Захоплення Пеньйону-де-Велес-де-ла-Гомера (1508)
Захоплення Пеньйону-де-Велес-де-ла-Гомера в 1508 році — захоплення невеличкої скелі — півострову Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомера навпроти марокканського міста Бадіс на африканському узбережжі Середземного моря. Було здійснено іспанським флотом під командуванням Педро Наварро 23 липня 1508 року і відоме також як Перше завоювання Пеньйону-де-Велес-де-ла-Гомера.
На початку XVI століття територією Бадіса та його околиць правив Мулей Манкор (ім'я зустрічається в іспанських хроніках), емір ваттасидських правителів Марокко (двоюрідний брат султана у Фесі), який у січні 1508 року підписав угоду з Венеційською Республікою про незалежність від Феса (хоча, за свідченням Ернандо де Зафра, в Бадісі вже в 1492 році був свій «король»)[1]. Після падіння в 1492 році Гранади — останнього мусульманського анклаву на Іберійському півострові, багато з мусульман та євреїв, які втекли або були вигнані з Іспанії осіли на протилежному боці Гібралтарської протоки. Вигнанців переповнювала жага помсти іспанцям і вони поповнювали ряди місцевих піратів. Бадіс був гніздом корсарів, яких звинувачували у рейдерській діяльності на узбережжі Гранади і, таким чином, у іспанців з'явилась ідея побудувати фортецю на скелі, що головувала над бухтою Бадіс, щоб вирішити проблему з піратськими фустами[2]. Під час регентства Фердинанда, іспанці вели з правителем Бадіса переговори, які, проте, закінчились невдало[3].
В 1508 році іспанська флотилія, яка базувалась в Малазі і на чолі з Педро Наварро брала участь у нападі на Оран, здійснила захоплення скелі навпроти Бадіса[4]. Оскільки усі марокканці при наближенні іспанської флотилії втекли з острова, 23 липня 1508 р. Наварро без особливих проблем зайняв скелю і перед відходом залишив на ній іспанський гарнізон та артилерію[4].
Оскільки згідно умов Тордесільянського договору 1494 року, який встановив сфери впливів між Португалією і Іспанією, Бадіс знаходився в португальській зоні, після захоплення іспанцями Пеньйону-де-Велес-де-ла-Гомера виник певний конфлікт з Португальським королівством. Але після надання іспанцями допомоги португальцям в Асилі, португальський король Мануел I в кінці 1508 року погодився на це завоювання Іспанії в зоні португальського впливу. Офіційна згода була закріплена в Сінтрському договорі 1509 року[5]. Після іспанського завоювання Орана у 1509 році, емір Бадіса відновив переговори з іспанською монархією[6]. У будь-якому випадку гармати, встановлені на скелі Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомера виявились неефективними, оскільки, не маючи достатнього діапазону для обстрілу, вони не змогли стримати рух фуст, що входили і виходили з бухти Бадіса[6].
Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомера був втрачений іспанцями в 1522 році в результаті нападу марокканських берберів, який призвів до загибелі всього іспанського гарнізону. Алі Абу Хассун, новий ваттасидський правитель Марокко в 1554 році передав острів Пеньйон-де-Велес і місто Бадіс османам, які допомогли йому отримати трон[7]. Османська імперія використовували Бадіс і Пеньйон як базу для берберських корсарів, що діяли в районі Гібралтарської протоки. Ця діяльність непокоїла саадитського султана Абдаллах аль-Галіба, який почав побоюватися, що османи можуть використати Пеньйон і Бадіс в якості бази для завоювання всього Марокко, як це раніше вже відбулось з сусідніми Алжиром, Іфрикією та Триполітанією.
У 1564 році Абдаллах аль-Галіба передав Бадіс та Пеньйона іспанцям, перед тим повністю евакуювавши з них місцеве марокканське населення[8]. Після цього знелюднене місто Бадіс поступово занепало і зруйнувалось, а Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомера дотепер перебуває в складі іспанських суверенних територій.
- ↑ López de Coca Castañer, 2018, с. 201.
- ↑ López de Coca Castañer, 2018, с. 201—203.
- ↑ López de Coca Castañer, 2018, с. 205—206.
- ↑ а б Quirós Linares, 1998, с. 55.
- ↑ López de Coca Castañer, 2018, с. 207—208.
- ↑ а б López de Coca Castañer, 2018, с. 208.
- ↑ Kissling, Hans Joachim; Spuler, Bertold; et al. (29 October 1996). The Last Great Muslim Empires: History of the Muslim World [Архівовано 6 серпня 2020 у Wayback Machine.]. Translated by Bagley, F. R. C. Princeton, New Jersey: Markus Wiener Publishers. p. 103. ISBN 978-1-55876-112-4
- ↑ Colin, 1986, с. 859.
- Colin, G.S. (1986) [1960]. Bādis. У Bearman, P.; Bianquis, Th.; Bosworth, C.E.; van Donzel, E.; Heinrichs, W.P. (ред.). Encyclopaedia of Islam. Т. I (вид. 2nd). Leiden, Netherlands: Brill Publishers. с. 859. doi:10.1163/1573-3912_islam_SIM_0995. ISBN 9004081143. Архів оригіналу за 11 грудня 2021. Процитовано 1 червня 2021.
- López de Coca Castañer, José Enrique (2018). Sobre la política norteafricana de los Reyes Católicos: los principados de Badis, Chauen y Tetuán (1491–1515). En la España Medieval. Madrid: Ediciones Complutense. 41 (18): 199—225. doi:10.5209/ELEM.60009. ISSN 0214-3038. Архів оригіналу за 5 квітня 2019. Процитовано 1 червня 2021.
- Quirós Linares, Francisco (1998). Los peñones de Vélez de la Gomera y Alhucemas y las Islas Chafarinas (PDF). Ería: Revista cuatrimestral de geografía. Oviedo: Universidad de Oviedo (45): 54—66. ISSN 0211-0563. Архів оригіналу (PDF) за 2 червня 2021. Процитовано 1 червня 2021.