Економічна думка Стародавнього Сходу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Економі́чна ду́мка Старода́внього Схо́ду має в основному релігійну форму і підпорядкована вирішенню соціальних та політичних проблем. В економічних творах того часу проблеми економіки в цілому не стали предметом наукового аналізу. У той же час економічні праці містили рекомендації з управління державою і контролю за економічною діяльністю громадян[1].

Економічна думка Стародавнього Китаю

[ред. | ред. код]

Одним з перших економічних праць є Давньо Китайський «Гуан-Цзи», 564 об'єднав трактату, створених в 7-4. до нашої ери. В «Гуан-Цзи» з'явилася ідея врівноваження ринкової стихії. Правитель повинен утримувати товар, який знаходиться у надлишку у населення і випускати в обіг товар, який знаходиться в недостачі. Автори трактатів висловлювалися за нормовану емісію грошових знаків, а також державне регулювання цін з метою стабілізації економіки[2].

Економічна думка Стародавньої Індії

[ред. | ред. код]

Основним економічним працею Стародавньої Індії є трактат «Артхашастра» складається з 15 книг. Трактат присвячено «Артхе» — матеріальній вигоді, яку можна отримати шляхом завоювання нових населених земель. За рахунок доходів від нових земель цар може зібрати більше військ і в результаті стати «володарем світу». У трактаті є конкретні рекомендації для поповнення скарбниці: максимально можливі і різноманітні податки, у тому числі за алкогольні напої, стягнення коштів з паломників, страта і конфіскація майна злочинців. Однією з головний завдань ставиться боротьба з корупцією і як заходи боротьби пропонується часта зміна чиновників, щоб вони не встигли звикнути до посади і використовувати своє становище в корисливих цілях[3].

Економічна думка Вавилонії

[ред. | ред. код]

Соціально-економічним працею в Вавилонії є закони царя Хаммурапі, в яких задавалися конкретні кроки щодо поліпшення економічної ситуації. Значною мірою приділялася увага захисту майна громадян, в першу чергу чиновників і воїнів. Закони Хаммурапі будувалися на основі поділу населення на повноправних вільних громадян, неповноправних вільних і рабів. Відповідно, покарання для повноправних вільних було найменшим, для рабів — найбільшим. Регулювалася діяльність лихварів: чітке визначення відсоткової ставки, обмеження боргового рабства трьома роками, у разі неврожаю термін погашення боргу продовжувався, встановлювалася відповідальність за жорстоке поводження з боржниками. Велика увага приділялася питань найму, але не було різниці між найманням людей чи майна[3].

Економічна думка Стародавнього Єгипту

[ред. | ред. код]

Головною проблемою давньоєгипетської літератури було питання управління. В «Повчаннях» відбивалися питання управління на різних рівнях, в «Повчаннях геракліопольського царя своєму синові Мерікара» приділялася увага зміцненню чиновницького апарату, в «Повчаннях Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» прославлялася кар'єра писаря. З літературних джерел можна зробити висновок про високий рівень централізації управління в Стародавньому Єгипті[1].

Примітка

[ред. | ред. код]
  1. а б Е. Н. Лобачёва, 22.1. «Экономическая мысль Древнего Востока», стр. 435
  2. Е. Н. Лобачёва, 22.1. «Экономическая мысль Древнего Востока», стр. 433
  3. а б Е. Н. Лобачёва, 22.1. «Экономическая мысль Древнего Востока», стр. 434

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Економічна теорія / Під ред. Е. Н. Лобачовою. — 2-ге вид. — М. : Вища освіта, 2009. — 515 с. — ISBN 978-5-9692-0406-5.