Гвінейська битва (1478)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гвінейська битва (1478)
Війна за кастильську спадщину (1475—1479)
Зображення Ельміни на середньовічній карті
Дата1478
МісцеЕльміна в Гвінейській затоці
Результат Повна перемога флоту Португалії
Сторони
Кастильське королівство Португальське королівство
Командувачі
Педро де Ковідес Хорхе Корреа
Мемо Палья

Гвінейська битва — морська битва, що відбулася в Гвінейській затоці на заході Африки в 1478 році між флотом Португалії і флотом Кастилії під час Війни за кастильську спадщину. Вважається першою морською битвою в європейській колоніальній історії.

Результат битви під Гвінеєю вплинув на сприятливі для Португалії умови розподілу спірних з Кастилією островів та територій в Атлантиці в Алкасоваському договорі (1479), укладеному сторонами через рік після битви. Всі території, за винятком Канарських островів, залишалися під контролем Португалії: Азорські острови, архіпелаг Мадейра, острови Зеленого Мису (Кабо-Верде) і Гвінея. Також підтверджувалось виключне право Португалії на завоювання марокканського королівства Фес. Португалія також отримала ексклюзивні права на всі землі, що були відкриті на момент підписання договору або будуть відкриті в майбутньому на південь від Канарських островів.

Передумови

[ред. | ред. код]

З 1475 року продовжувалась Війна за кастильську спадщину, в якій війська португальського короля Афонсу V протистояли армії католицьких королів Кастилії Фернандо і Ізабелли. Після невдалої для португальців битви під Торо в 1476 році суперництво перемістилось в Атлантику, де флоти обох держав сперечались за контроль над островами і нововідкритими землями в Гвінеї. Найбільш привабливою ціллю виглядала Ельміна — золотоносний регіон на території сучасної Гани, відкритий 1471 року португальськими морськими експедиціями, організованими купцем Фернаном Гомішем з Лісабона.

У 1478 році португальський принц Жуан II, якому з 1474 року його батько, король Португалії Афонсу V, доручав управління португальськими дослідженнями і заморською експансією, отримав звістку про те, що Ізабелла Кастильська та Фернандо Арагонський надіслали із Севільї до португальської торгової факторії Ельміна в районі Гвінейської затоки великий кастильський флот із тридцяти п'яти кораблів, на чолі з Педро де Ковідес[1] з метою нападу на португальців і організації торгівлі з тубільцями. Жуан негайно організував підготовку флоту з одинадцяти кораблів на чолі з Хорхе Корреа і Мему Палья з метою перехоплення кастильської експедиції[2].

Обставини битви

[ред. | ред. код]

Коли португальський флот з одинадцяти кораблів прибув до Гвінейської затоки, кастильці вже близько двох місяців знаходились у цьому районі, здійснюючи торгівлю з тубільцями. Іспанці вимінювали в африканців золото за дешеві прикраси, старий одяг і латунні браслети[2], а також здійснювали рейди по вилову рабів на Гвінейському узбережжі.

Вранці португальський флот здійснив напад на кастильські кораблі, що стояли на якорі в гавані. Кастильці були захоплені зненацька несподіваною атакою і в підсумку вони були швидко і повністю розгромлені та змушені здатися португальцям, які без особливої шкоди для себе змогли захопити весь кастильський флот разом з великим вантажем золота[3][4].

Наслідки

[ред. | ред. код]
Картина XV століття Король Португалії Афонсу V

Захоплений кастильський флот був доставлений португальцями до Лісабона. Великої кількості золота, захопленого португальцями, вистачило для фінансування військової кампанії короля Афонсу V в Кастилії[2].

По закінченню війни португальці обміняли кастильських полонених з захопленого флоту на португальських полонених, захоплених у битві при Торо[5].

У наступному році між Португалією та Кастилією було підписано Алкасоваський договір, згідно якого португальський король Афонсу V відмовився від претензій на кастильський престол, визнавши католицьких монархів суверенами Кастилії та відмовився від своїх претензій на Канарські острови, тоді як королева Ізабелла I Кастильська визнала гегемонію Португалії в Атлантичному океані, підтвердивши її права на Мадейру, Азорські острови і острови Зеленого мису (Кабо-Верде), а також на:

"… землі відкриті і що будуть відкриті, знайдені і що будуть знайдені … і всі острови вже відкриті і що будуть відкриті, а також будь-які інші острови, які можуть бути знайдені і завойовані за Канарськими островами в напрямку Гвінеї. . . "[6]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Blake, p.237
  2. а б в Blake, с. 236.
  3. Diffie, Shafer та Winius, с. 151.
  4. Newitt, с. 37.
  5. Diffie, Shafer, Winius, «A happy result was that the prisoners of this Castilian fleet were exchanged by the Portuguese for those taken by the Castilians in the Battle of Toro.» p.151
  6. Diffie, Shafer, Winius, p.152

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Bailey Wallys Diffie, Boyd C. Shafer, George Davison Winius, Foundations of the Portuguese empire, 1415—1580. U of Minnesota Press, (1977) ISBN 0-8166-0782-6
  • John W. Blake, Europeans in West Africa -1450-1560. READ BOOKS, (2008) ISBN 978-1-4437-2447-0
  • M. D. D. Newitt, A history of Portuguese overseas expansion, 1400—1668. Routledge, (2005) ISBN 0-415-23979-6