Доньчина чверть
Доньчина чверть, також відома як спадкова чверть (угор. leánynegyed; лат. quarta filialis) — правова доктрина, яка регулювала право доньки угорського шляхтича успадкувати майно свого батька.
Витоки[ред. | ред. код]
Один із законів першого короля Угорщини Стефана I на початку ХІ століття дозволяв кожному землевласнику вільно «розділяти своє майно, передавати його своїй дружині, своїм синам і дочкам, своїм родичам або церкві».[1] З іншого боку, аристократичні клани хотіли перешкодити членам інших кланів придбати свої маєтки через шлюб зі своїми родичками.[2] Отже, протягом наступних століть розвивалися обмеження права доньки на спадкування батькового майна.[2] Історик Мартин Раді стверджує, що «особливе прочитання» закону Публія Фальцідія в Кодексі Феодосіяна, швидше за все, дало початок формуванню нової правової доктрини.[2] Радий також припускає, що церковники мали відіграти визначну роль у його розвитку, оскільки вони могли відкликати «батьків до їхніх обов'язків» і конкретизувати їхні обов'язки щодо своїх дітей, хоча юрисдикція церковних судів у справах щодо нерухомого майна була обмежена.[3]
Розвиток[ред. | ред. код]
Золота булла 1222 року містить першу згадку про доньчину чверть.[3] У Золотій Буллі говорилося, що королівський слуга, який помер, не маючи спадкоємця чоловічої статі, але мав принаймні одну доньку, міг вільно заповісти лише три чверті свого майна, оскільки одна чверть належала їй.[4] Доньчина чверть не залежала від кількості дочок, оскільки дочки шляхтича мали спільне право на чверть майна свого батька.[2]
Доньчина чверть повинна була сплачуватися в основному готівкою або рухомими речами.[3][5] У 1290 році закон прямо забороняв, щоб маєтки шляхтича могли бути захоплені іншим шляхтичем, який не був членом його клану, через одруження з дочкою, яка має право на доньчину чверть.[6] Сума, що підлягала виплаті дочкам, визначалася відповідно до набору правил, відомих як «комунальна оцінка», яка завжди давала вартість, нижчу за ринкову ціну.[3] Якщо спадкоємці шляхтича чоловічої статі не могли виплатити його дочці рухомим майном, вони мали право компенсувати її землею, обумовлюючи право викупу її за попередньо обумовленою ціною.[3]
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Engel, 2001, с. 76—77, 389.
- ↑ а б в г Rady, 2000, с. 103.
- ↑ а б в г д Rady, 2000, с. 104.
- ↑ Engel, 2001, с. 177.
- ↑ Sághy, 2006, с. 235.
- ↑ Fügedi, 1998, с. 46.
Джерела[ред. | ред. код]
- Engel Pál. The Realm of St Stephen: A History of Medieval Hungary, 895–1526. — I.B. Tauris Publishers, 2001. — ISBN 1-86064-061-3.
- Fügedi Erik. The Elefánthy: The Hungarian Nobleman and His Kindred. — Central European University Press, 1998. — ISBN 963-9116-20-3.
- Rady Martyn. Nobility, Land and Service in Medieval Hungary. — Palgrave, 2000. — ISBN 0-333-80085-0.
- Sághy Marianne. Eastern Europe // Women and Gender in Medieval Europe: An Encyclopedia. — Routledge, 2006. — С. 235–237. — ISBN 978-1-138-86782-6.
|
Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з історії Угорщини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |