Вільний слухач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вільний слухач — статус особи, яка навчається у вищому навчальному закладі, але не студентом.

Вільний слухач може відвідувати разом зі студентами навчального закладу за власним вибором лекції, брати участь в практичних заняттях, здавати деякі заліки й екзамени відповідно до прийнятих в конкретному навчальному закладі правил для цієї категорії осіб.

Вільні слухачі можуть навчатися на платній та безоплатній основах. Порівнюючи зі студентами, вільні слухачі мають певні обмеження участі в деяких лабораторних і практичних заняттях. Вільні слухачі мають право, при певних умовах, бути переведеними в статус студента. Після здачі всіх заліків і курсових робіт, вони також можуть бути допущені до державних випускних іспитів.

Інститут «вільних слухачів» був широко поширений в 19–20 ст. в Російській імперії[1] та закордоном.

В Радянському Союзі, до введення вечірнього і заочного навчання, випадки вільного відвідування теж траплялися, однак пізніше цей статус був скасований.

В Україні, після 1991 року, навчання в статусі «вільний слухач» було відновлено.

В деяких ВНЗ[2], крім осіб, які здобувають знання в статусі «вільний слухач», допускаються до навчання абітурієнти в статусі «резерв» — це абітурієнти, які при вступному тестування набрали прохідний бал за рейтингом, але не набрали 50% балів із профільних модулів тесту. Для того, щоб бути переведеним до основного складу студентів за результатами першої іспитової сесії студент резерву не повинен мати академічної заборгованості. Відрахований з університету студент резерву може бути зарахований вільним слухачем.

Відомі вільні слухачі

[ред. | ред. код]

В статусі «вільний слухач» вищу освіту отримали особи, які пізніше стали відомими вченими, діячами культури, політиками. Серед них:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. У 1916—1917 навчальному році в Харківському комерційному інституті навчалися 1226 студентів і студенток і 186 вільних слухачів.
  2. Національний університет «Острозька академія»]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Словник української мови: в 11 томах. — том 9, 1978,- стр. 383.

Посилання

[ред. | ред. код]