Змова Катіліни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стародавній Рим

Періоди

Змова Катіліни (лат. Coniuratio Catilinae; Bellum Catilinae) — спроба частини римського нобілітету, незадоволеного наявним станом справ, захопити владу. Названа за іменем лідера змовників, Луція Сергія Катіліни. Основні події розвивалися в 63 році до н. е.

Причини

[ред. | ред. код]

У 60-ті до н. е. політична обстановка в Стародавньому Римі поступово ускладнювалася: наростали суперечності між двома найвпливовішими політиками — Крассом і Помпеєм.

Багато хто з учасників змови мали великі борги, які вони не могли погасити. Деякі із змовників були раніше вигнані з ​​ сенату цензорами за аморальність.

Перша змова

[ред. | ред. код]

Після того, як в 66 році консул Луцій Волькацій Тулл не допустив Катіліну на вибори консулів на наступний рік, Катіліна здійснив першу спробу захопити владу, однак вона не вдалася через слабку підготовку.

Разом з Катіліною в змову вступили обрані консулами на 65 рік, але позбавлені консулату за звинуваченням в масовому підкупі Публій Автрон Пет і Публій Корнелій Сулла. Згодом стверджувалося, що в результаті змови Марк Ліциній Красс повинен був стати ​​ диктатором, а Гай Юлій Цезар — начальником кінноти при ньому[1]. Проте в день, призначений для вбивства нових консулів Луція Аврелія Котта і Луція Манлія Торквата Красс не з'явився на форум, і Цезар не подав знак змовникам[1].

Однак існує думка, що значення першої змови було штучно перебільшене деякими істориками, а деякі події не мали місця в дійсності[2]. Серед суперечностей першої змови називається повна незацікавленість самого Катіліни в участі у змові, мовчання Цицерона щодо подій першої змови, а також вичікувальна позиція сенату[2] .

Друга змова

[ред. | ред. код]

{{{Текст}}}

Передісторія

[ред. | ред. код]

Друга змова остаточно склалася після поразки Катіліни на виборах ​​ консулів на 63 рік. Перед виборами на два консульські місця було семеро кандидатів, з яких лише троє мали реальні шанси на перемогу — Катіліна, Марк Туллій Цицерон і Гай Антоній Гібрида. Спочатку Катіліна і Антоній об'єдналися проти Цицерона, який був homo novus; останній сконцентрувався на моральних якостях своїх основних конкурентів (зокрема, нагадав про вбивство Катіліною Марка Марія Гратідіана під час проскрипцій Сулли). Патриції Антоній і Катіліна, у свою чергу, доводили, що Цицерон не повинен займати вищу магістратуру через своє низьке походження[3]. Однак особиста популярність Цицерона і його дружба з впливовим у середовищі нобілітету Титом Помпонієм Аттиком забезпечила йому обрання з великим відривом від найближчого переслідувача, яким виявився Антоній. Катіліна ж став третім[4].

Плани змовників

[ред. | ред. код]

Змовники планували провести скасування боргів і влаштувати проскрипції для поліпшення свого фінансового становища. Катіліна також обіцяв роздати своїм прихильникам магістратури і жрецькі посади[5].

Учасниками змови були багато відомих римляни, в тому числі і колишні консули. Можливо, до другої змови були також причетні Марк Ліциній Красс і Гай Юлій Цезар.

Через таємний характер змови склад його учасників визначався не за допомогою традиційних для звичайних ​особистий партій Стародавнього Риму відносин​​ патронату-клієнтели, дружніх і родинних зв'язків, а виходячи з довіри учасників змови, що чиниться, до того чи іншого потенційного змовника.

Придушення змови

[ред. | ред. код]

Розкриття змови

[ред. | ред. код]

Про змову було відомо багатьом в Римі, однак точних відомостей не було ні в кого. Про масштаб планів змовників стало відомо Фульвії, коханці Квінта Курія. Фульвія розповіла про підготовку змови багатьом в Римі[6], і швидко про змову стало відомо консулу 63 року Марку Туллію Цицерону, який зумів переконати Квінта Курія видавати йому задуми Катіліни у міру їх появи. Сенатори ж довгий час нічого не робили, оскільки у Цицерона не було вагомих доказів підготовки змови.

Наділення Цицерона надзвичайними повноваженнями

[ред. | ред. код]

Змовники готували замах на Цицерона, але про нього Цицерон дізнався через Квінта Курія і Фульвію[7]. 21 жовтня 63 року Цицерон зриває змову, вміло викривши її на засіданні​​ сенату. Катіліна втік з Риму і почав відкрито готувати збройний виступ, хоча окремі приготування робилися ним і раніше — Гай Манлій підбурював до повстання жителів Етрурії, незадоволених безземеллям, бідністю і розквітом розбою[7].

Квінт Помпей Руф і Квінт Цецилій Метелл Целер були послані з військами в Капую і в Цизальпійську Галлію відповідно для утримання загонів Катіліни в центральній частині Італії. Квінт Марцій Рекс був відправлений в Фезули, а Квінт Цецилій Метелл Критський — у Апулію, оскільки з'явилися чутки, ніби змовники підняли там повстання рабів[8]. Сенат пообіцяв кожному, хто донесе про змову, значну нагороду: 100 000 сестерціїв і свободу рабові і 200 000 сестерціїв і безкарність — вільній людині[8]. Також, дізнавшись про плани змовників по підпалу міста в декількох місцях для створення паніки, під час якої планувалося вбити кількох важливих супротивників змови, Рим ночами спочатку патрулювати нічна варта під керівництвом плебейських еділів і нічних тресвірів[8].

15 листопада 63 року Катіліна був оголошений ворогом держави.

Остаточні плани змовників видали прибулі до Риму посли галльського племені аллоброгів, яких один з лідерів змови Лентул посвятив у змову в надії на їхню активну участь[9]. Аллоброги були незадоволені відкупниками податків, а також згадали про своє прагнення охоче померти, аби тільки позбутися від несправедливостей, після чого змовники розповіли їм про підготовку змови і розкрили їм свої плани для того, щоб схилити їх до співпраці[9]. Однак посли аллоброгів, на словах погодилися допомогти змовникам, змінили своє рішення і повідомили про свою розмову патрону своєї громади в Римі Квінта Фабію Санге, який негайно повідомив про це Цицерону[10]. Цицерон переконав послів прикинутися, ніби вони готові допомогти змові, для того, щоб зібрати якомога більше компрометуючих змовників матеріалів[10]. Незабаром після цього їм, виконуючи вказівки Цицерона, вдалося переконати тих, що залишилися в Римі змовників написати листи нібито до їх громади, в яких змовники вказували свої зобов'язання[11]. Знаючи про час від'їзду послів, претори Луцій Валерій Флакк і Гай Помптін за наказом Цицерона організували засідку на Мульвіевом мосту[12]. У послів були відібрані листи, і Цицерон зміг представити ​​ сенату докази намірів змовників.

Страта змовників

[ред. | ред. код]

{{{Текст}}}

5 грудня 63 року п'ятеро з числа тих, що перебували у Римі, змовників були страчені за рішенням сенату, але без формального судового рішення[13].

У в'язниці, якщо трохи піднятися вліво, є підземелля, зване Туллієвим і приблизно на дванадцять футів йде в землю. Воно має суцільні стіни і кам'яну склеписту стелю; його занедбаність, повна загадок, сморід виробляють огидне і жахливе враження. Як тільки Лентула спустили туди, кати, виконуючи наказ, задушили його петлею. Так цей патрицій з прославленого Корнелієвого роду, колись наділений у Римі консульською владою, знайшов кінець, гідний його традицій і вчинків. Цетег, Статілій, Габіній і Цепарій були страчені таким же чином[13]

Битва при Пісторії

[ред. | ред. код]

Після страти змовників у Римі, оточені в північній частині Італії Катіліна і Манлій вирішили таємно проникнути в Трансальпійську Галлію, проте Квінт Целер перегородив їм шлях на північ, а Гай Антоній підходив з півдня. Катіліна і Манлій вирішили почати битву з більш слабким Антонієм якомога швидше, оскільки його солдати, дізнавшись про події в Римі, почали розбігатися.

У запеклій битві при Пісторії загони змовників, очолювані Катіліною і Манлієм, зазнали поразки, а сам Катіліна був убитий.

Значення

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Светоній. Божественний Юлій, 9
  2. а б С. Л. Утченко — Юлій Цезар — М.: «Думка», 1976. С. 61 — 62 [Архівовано 29 травня 2011 у Wayback Machine.]
  3. The Cambridge Ancient History. 2nd edition. Vol. IX. — Cambridge, 1994 — P. 348
  4. The Cambridge Ancient History. 2nd edition. Vol. IX. — Cambridge, 1994 — P. 349
  5. Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни, 21
  6. Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни, 23
  7. а б Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни, 28
  8. а б в Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни, 30
  9. а б Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни, 40
  10. а б Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни, 41
  11. Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни, 44
  12. Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни, 45
  13. а б Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни, 55

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]