Депутатський індемнітет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Депутатський індемнітет (лат. indemnitas, род.  в. indemnitatis — «захист від шкоди», «забезпечення збереження») — означає, що депутат не несе ніякої відповідальності за свої рішення і висловлення у парламенті; також депутатська заробітна плата (винагорода) за його діяльність. Головною метою введення інституту Д. і. в систему права відповідної країни є гарантувати виконання депутатом своїх повноважень. Тобто, доцільність депутатських привілеїв (до яких належить і право на Д. і.) полягає в «охороні належної гідності, ефективності та незалежності» законодавчої гілки влади, а не «захисті окремих осіб» від правосуддя, як часто помилково вважають.[1]

В Україні

[ред. | ред. код]

Законодавство України визнало та гарантувало право на Д. і., проте, з певними обмеженнями. Так, відповідно до статті 80 Конституції України: «Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп».[2] Було виключено ч. 2 цієї статті

Можна виділити такі складові Д. і. в Українському праві:

  • право народного депутата брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам і голові на засіданні; висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на засіданні;
  • народний депутат не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп;
  • голосування та позиція, висловлені народним депутатом у роботі Верховної Ради України та її органів, не можуть бути предметом розгляду в парламенті та його органах;
  • народний депутат не зобов'язаний розголошувати джерело інформації, якою послуговується.[3]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Інформаційно-аналітичне дослідження «Депутатські привілеї: зарубіжний досвід і пропозиції для України» [Архівовано 12 січня 2012 у Wayback Machine.], Лабораторія законодавчих ініціатив
  2. Конституція України. Архів оригіналу за 6 січня 2014. Процитовано 14 червня 2022.
  3. ЗУ [1] [Архівовано 1 жовтня 2013 у Wayback Machine.] «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII

Посилання

[ред. | ред. код]