Галілеєві супутники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чотири Галілеєві супутники в порівнянні за розміром із Юпітером. Розташовані зверху вниз: Іо, Європа, Ганімед та Каллісто.

Галілеєві супутники — це 4 найбільші супутники Юпітера: Іо, Європа, Ганімед та Каллісто (у порядку віддаленості від Юпітера), які були відкриті Галілео Галілеєм у січні 1610 року[1]. Супутники входять до числа найбільших супутників Сонячної системи і є більшими за всі карликові планети; Ганімед, найбільший супутник Сонячної системи, на 8 % перевищує за розміром навіть планету Меркурій (але більше ніж удвічі поступається їй за масою). Доступні для спостереження в невеликий телескоп.

Відкриття

[ред. | ред. код]

Супутники були відкриті Галілео Галілеєм 7 січня 1610 року (перше спостереження) за допомогою сконструйованого ним телескопа, першого у світі. Того дня Галілео відкрив лише три супутники. У період з 8 січня по 2 березня того ж року він продовжував спостереження і відкрив четвертий супутник. На відкриття супутників претендував також німецький астроном Симон Маріус, який спостерігав їх у 1609 році, проте вчасно не опублікував дані про це. Є також деякі підстави вважати, що супутники Юпітера були відомі астрономам інків.

Назви галілеєвих супутників запропонував Симон Маріус у 1614 році, проте протягом довгого часу вони практично не використовувались. Галілей назвав чотири відкриті їм супутника «планетами Медічі» (на честь чотирьох братів Медічі) та присвоїв їм порядкові номери. Лише з середини XX століття звичні нам назви стали загальновживаними. Галілеєві супутники названі на честь персонажів давньогрецької міфології — коханок Зевса (Ганімед — коханець). Маріус дав такі назви, оскільки Юпітер — аналог Зевса в римському пантеоні.

Орбіти

[ред. | ред. код]
Три внутрішні Галілеєві супутники, які обертаються у резонансі 4:2:1.

Систему Юпітера інколи називають «Сонячною системою у мініатюрі». Ганімед переважає за розміром планету Меркурій. На Європі існує рідкий океан та може існувати життя. На Іо вирують потужні вулкани. Іо, Європа і Ганімед перебувають в орбітальному резонансі — їх орбітальні періоди відносяться як 1:2:4.

Для галілеєвих супутників характерна закономірність: що далі супутник розташований від Юпітера, то нижча його середня густина і то більше на ньому води (у твердому або рідкому станах). Одна з гіпотез пояснює це тим, що в ранні епохи еволюції Сонячної системи Юпітер був набагато гарячіший, і леткі сполуки (зокрема водяна пара) руйнувались в областях, близьких до планети.

Характеристики супутників

[ред. | ред. код]
Назва Зображення Внутрішня структура[2][3][4][5] Діаметр
(км)
Маса
(кг)
Щільність
(г/см³)
Велика піввісь
(км)[6]
Орбітальний період
(дні)[7]
Нахил орбіти
(°)[8]
Ексцентриситет
Іо
(Jupiter I)
3660,0
× 3637,4
× 3630,6
8,93 × 1022
121 % m
3,528 421 800 1,769
(1)
0,050 0,0041
Європа
(Jupiter II)
3121,6 4,8 × 1022
64 % m
3,014 671 100 3,551
(2)
0,471 0,0094
Ганімед
(Jupiter III)
5262,4 1,48 × 1023
205 % m
1,942 1 070 400 7,155
(4)
0,204 0,0011
Каллісто
(Jupiter IV)
4820,6 1,08 × 1023
146 % m
1,834 1 882 700 16,69
(9,4)
0,205 0,0074
Порівняння з Землею та Місяцем.

Видимість Галілеєвих супутників

[ред. | ред. код]

Яскравість Галілеєвих супутників перевищує яскравість найтьмяніших зір, які ще можна розгледіти неозброєним оком (їхні видимі зоряні величини перебувають у межах 4,5—5,5[9]), однак близькість до дуже яскравого Юпітера заважає прямому спостереженню. Натомість їх добре видно в невеликі аматорські телескопи та навіть біноклі. Сфотографувати супутники можна, використовуючи широко розповсюджені цифрові камери та телеоб'єктиви.

Дослідження за допомогою космічних апаратів

[ред. | ред. код]

Основні відомості про галілеєві супутники були отримані в результаті прольоту повз Юпітер космічних апаратів «Вояджер-1» і «Вояджер-2» в 1979 році, роботи апарату «Галілео» в 1995—2003 роках і досліджень за допомогою телескопа Габбл.

Зображення зроблене за допомогою цифрової дзеркальної камери з об'єктивом з фокусною відстанню 250 мм. Яскравість супутників штучно збільшена задля кращої видимості. Знизу зліва догори направо: Іо, Юпітер, Ганімед, Європа, Каллісто.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Internet Archive, Peter (1996). Starrymessenger : a book depicting the life of a famous scientist, mathematician, astronomer, philosopher, physicist, Galileo Galilei. New York : Farrar Straus Giroux. ISBN 978-0-374-37191-3.
  2. Catalog Page for PIA01129. photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано 25 березня 2024.
  3. Catalog Page for PIA01130. photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано 25 березня 2024.
  4. Catalog Page for PIA00519. photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано 25 березня 2024.
  5. Catalog Page for PIA01478. photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано 25 березня 2024.
  6. Computed using the IAU-MPC Satellites Ephemeris Service [Архівовано 20 травня 2011 у Archive.is] µ value
  7. Source: JPL/NASA [Архівовано 17 вересня 2008 у Wayback Machine.]
  8. Computed from IAG Travaux 2001 [Архівовано 2018-10-31 у Wayback Machine.].
  9. Цесевич В. П. Что и как наблюдать на небе. — Москва: Наука, 1984. — 304 с.