна показала її важливість для захисту від торпедної атаки, тому на встановлення ПТП пішли навіть за рахунок зменшення товщини бронювання в деяких інших місцях[18].

Порівняно з «Дредноутом» головний бронепояс був тоньшим на один дюйм (25,4 мм) і мав товщину 254 мм та висоту 2,3 м (7 футів 6 дюймів). Він йшов від початку барбета носової башти до кормового траверза приблизно посередині барбета кормової башти. Цей пояс в нижній частині звужувався кліном і внизу мав товщину 203 мм. За нормальних умов нижній край поясу знаходився у 1,57 м (5 футів 2 дюйму) нижче ватерлінії. Вперед від барбету носової башти пояс мав товщину 229 мм[18].

Вперед від головного бронепоясу до самого фортшевня йшов допоміжний пояс. Приблизно на половину довжини він йшов товщиною 178 мм і 152 мм наприкінці. Кормова частина корпусу по ватерлінії була прикрита поясом 127-мм товщини. Верхня кромка цього поясу була вища за головний пояс на 1 м (3 фути). Над головним 254-мм поясом йшов верхній 203-мм пояс. Його верхній край за нормальних умов знаходився на висоті 2,6 м (8 футів 6 дюймів) над рівнем води[18].

Кормовий траверз товщиною 203 мм йшов під кутом до діаметральної площини від кінця головного бронепоясу до зовнішньої сторони барбету кормової башти ГК. Барбети башт ГК над верхнім бронепоясом над головною палубою мали товщину 229 мм. Нижче, на рівні прикритому верхнім бронепоясом вони мали товщину 127 мм. Зовнішні сторони барбетів бортових башт мали товщину 254 мм. Башти мали товщину лоба та бокових стінок 279 мм, тил 305 мм, та дах товщиною 76 мм[18].

Головна палуба мала товщину 32 мм між 4 та 5 баштами і 19 мм в інших місцях. Головна бронепалуба йшла на рівні середньої палуби. Вона була карапасною - пласка частина та скоси мали товщину 44 мм, але у кормовій частини її товщина збільшувалася до 76 мм задля прикриття носових погребів (??? на схемі Паркса товщина не міняється). Нижня палуба у кормі була також карапасною і мала товщину від 51 до 102 мм. На носі середня палуба закінчувалася скосом товщиною 102 мм для прикриття погребів і спускалася на рівень нижньої палуби. Далі до форштевня вона йшла товщиною 44 мм (??? знову ж таки на схемі Паркса 38 мм). У кормі бронепалуба підіймалася на рівень середньої палуби. Скоси мали товщину 102 мм, та 51 ... 76 мм на решті поверхонь(???путано. На схемі Паркса знову ж таки якось простіше)[18].

Носова бойова рубка мала 279 мм лоба та стінки, 203 мм задню стінку, 76 мм дах та 51 мм підлогу. Комунікаційна труба до неї мала товщину 127 мм. Сигнальна рубка, розташована позаду бойової, мала броню 76 мм з боків, і 51 мм дах та підлогу. Кормова бойова рубка, розташована позаду кормової труби, мала 203 мм стінки[18].

Протиторпедна переребірка йшла від носових до кормових погребів. Її товщина мінялася. Вона мала товщину 25, 76 та 51 мм навпроти носових, бортових та кормових погребів відповідно; 51 мм навпроти середнього погребу та машинних відділень[18] та 28 мм навпроти котельних відділень[19].

Енергетична установка[ред. | ред. код]

Силова установка була взята з «Дредноута». За рахунок збільшення водотоннажності та ширини очікувалося, що швидкість ,порівняно з ним, впаде на пів вузла. Але на випробуваннях усі вони легко досягли проектної швидкості «Дредноута» у 21 вузол. Два комплекти парових турбін приводили у рух чотири вали[20]. Усі турбіни були схеми Парсонса(??? знайти джерело). Кожний комплект турбін складався з турбін високого тиску (ВТ) переднього та заднього ходу, та турбін низького тиску (НТ), теж переднього і заднього ходу. Турбіни низького тиску були з'єднані з турбінами крейсерського ходу[20]. (??? Якесь кривий опис. По Дредноуту все виглядає трішки по іншому. Взяти з нього?)

Крім чисельних переваг парові турбіни мали і суттєву ваду - вони розраховувалися на один режим, яким зазвичай був режим повного ходу, а на інших мали більш низький ККД, тому на них росли витрати палива. Крейсерські турбіни повинні були компенсувати цей недолік і були оптимізовані під роботу на крейсерській швидкості. Але вони не виправдали своїх сподівань. Ці турбіни відключалися на повній ході, тому потерпали від навантажень при температурних розширеннях[21]. 6 листопада 1907 року, після[21] випробувального круїзу «Дредноута», крейсерські турбіни розібрали і виявилося, що друга та третя ступінь лопатей мали пошкодження. При подальшій експлуатації у корпусах цих турбін на «Дредноуті» та «Беллерофонті» виявили тріщини, які призводили до втрати пари. Тому ці турбіни були відключені[20] і до кінця кар'єри возилися як баласт, а з підвищеною витратою палива боролися підбором режимів роботи силової установки[21]. Не дивлячись на ці проблеми, крейсерські турбіни Адміралтейство встановлювало на лінкори аж до проекту «Нептуна» (1908)[20].

Зміни та модифікації[ред. | ред. код]

Відмінною ознакою кораблів типу «Беллерофонт» та наступного типу «Сент Вінсент» було незвичайне розташування грот-щогли перед другою димовою трубою. Щоглу були розташовані ближче одна до одної ніж зазвичай і грот-щогла була розташована майже по центру корабля[22]. Відмінними рисами були також піднята над кормовою надбудовою прожекторна платформа, висока компасна платформа над нею та високі башточки по боках. Вперше кронштейни сирен були розташовані не на димових трубах, а на передніх ніжках триногих щогл. Ця схема далі використовувалася на всіх пізніших лінкорах аж до лінкорів типу «Нельсон» 1925 року[23].

Взагалі лінкори цього типу було важко відрізнити від лінкорів типу «Сент Вінсент», бо відмінності були незначними:

  • У «Беллерофонтів» були більш короткі димові труби однакового розміру, а на «Сент Вінсентах» кормова була більша за носову.
  • На «Белерофонтах» були довші стеньги, та коротші брам-стеньги.
  • Стеньги були розташовані далі в корму, за щоглою. Брам-стеньги були попереду стеньг, а на «Сент Вінсентах» позаду[24].

Три кораблі типу «Белерофонт» також мали деякі відмінності:

  • На «Беллорофонті» клітка на обидвох димарях була пласкою. Спереду містка був встановлений зйомний навіс. На димових трубах не було марок (білі смуги для ідентифікації кораблів).
  • «Тімерейр» - клітки на димових трубах як на «Беллрофонті». Марки на обох димарях - по дві білі смуги.
  • «Суперб» - більш виступаюча сітка над другою димовою трубою. Дві білих смуги на носовій трубі.

Були також деякі відмінності у розташуванні люків на полубаку[24].

У 1909-1910 «Беллерофонт», в якості експерименту, був обладнаний директором управління артилерійської зброєю. Оригінальні вказівники дистанції були замінені на модифіковані, які в свою чергу були зняті до 1914 року[24].

У 1911-1912 топ фок-щогли на «Темерейрі» було перебудовано і він отримав вузьку передню частину. На «Супербі» вказівники дистанції під топами було замінено на вигнуті екрани. 24-дюймовий прожектор був знятий з нижнього топа на «Беллерофонті»[24].

У 1912-1913 контрольний пост на «Беллерофонті» та «Супербі» був перебудований як на «Темерейрі». Екрани для захисту від дульних газів було встановлено позаду 102-мм гармат на носовій башті «Суперба» та бортових баштах «Темерейра». З «Темерейра» були зняті 24-дюймові прожектори. До березня 1913 «Беллерофонт» отримав велику платформу на фок-мачті, але вона була знята десь у 1913 році[24].

У 1913-1914 на «Беллерофонті» 102-мм гармати з носової башти було перенесено та встановлено над передньою парою 102-мм гармат у надбудові. За 102-мм гарматами над бортовими баштами ГК встановлені екрани від дульних газів[24]. Задля експерименту перерозподілили прожектори - вони були підняті якомога вище та зосереджені, що повинно було приховати довжину та курс корабля[25]. Чотири були перенесені на платформи у нижній частині триног фок та грот щогл, ще два на висотній платформі по боках носової димової труби. Ще чотири прожектори були змонтовані на ніжній платформі на ніжках триноги грот-щогли. Оригінальний невеликий місток навкруги бойової рубки був розширений в корму до стійок триногої щогли, при цьому місце перед бойовою рубкою було розчищено для кращого обзору. Навігаційна платформа була переміщена в ніс[26].

На «Сьюпербі» модифікували верхній контрольний пост і він отримав вигнуту передню стінку. Екрани від дульних газів були зняті з носової башти[26].

У 1914 році 102-мм гармати були зняті з носової башти на «Сьюпербі» і «Темерері» і змонтовані над носовою парою 102-мм гармат у надбудові, як на «Беллерофонті». Прожектори на «Супербі» були перерозподілені як на «Беллерофонті», за винятком прожекторів на містку, які залишились на місці і не були перенесені на димову трубу[26]. До серпня 1914 змонтували платформи під прожектори, але самі вони не були перенесені. На «Беллерофонті» біли зняті реї на щоглах, а висота стеньг зменшена. Така зміна рангоуту була вперше проведена на «Беллерофонті» та «Колінгвуді» задля вдосконалення розміщення радіоантен і потім стала загальною практикою на флоті у 1915-1916 роках[27].

У цей час на «Беллерофонті» надбудови біли більш розвиненими і його силует виглядав більш масивним. На початку бойових дій вся смуги на димарях були замальовані[27].

У 1914-1915 роках було встановлено обладнання централізованого управління стрільбою. Платформа з цими приладами була встановлена під носовим контрольним постом, а сам контрольний пост був розширений. 102-мм гармати були зняті з бортових башт та встановлені у надбудові, на один рівень вище над чотирма кормовими 102-мм гармати, що були встановлені при будівництві. За винятком двох 102-мм гармат, які ще деякий час збереглися на кормовій башті ГК, усі 102-мм гармати тепер були розподілені на дві групи, що полегшало управління ними та концентрацію вогню. На колишню прожекторну платформу між 4 та 5 кормовими баштами ГК було встановлено 76-мм зенітку. Прожектори на «Темерері» були переміщені як на «Беллерофонті». З щогл на «Супербі» та «Темерері» було знято реї, але висота стеньг залишилося незмінною. Передня пара 102-мм гармат була знята з надбудови, а верхні 102-м гармати на надбудові обшили стальними листами задля захисту персоналу[27].

У 1916 році на «Беллерофонті» було встановлено обладнання для повітряних куль. З усіх кораблів серії були зняти протиторпедні сітки. У цей час «Беллерофонт» і «Суперб» мали модифіковані розширені містки, а «Темерер» зазнав менше модифікацій і на ньому містки позаду бойової рубки не були розширені. На «Супербі» і «Темерері» зменшили висоту стеньг, на «Супербі» це було зроблено вже після травня 1916 року[27].

У 1916-1917 році (до квітня 1917 року) 76-мм зенітна гармата між кормовими баштами ГК була замінена на 102-мм. Після Ютланду провели екстрене покращення броньового захисту[27]. На середню та головну палубу над погребами настелили додаткові 19-та 25-мм сталеві листи загальною вагою 23 тони. На щогли біло встановлені парусинові перешкоди для далекомірів, їх розташування біло різним на кораблях серії. На баку «Беллерофонта» у 1917 році нанесли експериментальний камуфляж. Можливо він був нанесений і на інші систершипи, але підтвердження цьому немає. Далекомірні перешкоди зняли наприкінці 1917, початку 1918 року. «Беллерофонт» залишився без камуфляжу до серпня 1917[28].

У 1917-1918 році біли встановлені вказівникі дистанції в вигляді годинників були встановлені на носовому контрольному топі «Беллерофонта» і «Суперба», а на «Темерері» він був встановлений на передній панелі містка. Шкали повороту були нанесені на носові та кормові башти ГК у 1917 році. На «Супербі» була знята пара нижніх кормових 102-мм гармат. На платформах прожекторів на стійках триногої фок-щогли додали спостережні пости замість прожекторів. Кормовий торпедний апарат був знятий до квітня 1917. Розташування прожекторів знову було змінено. Навкруги другої димової труби були встановлені башточки з 36-дюймовими прожекторами у вигляді „кавових коробок“ (англ. coffee-box). Розміщення цих башточок відрізнялося на різних кораблях серії, але на всіх носові були розташовані вище за кормові. Були зняті прожектори з платформи на грот-щоглі на усіх кораблях, а також ті що стояли навкруги носової димової труби на «Беллерофонті» та з містка на «Супербі». Крім цього на «Супербі» і «Темерері» були демонтовані прожекторні платформи на стійках фок-щогли. На всіх кораблях на носові труби були встановлені клінкерні екрани (продовження передньої стінки труби наверх, щоб зменшити задимлення фор-марсу). На «Темерері» та «Беллерофонті» це було зроблено до серпня 1917[28].

У 1918 році з усіх трьох кораблів 102-мм зенітку було знято з платформи між кормових баштами та встановлено у кормовій частині квартердеку по правому борту. Зенітні далекоміри були встановлені на носових контрольних постах. На «Беллерофонті» на носовій та кормовій баштах були встановлені платформи для зліту колісних літаків. Фок-щогла була знята, а на топі цієї щогли встановлений далекомір. На «Беллерофонті» на топі фок-щогли був встановлений механічий семафор[28].

У листопаді 1918 року на «Беллерофонті» і «Темерейрі» стояли десять прожекторів, на «Супербі» - дев'ять. На «Беллерофонті» і «Темерейрі стояли дванадцять протимінних 102-мм гармат, на «Супербі» - одинадцять. На усіх стояли по одній 76-мм та 102-мм зенітці[28].

У 1919-1920 роках на усіх кораблях були намальовані шкали повороту на баштах[28]. На «Темейрері» прибрали верхню пару 102-мм гармат кормової групи та нижню пару носової групи, задля того щоб забезпечити більші площі для виконання функції учбового корабля. Зенітні гармати були зняті з «Суперба» та «Темейрера»[29].

Історія[ред. | ред. код]

«Беллерофон»[ред. | ред. код]

Докладніше: HMS Bellerophon (1907)

Побудований за кошторисом 1906-1907 років. Замовлення видано 30 жовтня 1906. Випробування почати у жовтні 1908. 20 лютого 1909 року ввійшов до складу Норської дивізії (англ. Nore Division) Флоту метрополії, замінивши броненосець «Вікторіус»[en]. У березні того ж року Норська дивізія стала 1-ю дивізією лінкорів. 4 травня приймав участь у навчаннях Флоту Метрополії разом з Атлантичним флотом біля узбережжя Шотландії. 12 червня приймав участь у Imperial Press Conference Review - огляду флоту у Спітгеді. Після цього червень та липень провів у комбінованих навчаннях у Атлантиці за участі флоту Метрополії, Атлантичного та Середземного флоту. З 17 по 24 липня здійснив візит у Саутенд разом з кораблями флоту Метрополії та Атлантичного флоту[29].

31 липня приймав участь у огляді флоту біля Коуз, проведеному Едуардом VII для російського царя. У квітні 1910 знаходився на навчаннях флоту Метрополії та Атлантичного флоту біля узбережжя Шотландії. 26-29 липня разом з флотом Метрополії знаходився у Торбеї під час візиту короля Георга V. Наприкінці 1910, початку 1911 року знаходився на ремонті в Портсмуті. У січні 1911 року у складі флоту Метрополії приймав участь у об'єднаних навчаннях з Атлантичним флотом біля північно-західного узбережжя Іспанії. 1 лютого повернувся у Портсмут і продовжив службу у першому флоті. 26 травня зіткнувся з «Інфлексіблом» коли виходив з Портсмуту, але не отримав значних пошкоджень. 24 червня приймав участь у Коронациійному ревью у Спітгеді - огляді флоту на честь коронації короля Георга V[29].

В липні та червні займався на навчаннях з Атлантичним флотом та 4-ю крейсерською ескадрою біля південно-західного узбережжя Англії та Ірландії. В липні продовжив навчання з Атлантичним флотом у Північному морі. Наприкінці 1911, початку 1912 року ремонтувався в Девенпорті[29].

1 травня 1912 року 1-а дивізія лінкорів Флоту Метрополії стала 1-ю ескадрою лінкорів[en] 1-го флоту[en]. З 7 по 11 травня приймав участь у королівському візиті до 1-го та 2-го флотів у Веймуті, який завершили чотириденні маневри флоту. 9 липня Парламентський огляд флоту, який був продовжений щорічними навчаннями. Жовтень 1912 також провів на навчаннях. У листопаді 1913 приймав участь у маневрах Середземного флоту та Флоту Метрополії у складі 1-ї і 4-ї ескадри лінкорів, 3-ї крейсерської (3rd CS) та 1-ї ескадри легких крейсерів (1rd LCS). Також у листопаді відвідав Афіни[29].

10 березня 1914 року «Беллерофон» замінений «Нептуном» у складі 1-ї ескадри і був переведений до 4-ї ескадри, замінивши «Корнуоліс»[en]. 15 липня вийшов з Портланда з 1-м флотом і прибув у Спітхед 16 липня. З 17 по 20 липня приймав участь у тестових мобілізаційних навчаннях та Королівському огляді. 26 липня вийшов у Гібралтар на ремонт, але по дорозі був відкликаний. 30-31 липня приєднався до Флоту метрополії у Скапа-Флоу[29].

В серпні з початком Першої світової війни Флот Метрополії став Гранд-Флітом, зі збереженням нумерації ескадр лінкорів. 27 серпня о 21:30 зіткнувся з SS St Glair біля Оркнейських островів, не отримавши значних ушкоджень. З 22 жовтня по 3 листопада 4-а ескадра лінкорів разом з «Беллерофонтом» тимчасово базувалася у фіорді Лох-Свілль на піночі Ірландії, допоки в Скапа-Флоу завершували оборону проти підводних човнів. У травні 1915 «Беллереофонт» знаходився на ремонті. З серпня 4-а ескадра базувалася у Кромарті[29].

31 травня 1916 року «Беллерофонт» прийняв участь у Ютландській битві разом з лінкорами 4-ї ескадри - «Бенбоу»[en], Темерейром та «Венгардом»[en]. Був найстарішим дредноутом королівського флоту, що прийняв участь у битві[29] - «Дредноут» знаходився на ремонті[2]. Після розгортання Гранд-Фліта у бойову лінію «Беллерофонт» був 14-м у строю[29]. Випустив 62 305-мм(Кемпбел_346) та 14 102-мм снарядів(Кемпбел_358)

У червні-вересні 1917 року тимчасово був 2-й флагманом 4-ї ескадри, замінюючи «Колоссус», який знаходився на ремонті. 12 квітня разом з Гранд-Флітом перейшов з Скапа-Флоу у Розайт. 21 листопада під час капітуляції німецького Флоту Відкритого моря знаходився у другій, південній лінії[29].

У березні 1919 року після розформування Гранд-Фліту був приписаний до командування у Норі[en] як учбовий корабель (англ. turret drill ship). 25 вересня як учбовий був замінений «Супербом» і виведений у резерв у Девенпорті. З вересня 1919 по початок січня 1920 року знаходився у ремонті у Девенпорті[29]. У січні 1920 запланований до утилізації. У березні 1921 року внесений до списків на утилізацію та 14 серпня включений до списків на продаж[30].

8 листопада 1921 року проданий компанії Slough Trading Co. за £44 000. У вересні 1922 року перепроданий німецькій фірмі на розборку на метал. 14 серпня 1922 року виведений з Плімуту і відбуксований до Німеччини[30].

«Суперб»[ред. | ред. код]

Докладніше: HMS Superb (1907)

Замовлено 26 грудня 1906 року. Випробування почалися наприкінці березня 1909. Страйки працівників значно затримали будівництво. 29 травня 1906 року у Портсмуті ввійшов до лав 1-й дивізії Флоту Метрополіїї, замінивши «Формідабл»[en]. 12 липня був присутній на Imperial Press Conference Review - огляді флоту у Спітгеді. 17-24 липня разом з кораблями Флоту Метрополії та Атлантичного флоту відвідав Саутенд[30].

31 липня приймав участь у огляді флоту біля Коуз, проведеному королем Едуардом VII для російського царя. Квітень 1910 провів на навчаннях флоту Метрополії та Атлантичного флоту біля узбережжя Шотландії. В липні знаходився на щорічних навчаннях Флоту Метрополії та Середземного і Атлантичного флотів. 26-29 липня у складі флоту Метрополії був присутній у Торбеї під час візиту короля Георга V. Після цього став на ремонт у Портсмуті. У січні 1911 року разом з флотом Метрополії приймав участь у об'єднаних навчаннях з Атлантичним флотом біля північно-західного узбережжя Іспанії. 24 червня приймав участь у огляді флоту у Спітхеді на честь коронації короля Георга V[30].

У липні - червні знаходився на об'єднаних навчаннях з Атлантичним флотом та 4-ю крейсерською ескадрою біля південно-західного узбережжя Англії та Ірландії. В липні навчання з флотом Метрополії (??? а у історії Беллорофонта з Атлантичним, що скоріше за все помилка) у Північному морі. 1 травня 1912 року 1-а дивізія лінкорів Флоту Метрополії була реорганізована у 1-у ескадру лінкорів[en] 1-го флоту[en]. З 7 по 11 травня приймав участь у королівському візиті до 1-го та 2-го флотів у Веймуті, який був завершений чотириденними маневрами флоту. 9 липня Парламентський огляд флоту у Спітгеді, після якого приймав участь у щорічних навчаннях з 1-м, 2-м, частиною 3-го та Середземноморським флотом[30].

У жовтні провів навчання з 1-м флотом. У липні 1913 відвідав Шербур у складі 1-ї ескадри лінкорів. 15 липня 1914 року вийшов з 1-м флотом з Портленду і 16 липня прийшов до Спітгеду. З 17 по 20 липня провів у Спітгеді на начаннях по мобілізації. З 20 по 25 липня приймав участь у навчаннях флоту у морі. 25 липня повернувся у Портланд. 29 липня 2014 вийшов з Портланду у Скапа-Флоу, головну базу Королівського флоту на час війни[31]. 8 серпня, з початком Першої світової війни флот Метрополії став Гранд-Флітом[29]. З 22 жовтня тимчасово з флотом базувався у фіорді Лог-Свіллі[en] на півночі Ірландії, допоки в Скапа-Флоту завершували протичовнову оборону[31].

18 січня 1915 вийшов з Скапа-Флоу у Портсмут для ремонту турбін. 11 березня повернувся до складу Гранд-Фліту. З 2 по 5 вересня крейсував у морі та помітив німецьку підводну лодку. 10 листопада був замінений у складі 1-ї ескадри «Еджинкортом» та перейшов у 4-у ескадру[en] лінкорів. У травні 1916 під час ремонту «Емперор оф Індія» був тимчасовим другим флагманом 4-ї ескадри. 31 травня 1916 під час Ютландської битви знаходився у складі 3-ї дивізії 4 ескадри лінкорів, стрій якої складали HMS Iron Duke (флагман командувача Гранд-Флітом Джеліко), «Ройал Оак», «Суперб» і «Кенеда». Після розгортання британського флота у бойову лінію «Суперб» був у ній одинадцятим[31]. На «Супербі» ніс свій флаг командуючий 3-ю дивізією 4-ї ескадри контр-адмірал О.Л. Дафф[en][32][33][34]. Під час битви «Суперб» випустив 54 305-мм снаряди[35] та не зазнав втрат екіпажу[32].

12 квітня 1918 перейшов з Гранд-Флітом з Скапа-Флоу до Росайта. У жовтні цього ж року разом з «Тімерейром» був відправлений як посилення Британської Восточної Середземноморської ескадри. Посилення знадобилося, щоб командуючий британською ескадрою віце-адмірал Гоф-Калторп[en], старший флагман на Мудросі, мав змогу очолити союзні сили у цих водах та взяти на себе командування будь якими операціями на випадок вилазки Російського Чорноморського флоту. До цього сильнішим з'єднанням була 2-га французька ескадра лінкорів[31].

31 жовтня «Суперб» дійшов до мудроса і замінив «Форсатй» як флагманський корабель віце-адмірала Сомерсета Калторпа. 12 листопада як флагман вів за собою об'єднані ескадри союзників через Дарданели до Константинополя після підписання перемир'я з Туреччиною. 13 листопада кораблі союзників досягли Константінополя[31].

З листопада 1918 по квітень 1919 був флагманом Британських військово-морських сил у турецьких водах та Чорному морі. У квітні 1919 замінений «Айрон Дюком» і повернувся додому. 26 квітня зараховано у Норський резерв у Ширнессі та зарахований до складу третього флоту. У вересні замінив «Беллерофонт» як учбовий артилерійський корабель (англ. turret drill ship) у Норі [en]. У грудні його змінив «Ерін»[31].

26 березня 1920 року виключений з списків флоту. У грудні переданий для артилерійських експериментів. У травні 1922 використовувався як мішень у Портсмуті для експериментів над захистом погребів від прориву форсу вогню. Восени у Портсмуті слугував мішенню для авіаційних атак. У грудні 1922 проданий Stanlee Shipbreaking Co. з Дувра. 7 квітня 1923 вийшов з Портсмута на буксирі і був відведений до Дувру, де і розібраний на метал[31].

«Темерейр»[ред. | ред. код]

Докладніше: HMS Temeraire (1907)

Заказаний 30 жовтня 1906 року. Вступив у стрій 15 травня 1909 року і служив у Девенпорті, замінивши броненосець «Імплакабл»[en] у складі 1-ї дивізії Флоту Метрополіїї. 12 червня того ж року прийняв участь у Imperial Press Conference Review - огляду кораблів Атлантичного та флоту Метрополії. Після цього у червні-липні знаходився на щорічних об'єднаних маневрах в атлантиці з кораблями зі складу Середземноморського, Атлантичного та флоту Метрополії. 17-24 липня відвідав Саутенд та Темзу. 31 липня приймав участь у огляді флоту біля Коуз, проведеному Едуардом VII для російського царя[31]. У 1911 році пройшов ремонт у Девенпорті[36].

16 травня 1911 року повернувся до служби у Флоті Метрополії. 24 червня прийняв участь у Коронаційному рев'ю - огляді флоту на честь коронації нового короля Георга V. У червні-липні біля південно-західного узбережжя Англії та Ірландії знаходився на об'єднаних маневрах за участю Атлантичного флоту та 4-ї крейсерської ескадри. В липні продовжив тренування у Атлантиці. 1 травня 1912 року 1-а дивізія стала 1-ю ескадрою лінкорів Флоту Метрополії. З 7 по 11 травня приймав участь у королівському огляді флоту у Веймуті. 9 липня прийняв участь у парламентському огляді флоту. Жовтень 1912 року провів на навчаннях[36].

У липні 1913 року відвідав Шербур з частиною кораблів 1-ї ескадри лінкорів. 15 липня 1914 року зарахований до складу 4-ї ескадри лінкорів, вийшов з флотом з Портсмуту та 16 липня прибув у Спітгед. 17-20 липня приймав участь у мобілізаційних навчаннях та смотрі флоту. З 20 по 25 липня був на об'єднанних навчаннях флотів. Повернувся у Портленд 25 липня, а 29 липня вийшов у Скапа-флоу. 8 серпня, з початком Першої світової війни флот Метрополії став Гранд-Флітом. Допоки вживалися заходи по захисту Скапа-Флоу від підводних човнів рахом з флотом з 28 жовтня по 3 листопада провів у Лог-Свіллі[en], фіорді на півночі Ірландії[36].

18 березня 1915 року намагався безуспішно протаранити U-29 під командою Отто Веддігена, яка намагалася торпедувати «Нептун». Ледь уникнув зіткнення з «Дредноутом» який і перерізав підводний човен навпіл своїм форштевнем. Влітку 1915 пройшов ремонт у Девонпорті. У серпні повернувся до складу 4-ї ескадри лінкорів у Кромарті. 31 травня 1916 року разом з «Бенбоу»[en], «Венгардом» та «Беллерофонтом» у складі 4-ї дивізії 4-ї ескадри лінкорів прийняв участь у Ютландській битві. Після розгортання Гранд-Фліту був п'ятнадцятим у бойовій лінії. Випустив під час бою 72 305-мм(Кємпбел, 346) та 50 102-мм (Кємпбел, 358) снарядів. Про влучання у якісь цілі відомостей нема, хоча це і не виключено, бо видимість під час бою була поганою, тому точно визначити хто в який корабель влучив часом було неможливо[36].

12 квітня 1918 року вийшов разом з «Сьюпербом» з Росайту для посилення Британської Східно-Середземноморської ескадри. Після підписання Туреччиною перемир'я 12 листопада у складі союзної ескадри пройшов через Дарданелли до Константинополя. Залишався у турецьких водах та Чорному морі до квітня 1919 року, відвідавши за цей час Ізмітську затоку, Севастополь та Хайфу[36].

3 квітня 1919 року був змінений «Мальборо»[en] і відправився до дому. 23 квітня виведений в резерв у Девенпорті. 23 вересня виведений з резерву і повернувся до служби у якості учбового корабля для навчання кадетів, замінивши у цій якості «Корнуолл»[en] та «Камберленд»[en]. 8 жовтня вийшов з Девонпорту у перший учбовий похід. 13 листопада відвідав Пальма-де-Майорку. 11 квітня 1921 року після завершення останнього учбового рейсу прибув до Порстмуту та був замінений я якості учбового лінкором «Тандерер»[en]. 15 квітня вийшов з Портсмуту до Росайту та був записаний у чергу до ліквідації. Наприкінці 1921 року проданий на злам компанії Stanlee Shipbreaking Co. У лютому 1922 року «Темерейр» відбуксували до Дувру, де він був розібраний на метал[36].

Служба[ред. | ред. код]

(Паркс)

«Беллерофон»[ред. | ред. код]

Построен в Портсмуте (с декабря 1906 г. по февраль 1909 г.). Вступил в строй в феврале 1909 г. вошел в составе Флота Метрополии. С апреля 1909 г. по май 1912 г. в составе 1-й эскадры Флота Метрополии. 26 мая 1911 г. столкнулся с «Инфлексиблом» в Портлэнде. В мае 1912 г. в составе 1-й эскадры линкоров Флота Метрополии.

После начала Первой мировой войны в августе 1914г. вошел в состав 4-й эскадры линкоров Гранд Флита. Участвовал в Ютландском сражении. Повреждений не получил. В 1919 г. выведен в резерв. Переоборудован в учебный корабль. По условиям Вашингтонского договора в ноябре 1921 г. продан на слом.

«Съюперб»[ред. | ред. код]

Построен в Эльсвике (с февраля 1907 г. по май 1909 г.). Вступил в строй 29 мая 1909 г. в составе 1-й эскадры Флота Метрополии. В мае 1912 г. переведен в 1-ю эскадру линкоров Флота Метрополии.

Во время войны служил в составе 1-й эскадры линкоров Гранд Флита. Участвовал в Ютландском сражении. Был флагманским кораблем 4-й эскадры линкоров под командованием контр-адмирала А.Л.Даффа. Повреждений не по-лучил. В 1918 г. переведен в Средиземноморский флот после капитуляции Турции. Был флагманом флота союзников в Дарданеллах (флаг вице-адмирала Гоу-Кэлсорпа). В 1919 г. выведен в резерв. Переоборудован в учебный корабль. Выведен из списков флота по условиям Вашингтонского договора. Использовался как корабль-мишень. Продан на слом в декабре 1922 г.

«Тэмерэр»[ред. | ред. код]

Построен в Девонпорте (с января 1907 г. по май 1909 г.) Вступил в строй в составе 1-й эскадры Флота Метрополии. В мае 1912 г. переведен в 1-ю эскадру линкоров Флота Метрополии. Во время войны служил в составе 4-й эскадры линкоров Гранд Флита. Участвовал в Ютландском сражении. Повреждений не получил. В 1918 г. в составе Средиземноморского флота. В 1919 г. служил в качестве учебно-тренировочного корабля для кадетов. По условиям Вашингтонского договора, продан в декабре 1922 г. на слом.

Оцінка проекту[ред. | ред. код]

«Дредноут» критикували за слабий протимінний 76-мм калібр і тому новий проєкт отримав на додачу ще 102-мм гармати. Також він мав дві традиційні триногі щогли, на відміну від «Дредноута», та суцільну протиторпедну перебірку товщиною 38-51 мм. Цей лінкор за розрахунками мав водотоннажність 22 500 дов. тон та мав бути на третину дорожче за «Дредноут»[8]

Лінійні кораблі типу Беллерофонт стали еволюційним продовженням Дредноута, фактично копіючи його конструкцію з незначними змінами (Престон_52).

На лінкорах типу «Беллерофон» залишили схему розташування гармат головного калібру такою ж, як на «Дредноуті», але вирішили покращити розташування приладів управління їх наведенням. Єдина фок-щогла на Дредноуті стояла позаду димової труби та потерпала від димових газів. На новому проекті поставили дві триногі щогли з контрольними постами на них, та фок-щогли винесли попереду носової труби. Це значно покращило роботу розташованого на топі фок-щогли контрольного поста, але кормовий контрольний пост все одно потерпав від розпечених газів та диму, так що інколи на ньому неможливо було знаходитись[37].

Був значно покращений протимінний калібр. 76-мм гармати «Дредноута» не могли протидіяти сучасним міноносцям[38] і «Белерофонти» отримали 16 102-мм гармат - вісім на баштах ГК, та вісім у надбудові[39][40]. Експлуатація показала що розташування гармат на баштах ГК має свої вади, тому з башт їх пізніше зняли, частково розмістивши на другому ярусі надбудови.

Схема бронювання була змінена. Палуби стали однієї товщини 32 мм. Броньовий пояс порівняно з «Дредноутом» був зменшений на один дюйм (25,4 мм) на міделі, та на 1 дюйм збільшений у носу та кормі. Зменшення товщини броньової цитаделі знадобилося для посилення підводного захисту. «Беллерофонти» замість екранів навпроти погребів отримали суцільну протиторпедну переборку товщиною 25-51 мм, що було значним покращенням. Посилений підводний захист став невід'ємною ознакою лінкорів і був визваний зростаючою загрозою від мін та торпед[41].

Силова установка була взята з Дредноута і наслідувала її переваги і недоліки. Завдяки зміненим обводам корпусу навіть при зрості водотоннажності вдалося забезпечити максимальну швидкість у 21 вузол. Парові турбіни порівняно з паровими машинами були легше та більш надійними, але мали збільшену витрату палива на крейсерській ході і тому забезпечували меншу дальність. Спроба усунити цей недолік за рахунок встановлення спеціальної турбіни крейсерського ходу була провальною. Вона не працювала на максимальній швидкості, а тому потерпала від температурних навантажень і швидко виходила з ладу. Так що її прийшлося відключити, а дальність ходу збільшувати за рахунок підбору режимів роботи основних турбін. Порівняно з «Дредноутом» запас палива був зменшений, що призвело до падіння дальності.

Фактичну відповідь на «Дредноут» - «Нассау», німці заклали лише у серпні 1907(Паркс_497). Тому «Беллерофонти» встигли ввійти у стрій навіть раніше за них.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Roberts, Dreadnought, 2002, с. 17.
  2. ↑ а б Roberts, Dreadnought, 2002, с. 22.
  3. ↑ а б в Roberts, Dreadnought, 2002, с. 18.
  4. ↑ Roberts, Dreadnought, 2002, с. 23.
  5. ↑ а б в Burt. British Battleships WW1. — P. 59.
  6. ↑ а б Friedman, British Battleship, 2015, p. 197.
  7. ↑ а б в Parkes, British Battleship, 1990, p. 497.
  8. ↑ а б в г д Friedman, British Battleship, 2015, p. 201.
  9. ↑ Friedman, British Battleship, 2015, p. 203.
  10. ↑ Friedman, British Battleship, 2015, p. 205.
  11. ↑ а б Friedman, British Battleship, 2015, p. 206.
  12. ↑ Friedman, British Battleship, 2015, p. 207.
  13. ↑ а б в г Friedman, British Battleship, 2015, p. 208.
  14. ↑ Friedman, British Battleship, 2015, стор. 812-813, примітка №8 до стор. 208.
  15. ↑ Friedman, British Battleship, 2015, p. 209.
  16. ↑ Burt, British Battleships of WW1, 1991, pp. 60—61.
  17. ↑ Burt, British Battleships of WW1, 1991, pp. 61—62.
  18. ↑ а б в г д е ж и Burt, British Battleships of WW1, 1991, p. 62.
  19. ↑ Burt, British Battleships of WW1, 1991, p. 64.
  20. ↑ а б в г Burt, British Battleships of WW1, 1991, с. 65.
  21. ↑ а б в Roberts, Dreadnought, 2002, с. 25.
  22. ↑ Burt. British Battleships WW1. — P. 65.
  23. ↑ Burt. British Battleships WW1. — P. 65-66.
  24. ↑ а б в г д е Burt. British Battleships WW1. — P. 66.
  25. ↑ Burt. British Battleships WW1. — P. 66-68.
  26. ↑ а б в Burt. British Battleships WW1. — P. 68.
  27. ↑ а б в г д Burt. British Battleships WW1. — P. 69.
  28. ↑ а б в г д Burt. British Battleships WW1. — P. 70.
  29. ↑ а б в г д е ж и к л м н Burt. British Battleships WW1. — P. 71.
  30. ↑ а б в г д Burt. British Battleships WW1. — P. 72.
  31. ↑ а б в г д е ж и Burt. British Battleships WW1. — P. 73.
  32. ↑ а б Parkes, British Battleship, 1990, с. 502.
  33. ↑ Campbell, Jutland, 1986, с. 22.
  34. ↑ У Паркса вказано що Дафф був командиром 4-ї ескадри, але це помилка. Насправді 4-а ескадра складалася з двох дивізій по чотири кораблі - третьої і четвертої, та на додачу флагман Джеліко «Айрон Дюк». 4-ю ескадрою командував вице-адмірал Доветон Стерді[en], який тримав флаг на «Бенбоу». А контр-адмірал О.Л. Дафф був командувачем третьої дивізії. Зазвичай він держав флаг на «Емперор оф Індія», але той знаходився на ремонті, тому тимчасово флагманом Даффа був «Суперб»
  35. ↑ Campbell, Jutland, 1986, с. 346.
  36. ↑ а б в г д е Burt. British Battleships WW1. — P. 74.
  37. ↑ Burt. British Battleships WW1. — P. 60—61.
  38. ↑ Friedman, British Battleship, 2015, с. 201.
  39. ↑ Burt. British Battleships WW1. — P. 64.
  40. ↑ Parkes, British Battleship, 1990, с. 499.
  41. ↑ Parkes, British Battleship, 1990, с. 500.

Література[ред. | ред. код]

  • Burt R. A. British Battleships of World War One. — London : Arms and armor press, 1986. — 344 p. — ISBN 0-85368-771-4.
  • Massie Robert. Dreadnought: Britain, Germany, and the Coming of the Great War. — New York : Random House, 1991. — ISBN 0-394-52833-6.
  • Roberts. The Battleship Dreadnought. Anatomy of the Ship. — London : Conway Maritime Press Ltd, 2002. — ISBN 978-0851778952.
  • Campbell N. J. M. Jutland: An Analysis of the Fighting. — London : Conway Maritime Press, 1986. — 440 p. — ISBN 978-0851773796.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Sas1975kr/Чернетка&oldid=42649086