Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БЛОКАДА ВОЄННА - БОГУНЦІ/Тексти

БЛОКАДА ВОЄННА — форма операції у війні, що здійснюється сухопутними, військово-морськими та повітряними силами. Б. в. може бути сухопутною, морською і повітряною, а частіше мішаною — сухопутно-повітряною або сухопутно-повітряно-морською. В залежності від завдань Б. в. буває стратегічна, оперативна і тактична. Стратегічна Б. в. — оточення ворожої країни або групи країн суцільними фронтами для її ізоляції від зовн іншого світу. Оперативна Б. в. має на меті розрив комунікацій і створення суцільного кільця оточення оперативного угруповання противника для виснаження його сил і засобів. Тактична Б. в. здійснюється оточенням окремих невеликих частин ворога, оборонних районів, вузлів опору або невеликих населених пунктів.

БЛОКАДА НОВОКАЇНОВА - метод лікування, що полягає у використанні впливу новокаїну на периферичні елементи нервової системи. Запропонована 1929 рад. хірургом О. В. Вишневським. Б. н. грунтується на використанні регулюючого впливу нервової системи на перебіг фізіологічних та патологічних процесів. Дія її полягає у виключенні і одночасному слабкому подразненні елементів периферичної нервової системи, що створює сприятливі умови для запобігання розвиткові захворювання або легкого його перебігу (поліпшення умов живлення пошкодженого органу та організму в цілому, припинення надходження больових імпульсів від місця травми або запалення до центр, нервової системи та ін.). Залежно від місця та способу проведення розрізняють Б.н. поперекову, футлярну, шийну, або вагосимпатичну, та блокаду нервів вогнища хвороби. Б. н. застосовується при гострих запальних процесах різної локалізації, трофічних виразках, виразках шлунка та 12-налої кишки, опіках, обмороженнях, травмах мозку. Особливе значення має Б. н. для профілактики та лікування травматичного шоку.

Літ.: Вишневский А. В., Вишневский А. А. Новокаиновая блокада и маслянобальзамические антисептики как особый вид неспецифической терапии. М., 1952.

БЛОКГАУЗ — бойова споруда, пристосована для самостійної кругової оборони рушнично-кулеметним, а іноді артилерійським вогнем. Б. застосовувались окремо і в поєднанні з ін. бойовими спорудами для оборони лісисто-болотяних місцевостей, залізничних мостів тощо. В період 1920—40 Б. дістав назву ДОТ (довготривала огнева точка).

«БЛОКНОТ АГІТАТОРА» — щодекадний громадсько-політичний журнал відділу пропаганди і агітації ЦК КП України. 1941 виходив під назвою «На допомогу агітатору». 1944 журнал відновлено під теперішньою назвою. Видається укр. і рос. мовами

БЛОКОВАНА ВАЛЮТА — валюта на рахунках іноземних банків, якою власники можуть користуватися лише з дозволу урядових органів країни, де ця валюта міститься. Прикладом Б. в. є стерлінгові авуари колоній і домініонів Англії, блоковані на рахунках Англійського банку. Розблоковуючи ці вклади, англійський уряд примушує власників використовувати їх тільки в рамках стерлінгової зони В імперіалістичній боротьбі проти Єгипту Англія, Франція, СІЛА застосували як санкцію за націоналізацію Суе-цького каналу (1956) блокування в своїх банках вкладів, що належали Єгипту.

БЛОКОВИЙ НЕРВ — 4-а пара черепно-мозкорих нервів. Іннервує (див. Іннервація) верхній косий м'яз ока, що повертає, опускає і відводить око.

БЛОКУВАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ — механізм, що запобігає неправильному керуванню машиною. Взаємозв'язок ланок керування Б. м. між собою і робочими машинами виключає рухи, які можуть призвести до поломки частин машини, аварії і покалічення обслуговуючого персоналу. При нейтральному положенні ланок А і Б простого Б. м. (мал. 1 ,а)

Мал. 1.

кожна з них може переміщуватись; після переміщення будь-якої ланки, напр. А, в замикаюче положення друга ланка Б рухатись не зможе (мал. 1,6). Б. м., в яких є лише дві ланки, що безпосередньо стикаються або недалеко розміщені одна від одної, блокуються без проміжних ланок (мал. 2). їх

Мал. 2.

можна застосовувати для будь-якого розміщення ланок, за винятком співвісного — для поворотних і паралельного — для поступальних переміщень. В таких випадках, а також у тому разі, коли віддаль між блокованими ланками значна, доводиться вводити проміжні ланки (мал, 3), виготовлені у вигляді стрижнів-фіксаторів або поворотних важелів-фіксаторів з конусними чи клиновидними кінцями, що входять у відповідні гнізда блокованих ланок.

В машинах з електричним керуванням блокування проти одночасного вмикання рухів

Мал. 3.

або проти невідповідної їх послідовності передбачає роз'єднання певних електричних кіл, а в машинах з гідроприводом — перекриття відповідних маслопроводів або роз'єднання кінематичних ланцюгів з допомогою гідравлічних муфт зчеплення. Б. м. застосовують в різних галузях машинобудування.

БЛОКУВАННЯ електроустановок — система електричного блокування в розподільних пристроях електростанцій і підстанцій Б. запобігає дотиканню до частин, які перебувають під високою напругою, а також вмиканню і вимиканню роз'єднувачів під струмом. Б. буває механічне і електромагнітне. На мал. показано електромагнітне блокування роз'єднувача 1 з вимикачем 2, яке провадиться за допомогою замка З, встановленого на приводі роз'єднувача, і переносного ключа 4. Штифт 5 замка під тиском пружини 6 входить у спеціальний отвір 7 привода, перешкоджаючи його вимиканню. Контактні гнізда 8 замка через допоміжні контакти 9 вимикача 2 приєднані до джерела струму низької напруги. Коли вимикач вимкнений, контакти 9 замикаються і контактні гнізда 8 перебувають під напругою. Ключ 4 являє собою електромагніт з обмоткою 10 і контактними штирями 11. Щоб вимкнути роз'єднувач, ключ вставляють у замок так, щоб штирі 11 увійшли в гнізда 8. Якщо при цьому вимикач 2 вимкнений, по обмотці 10 проходить струм, штифт 5 притягується до осердя 12, виходячи з отвору 7, і тим самим дає можливість вимкнути роз'єднувач за допомогою рукоятки привода 13. Аналогічні пристрої застосовуються і для блокування дверей приміщень, в яких стоїть високовольтне устаткування.

БЛОКУВАННЯ залізничне — комплекс приладів, призначених для регулювання руху поїздів. Внаслідок блокування сигнальні прилади — семафори, світлофори — дозволяють випуск поїзда на перегін або станційні колії лише тоді, коли вони вільні від поїздів і підготовлені для їх пропускання; в противному разі сигнальні прилади заблоковані.

Конструктивно системи блокування роблять автоматичними і напівавтоматичними. В першому випадку блок-сигнали зв'язані із станом рейок колії (вільні чи зайняті) і працюють автоматично; в другому — блок-сигнали відкриваються вручну, а закриваються вручну або автоматично.

БЛОНСЬКИЙ Павло Петрович (14. V 1884—15. II 1941) — російський рад. психолог і педагог, активний діяч народної освіти в СРСР. Закінчивши Київський ун-т, з 1908 провадив викладацьку і наук, роботу. З перших днів Рад. влади брав активну участь в будівництві рад. школи, в перебудові шкільної освіти в СРСР. З кінця 1917 Б. перебував на керівній роботі в органах народної освіти; був професором ряду московських вузів. Розробляв переважно питання пам'яті, мислення, мови та дитячої психології. Б. першим виступив з критикою ідеалістичної психології і закликав до побудови психології на основі марксистської філософії, але на науковій і практичній діяльності Б. негативно позначилося його захоплення педологією і біхевіоризмом.

БЛОХ Леонора Абрамівна (24. IV 1881 — 17. І 1943) — український рад. скульптор. Н. в Кременчуку. Вчилась у школі «Товариства заохочування мистецтв» в Петербурзі та в студії О. Родена в Парижі (1898—1905). Ранні твори Б. («Бюст Родена», «Бюст Жореса») свідчать про вплив імпресіонізму. З 1917 працювала в Харкові, де брала участь у реалізації плану монументальної пропаганди: створила бронзовий пам'ятник Т. Г. Шевченкові (Богодухів) та бюсти К. Маркса і Ф. Енгельса.

З 1935 — професор Харк. худож. ін-ту. В портретах Коцюбинського, Мечникова, Мікеланджело Б. виразно відтворила індивідуальні характери. Значними творами Б. є ліричні композиції «Радість материнства», «Робітнича молодь», «Казашка-медсестра».

БЛОХ (Bloch) Фелікс (н. 23. X 1905) — німецький фізик. Н. в Цюріху (Швейцарія). 1928 закінчив Лейпцігський ун-т, з 1932 —приват-доцент там же. 1933 емігрував у США. З 1934 очолює кафедру теоретич. фізики в Станфордському ун-ті. 1942—45 працював у лабораторії Лос-Аламос. Відомий працями а теорії магнетизму, квантової теорії кристалів (теорія зон) і нових методів вимірювання магнітних моментів ядер. Не белівська премія, 1942.

БЛОХИ (Aphaniptera) — ряд паразитичних комах. Дрібні (розмір 1—6 мм), тіло здавлене з боків. Голова маленька, ротовий апарат колючосисний, одна пара простих очей (іноді очей нема), вусики короткі двочленикові. Безкрилі (крила втратили внаслідок пристосування до паразитичного способу життя). Задні ноги стрибальні. Паразитують на тілі звірів, птахів і людини. Живляться, висмоктуючи кров. Яйця тупоовальні, до тіла тварин не прикріплюються, а скочуються на землю. Личинки червоподібні, вкриті

1 — людська блоха; 2 — пацюкова блоха.

рідкими довгими волосками, ротовий апарат гризучий; живляться органічними рештками тваринного і рослинного походження. Лялькуються в павутинному коконі. Б. поширюють збудників небезпечних захворювань, зокрема чуми, туляремії, глисних інвазій та ін. Всього відомо понад 1000 видів Б., з них в СРСР—бл. 400, в т. ч. на Україні — бл. 90. Характерні представники — людська блоха (Pulex irritans), пацюкова блоха (Xenopsylla cheopis).

БЛОХІНЦЕВ Дмитро Іванович (н. 11. 1 1908) — рад. фізик-теоретик. Чл.-кор. АН СРСР (з 1958), чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Член КПРС з 1943л Н. в Москві. З 1956 — директор Об'єднаного ін-ту ядерних досліджень. Праці Б. присвячені теорії твердого тіла, оптики, акустики, теорії поля, різним явищам у напівпровідниках, квантовій механіці, теорії елементарних частинок. Б. вдалося одержати загальний розв'язок рівняння для поширення звуку в неоднорідному середовищі. Створив першу квантову теорію фосфоресценції. Написав підручник для ун-тів «Основи квантової механіки». Б. провів велику науково-дослідну й організаторську роботу як керівник будівництва першої в світі атомної електростанції АН СРСР. Сталінська премія, 1952. Ленінська премія, 1957.

БЛОЩИЦЯ ЛІЖКОВА — кровоссуча комаха ряду клопів. Див. Клоп постільний.

БЛУДОВ Яків Семенович (н. 4. XI 1897) — український рад. філософ, професор Харківського держ ун-ту ім. О. М. Горького. Член КПРС з листопада 1917. Н. в с. Ново-Краснянці Кремінського р-ну Луганської обл. 1926 закінчив Комуністичний ун-т ім. Артема, потім аспірантуру. 1932—33 — директор Ін-ту червоної професури, член президії ВУАМЛІНУ, редактор журналу «За марксистсько-ленінське природознавство». Б. працював ректором Харківського держ. ун-ту; йому належить близько 20 наукових праць.

БЛУКАЮЧА НИРКА (рухома, опущена нирка) — захворювання, що полягає у надмірній рухомості нирки. Настає внаслідок ослаблення підтримуючого апарата нирки після схуднення, травм, підіймання й носіння вантажів, ослаблення черевної стінки, падіння внутрішньочеревного тиску після пологів. Частіше буває у жінок. Іноді при Б. н. спостерігаються болі в ділянці нирок, нудота, запори або проноси. Лікування — носіння спец, бандажа, що перешкоджає зміщенню нирки, іноді — хірургічне втручання.

БЛУКАЮЧИЙ НЕРВ (Nervus vagus) -10-а пара черепно-мозкових нервів; названий так за велику ділянку поширення і складне розгалуження волокон. Бере початок від ядер у довгастому мозку; через яремний отвір черепа проходить на шию, а далі в грудну й черевну порожнини. Містить рухові, чутливі та секреторні волокна. Іннервує (див. Іннервація) органи дихання, значну частину травного тракту, а також серце, утворюючи на них сплетіння, від яких відходять численні гілки. Фізіологічна роль Б. н. дуже велика — він регулює дихальні рухи, діяльність серця та шлунка, бере участь у рефлексах ковтання, кашлю, блювання і т. ін. Одна з серцевих гілок Б. н. рефлекторно регулює кров'яний тиск. Двобічна перерізка Б. н. викликає смерть.

БЛУКАЮЧІ СТРУМИ — постійні електричні струми, які відгалужуються у землю від рейок електропоїздів і трамваїв. Під впливом Б. с. відбуваються корозія і швидке руйнування підземних металевих споруд, які не використовуються як провідники струму (оболонки кабелів, чавунні і стальні труби та ін.). Для захисту від Б. с. застосовують електричний дренаж, відсмоктувальні фідери, катодний захист тощо.

БЛУМЕНБАХ (Blumenbach) Йоганн-Фрідріх(11. V 1752 —22. І 1840) — німецький природознавець. Н. в Готі, вчився в Ієні. З 1776 до 1836 — проф. Геттінгенського ун-ту. Відомий працями з антропології, в яких він встановив 5 рас людства (кавказьку, монгольську, ефіопську, американську і малайську), працями з анатомії, фізіології і палеонтології (описав мамонта, шерстистого носорога та ін.). Заслугою Б. було те, що він обстоював єдність походження людського роду, але в цілому антропологічні і загальнобіологічні погляди Б. були непослідовні, віталістичні і креаціоністичні (що приписують походження світу «божій волі»),

БЛЮВАЛ (норв. blaahval — синій кит) — беззубий кит, більш відомий під назвою синій кит.

БЛЮВАННЯ — мимовільне викидання вмісту шлунка через рот. Б. є складним рефлекторним актом, що зумовлюється подразненням рецепторів різних органів (шлунка, кореня язика, органу рівноваги та ін.), яке передається до т. з. блювотного центра довгастого мозку, а також безпосереднім його подразненням при ураженнях центр. нервової системи (новотвори, травми, менінгіт). Б. може бути захисним фізіологічним актом (якщо шлунок переповнений або в нього потрапили шкідливі речовини). Б. спостерігається також при деяких інфекційних захворюваннях, хворобах, що перебігають з ураженням очеревини, при гастриті, виразковій хворобі тощо. Іноді буває чисто психогенне Б. — при сильному хвилюванні, негативних емоціях. Б., що часто повторюється, вимагає уважного обслідування хворого і лікування відповідно до причини. При кривавому та каловому Б. потрібна негайна госпіталізація. В деяких випадках Б. викликають штучно.

БЛЮВОТНІ ЗАСОБИ — лікарські речовини, що викликають блювання. Щодо механізму дії розрізняють центрально діючі Б. з., які безпосередньо збуджують блювотний центр (таким Б. з. є апоморфін), а також ті, що збуджують його рефлекторно внаслідок подразнення слизової оболонки шлунка та зіва, — блювотний корінь (іпекакуана), сірчанокисла мідь, сірчанокислий цинк та ін. Б. з. вживаються найчастіше для видалення з шлунка отруйних або шкідливих речовин. Для цього звичайно застосовується апоморфін. Рефлекторно діючі Б. з. підсилюють секрецію бронхіальних залоз і в малих дозах вживаються як відхаркувальні засоби.

БЛЮДЕЧКО, морське блюдечко (Patella) — рід морських черевоногих молюсків. Раковина конічна, блюдцепо-дібна. Спосіб життя прикріплений. Види P. vulgata, P. pellucida дуже поширені в береговій зоні європейських морів. В Чорному морі досить численна Р. ропііса. У викопному стані Б. відомі починаючи з нижнього кембрію.

БЛЮДЦЯ СТЕПОВІ — пологі западини округлої або овальної форми, днища яких від центральної, найбільш пониженої частини поступово підвищуються до країв і непомітно зливаються з навколишньою поверхнею. Діаметр Б. с. коливається від кількох метрів до кількох сотень метрів, а глибина — від кількох десятків сантиметрів до 3—4 м. Б. с. поширені на рівнинах степової і лісостепової зон СРСР, де материнськими породами є лес та лесовидні суглинки. Розміщення блюдець на поверхні степових рівнин (вододілах, плато і терасах) дуже нерівномірне: іноді вони зовсім відсутні або зустрічаються поодиноко, місцями ж розміщуються групами. Навесні Б. с. часто перетворюються в тимчасові озера. Б. с. використовуються як пасовища і сіножаті, а також під городні культури. Походження Б. с. в різних геоморфологічних умовах неоднакове, проте більшість з них просадочно-суфозійні.

БЛЮЗ (англ. blues — меланхолія, нудьга) — вид пісні американських негрів. Має ліричний сумний характер, повільний темп, дводольний розмір. В сучасній американській і зх.-європейській джазовій музиці форму Б. використано для створення пісень, дуже часто звульгаризованих, що супроводять танець.

БЛЮМ Ізабелла (н. 22. IV 1892) — громадський діяч Бельгії, віце-президент Всесвітньої Ради Миру (з 1958), член Всесвітньої Ради Миру (з 1951), член виконкому Союзу захисту миру Бельгії. За фахом Б. — викладач історії та л-ри. Понад 30 років (1918—51) була членом Соціалістичної партії, з якої виключена за участь у 2-му Всесвітньому конгресі прихильників миру (1950). Б. — активний борець проти війни, за мир і безпеку народів. Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1953).

БЛЮМ Леон (9. IV 1872 — 30. III 1950) — французький політ, діяч, лідер соціалістичної партії і редактор газети «Попюлер» («Populaire»), в 1928—50. Діяльність Б., спрямована на розкол робітничого руху, відповідала інтересам буржуазії. Очолюючи франц. уряд (1936—37 і 1938), Б. зірвав проведення в життя програми Народного фронту. Проведенням політики «невтручання» Б. сприяв придушенню їси. республіки, а підтримкою мюнхенської політики допоміг розв'язуванню другої світової війни. 1943—44 Б. перебував у німецьких концтаборах. 1946—47 Б. — голова Тимчасового уряду Франції, який підписав невигідну для Франції економічну угоду з США, розв'язав «брудну війну» у В'єтнамі, почав створення Західного блоку як основи НАТО, підтримував політику порушення Потсдамських угод щодо Німеччини.

БЛЮМ Роберт (10. XI 1807—9. XI 1848) — німецький політ, діяч і публіцист. На початку революції 1848—49 в Німеччині очолював саксонську демократичну партію. Обраний депутатом Франкфуртських Національних зборів, Б. очолив їх ліве, демократичне крило. Брав участь у барикадних боях у Відні в жовтні 1848. Розстріляний за вироком австрійського військ, суду.

БЛЮМ, блум (англ. bloom) — напівпродукт прокатного виробництва, сталева заготовка квадратного перерізу, прокатана з сталевого зливка. Переріз Б. від 150 х 150 мм²до 450 х 450 мм², довжина 1—6 м.

Для прокатки Б. застосовують високопродуктивні обтискні прокатні стани — блюмінги. З Б. прокатуванням виготовляють сортовий метал, дріт, рейки, балки, трубні заготовки та ін.

БЛЮМЕНТАЛЬ-ТАМАРІНА Марія Михайлівна (16. VII 1859—16. X 1938) — російська рад. актриса, нар. арт. СРСР (1936). Сценічну діяльність почала 1887 в народ, театрі «Скоморох» (Москва), грала в провінції. У 1901—32 — артистка моск. театру Корша, а з 1933—Малого театру. Серед зіграних ролей (понад 500) кращі: Пошльопкіна («Ревізор» Гоголя), Улита, Анфуса, Домна («Ліс», «Вовки та вівці», «Таланти і поклонники» Островського) та ін. В рад. репертуарі створила образи Мотилькової («Слава» Гусєва), Матері («На березі Неви» Треньова). Успішно виступала в кіно у фільмах «Дон Дієго та Пелагея», «Зустрічний», «Шукачі щастя».

БЛЮМІНГ, блумінг (англ. blooming)— обтискний прокатний стан, призначений для обтискання сталевих зливків вагою від 3 до 10 т і більше на блюми, а при потребі — на сляби. Складається з робочої кліті з пристроями для переміщення і кантування зливків, привода валків робочої кліті, рольгангів, ножиць та ін. допоміжних механізмів. Б. поділяються на великі двовалкові (валки діаметром 1100—1350 мм); малі двовалкові (валки діаметром 900—1000 мм); тривалкові (валки діаметром 700—900 мм). За кількістю клітей двовалкові Б. поділяються на одноклітьові, двоклітьові (тандем) і багатоклітьові безперервні. Загальна вага устаткування Б. досягає 5000 т. Продуктивність сучасного великого одноклітьового Б. становить 2— З млн. т на рік, двоклітьового —3,5—5 млн. т. Потужність двигуна головного привода Б. 7000—10 000 к. с. Перший вітчизн. Б. виготовлено в 1931 для Макіївського металург, заводу.

Літ.: Чекмарьов О. П. Блумінги. X. — Дніпропетровськ, 1932; Александров А. А. Блуминги и слябинги. М., 1949; Целиков А. И., Смирнов В. В. Прокатные станы. М., 1958.

БЛЮНЧЛІ Йоганн-Каспар (7. III 1808 — 21. X 1881) — швейцарський юрист. Б. опублікував багато праць з цивільного, держ. і міжнар. права. У роботах з держ. права розвивав «органічну теорію». В державі він вбачав органічну істоту, морально-духовний організм, здатний сприймати почуття і думки народів, висловлювати їх у законі. У працях з міжнар. права Б. виступав за встановлення мирного співжиття між д-вами, проти світового панування і вихваляння війни, за суверенітет, свободу і незалежність народів (але наполягав на тому, щоб «цивілізовані народи взяли на себе керівництво і виховання диких племен»). Після франко-прусської війни 1872 Б. вихваляв прусську агресивну політику.

Літ.: Энгельс Ф. Статьи из New Moral World. В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 2. М., 1931, с. 404—405.

БЛЮХЕР Василь Костянтинович (19. XI 1889 — 9. XI 1938) —рад. військ. діяч, Маршал Радянського Со-юзу. Член ВКП(б) з 1916, з 1934—канд. в члени ЦК ВКП(б). Учасник першої світової війни. Після Жовтн. соціалістич. революції вступив до Червоної гвардії, а потім до Червоної Армії. 1918 Б. перший в Рад. республіці був нагороджений орденом Червоного Прапора. 1919 командував дивізією в боях проти Колчака, пізніше — проти Врангеля. 1921—22 — головнокомандуючий, військовий міністр і голова Військ, ради Далекосхідної республіки. Після громадянської війни — командир 1-го корпусу і нач. Петроградського укріпленого р-ну, заст. командуючого військами Укр. військ, округу. 1924—27 — головний військовий радник революційного уряду в Кантоні. З 1929— командуючий Особливою Червонопрапорною Далекосхідною армією.

БЛЯКЛІ РУДИ — група мінералів з класу природних сульфосолей. Головні представники: тенантит (3Cu₂S • As₂S₃) і тетраедрит (3Cu₂S • Sb₂S₃); кристалізуються в кубічній системі і утворюють кристали тетраедрів; колір сталевосірий до залізочорного, блиск металічний, твердість 3—4, пит. вага 4,4— 5,4. До складу Б. р. ввіходять також домішки Ag, Zn, Fe, рідше — Hg і Bi. Самостійних родовищ Б. р. не утворюють. Здебільшого зустрічаються тонкозернисті виділення Б. р. в гідротермальних родовищах, збагачених сульфідами міді, цинку, свинцю та ін. металів, і разом з сульфідами використовуються як мідні руди (вміст міді в Б. р. досягає 55%) з попутним одержанням миш'яку. В СРСР Б. р. зустрічаються на Уралі, Кавказі, Алтаї, в Центр. Казахстані та ін. місцях.

БЛЯРИНА (Blarina) — рід дрібних комахоїдних ссавців род. землерийкових (Soricidae), представлених кількома сучасними видами в Пн. Америці. В ранню епоху антропогену (гоміцен) Б. жили на території тепер. Тернопільської та ін. західних областей України.

БОА (Boa constrictor) — змія род. удавових. Довж. до 4 м. Голова вкрита дрібними лусочками. Забарвлення бурокоричневих відтінків. На спині великі послідовні округлі

плями, по боках — своєрідний орнамент. Б. поширений в Тропічній Америці від Мексіки до Аргентіни, в сухих жарких місцевостях. Живиться переважно дрібними ссавцями. Шкіра використовується для виготовлення галантерейних виробів.

БОАС (Boas) Франц (9. VII 1858 — 21. XII 1942) — американський антрополог, етнограф і лінгвіст, засновник і голова т. з. «історичної школи» в американській етнографії. Н. в Німеччині. З 1886 оселився в США. Вивчав мову, побут, походження ескімосів та індіанців пн.-зх. узбережжя Пн. Америки. Виступав проти расистських теорій, але непослідовно.

БОБЕНКО Андрій Михайлович (літ. псевд. Бибика; р. н. невід. — п. 1920) — український письменник. Родом з Полтавщини. Освіту здобув самостійно. З юнацьких років працював кочегаром на пароплавах Одеського порту. Під час далеких подорожей вивчав життя народів різних країн. В ряді поезій Б. змалював Кавказ, Італію тощо. Перші вірші та оповідання «Лірник» надруковано в альманасі М. Старицького «Рада».

Тв.: Перевесло. Поезії. Одеса, 1913.

БОБЕР РІЧКОВИЙ (Castor fiber) — гризун род. бобрових. Довж. тіла без хвоста 70—100 см, вага до 30 кг. У Б. р. широкий лопатоподібний хвіст, між пальцями є плавальні пере-тинки; губи, що змикаються позаду різців, дають змогу гризти під водою. Б. р. поширений в Європі й Пн. Америці. В СРСР окремі колонії Б. р. збереглись у Білорусії, Воронезькому заповіднику, в Сибіру, на Укра'ні по річках Київської, Чернігівської, Житомирської, Волинської областей. Б. р. споруджують нори, житлові «хатки», греблі; для сплаву гілок риють канали. Живляться корою м'яких деревних порід, трав'янистою рослинністю; своїми гострими різцями зрізають дерева діаметром понад 1 м. Живуть сім'ями. Самка Б. р. раз на рік (в умовах України — в червні) після 3 міс. вагітності на-ролжує 1—5 (частіше 2—3) малят. Крім коштовного хутра бобрів, ціниться т. з. боброва струмина, яка використовується в косметиці. Полювання на Б. р. в СРСР заборонено.

БОБИКЕВИЧ Костянтин (р. н. невід. — п. 9. IX 1884) — український письменник. Н. у Старих Скоморохах на Станіславщині в учительській сім'ї. Вчився в Львівському ун-ті належав до академічного т-ва «Дружній лих вар». Б. — автор оповідань з життя інтелігенції «Клопоти академіка» і «На обзоринах», опубл. 1881—82 в «Зорі», повісті «Жертва панського весілля».

БОБИКЕВИЧ Олекса Христофорович (1865 — 8. XII 1902) —український письменник, діяч партії народовців. Н. в Малих Дідушичах на Дрогобиччині. Закінчив Львівську духовну академію (1888), був священиком у Стрию. Б. — автор віршів, оповідань і публіцистичних статей, що друкувалися в газ. «Діло», «Батьківщина» та журн. «Зоря». У поемі «В небі» критикував бурж. вибори в Галичині. Відома його комедія «Настоящі»

БОБИЛІ — категорія безземельних селян в Російській державі в 16—17 ст. Поява Б., як і «половників», «захребетників», «задворних людей», зв'язана з процесом закріпачення населення, який супроводився обезземеленням та розоренням селян і посадських людей. На відміну від тяглих селян Б. не несли тягла, а платили лише бобильський оброк. Після запровадження 1679 подвірного оподаткування Б. також стали нести тягло. Пізніше бобилем називали всяку бездомну, безсімейну людину.

БОБИНСЬКИЙ Василь Петрович (11. III 1898 — 2. І 1938) — український рад. поет і публіцист. Н. в м. Кристинополі на Львівщині у робітничій сім'ї. Перша збірка поезій — «В притворі храму» (1919). Переборовши естетсько - модерністичні впливи, яких зазнав свого часу, Б. став на шлях пролет. л-ри. Виступав як організатор літ. руху в Зх. Україні, видавав тижневик «Світло» (1925—27), редагував журн. «Вікна» (1927—30). Зазнав переслідувань польських властей. В 1927 поему Б. «Смерть Франка» відзначено премією Українського Радянського уряду. 1930 переїхав на Рад. Україну, був членом літ. орг-цій «Західна Україна» та «ВУСПП». Перекладав з рос, польської, нім. й франц. літератур.

Тв.: Поезії. X., 1930; Слова в стіні. X.—К., 1932; Поеми й памфлети. X., 1933; [Віршії. В кн.: Революційні поети Західної України. К., 1958.

БОБИР Андрій Матвійович (н. 13. XII 1915) — український рад. сиівак-бандурист, диригент, засл. артист УРСР (з 1958). Н. в с. Нечипорівці на Полтавщині в сім'ї селянина-бідняка. Освіту здобув у Київ. консерваторії (1947). З 1936 — артист-співак, а з 1946 — худож. керівник ансамблю бандуристів Укр. радіо. Автор багатьох (бл. 400) обробок народних пісень, танців, п'єс для бандури.

БОБІВНИК, вахта (Menyanthes) — монотипний рід родини тирличевих (Gentianaceae). Єдиний вид роду—Б. трилистий (M. trifoliata) — багаторічна трав'яниста рослина з повзучим стеблом і трійчастими черговими листками на довгих черешках. Квітки з майже білим зовні і рожевим зсередини лійковидним п'ятироздільним віночком, зібрані в китицю на довгій безлистій стрілці. Плід — коробочка. Б. поширений в помірній зоні Пн. півкулі; росте на болотах, заболочених луках та берегах річок і озер; медонос, а також лікарська рослина — відвар листя і кореневища вживається при шлункових захворюваннях.

Бобівник трилистий: 1 — загальний вигляд; 2 — розріз квітки.

БОБІНСЬКА (Bobinska) Гелена (н. 1887) — польська письменниця. Авторка численних книг для юнацтва. Найвідоміші: «Помста роду Каунаурі» (1949), «Син партизана» (1950), «Піонери» (1951), «Змова» (1954). 1917—20 жила у Петрограді. 1959 опублікувала спогади про зустріч, з В. І. Леніним.

БОБОВІ (Leguminosae) — родина дводольних, роздільнопелюсткових рослин. Налічує понад 500 родів і бл. 13 000 видів, поширених по всій земній кулі. Б. належать до різноманітних життєвих форм — однорічних та багаторічних трав'янистих рослин, півкущів, кущів, дерев, ліан. Листки здебільшого з прилистками, пірчасто- або пальчастоскладні, рідше прості; іноді пластинки листків мало-розвинуті або редуковані, а їхню функцію виконують листовидні черешки (філодії) або зелені стебла (кладодії). Квітки двостатеві, здебільшого неправильні, рідше правильні, з подвійною оцвітиною, поодинокі або в суцвіттях, частіше в китицях. Тичинок 4, 5, 10 або більше. Маточка з одного плодолистка, з верхньою одногніздою зав'яззю. Плід — біб, здебільшого багатонасінний, розкривний, рідше — однонасінний, нерозкривний. Б. поділяють на 3 підродини: 1) мімозові (Mimosoideae), 2) цезальпінійові (Caesalpinioideae), 3) метеликові (Papilionoideae), які ряд авторів вважає за окремі родини, об'єднуючи їх в порядок Leguminosales. Б. відомі з крейдяного періоду; в УРСР рештки їх знайдено в еоценових відкладах Серед. Придніпров'я і в сарматських відкладах Причорномор'я. Філогенетично Б. через підродину мімозових тісно зв'язані з підродиною Spiraeoideae родини розоцвітих.

В СРСР росте 1800 видів, з них в УРСР — близько 300; вони становлять коло 6% видів дикоростучої флори УРСР. Б. мають велике господарське значення. Серед них є чимало багатих на білкові речовини та вітаміни харчових рослин (квасоля, горох, боби, сочевиця, арахіс та ін.) та кормових (види люцерни, конюшини, еспарцету, чини, горошку та ін.). Деякі види дають цінні речовини: бальзами (міроксилон, копаїфера), гумі та дубильні речовини (аравійські акації та ін.), камеді (трагакантові астрагали), барвники (індигофера, дрік та інші), цінну деревину (кампешове, чорне, червоне та сандалове дерева). Деякі види Б. використовуються в медицині (термопсис, солодець, буркун, калабарський біб, касія). Багато Б. — декоративні рослини (альбіція, гліцинія, робінія, запашний горошок та ін.). Б. підвищують родючість грунту, оскільки на їх коренях селяться бульбочкові бактерії, що засвоюють атмосферний азот. На полях Б. використовуються як зелене добриво.

Літ.: Флора СССР, т. 11 — 13. М. — Л., 1945—48; Флора УРСР, т. 4. К., 1954.

БОБОВІ РУДИ — скупчення мінеральних утворень округлої форми з високим вмістом заліза, марганцю, алюмінію. Розмір окремих бобовин — від ікринки до невеликого горіха; внутрішня будова їх суцільна, концентрична, рідко радіальна. Утворюються Б. р. при випаданні гідратів окисів заліза, марганцю, алюмінію з водного середовища у вигляді колоїдних осадів. Прикладом Б. р. є залізні руди лімонітового складу, які зустрічаються в озерах і болотах північної і середньої смуги СРСР, в т. ч. на Поліссі в УРСР.

БОБО-ДІУЛАСО — місто у Верхній Вольті (Зх. Африка). 43,5 тис. ж. (1956). Транспортний вузол. Залізничне сполучення з портом Абіджан (узбережжя Гвінейської зат.) та Уагадугу (гол. місто Верхньої Вольти). Торг, центр. Виробництво олії і мила.

БОБОЛИНСЬКИЙ Леонтій (р. н. невід. — р. см. не раніше 1700) — український хроніст. Був ієромонахом Чернігівського Іллінського монастиря. Написав працю «Летописец сий єсть Кроника з розньїх авторов и гисториков многих, диалектом єсть написана в монастьіру Свято-Троицком Черниговском...», надруковано окремими уривками в додатках до «Літопису» Г. Грабянки (К., 1854). «Хроніка» Б. є зведенням історичних оповідань з давніх часів до кінця 17 ст., з яких виділяються своїм змістом повісті «О Ивоне, господару Волоском», «Повесть о Подкове, господару Волоском» та повість Б. як очевидця «О нервом бесурманском приходе под Чигирин». В них розповідається про спільну героїчну боротьбу українського, російського, молдавського і румунського народів проти турецьких загарбників та про розгром турків під Чигирином 1677—78 рос. і укр. військами.

БОБОРИКІН Петро Дмитрович (27. VIII 1836 — 12. VIII 1921) — російський письменник. Н. в Нижньому Новгороді. Автор романів, повістей, драматичних творів, статей, мемуарів. Творчості Б. властиві натуралізм, неглибоке висвітлення життєвих явищ. У найбільш вдалих романах «Ділки» (1872), «Китай-город» (1882), «Василь Тьоркін» (1892) відображено життя рос. буржуазії кінця 19— початку 20 століття.

БОБРЕЦЬКИЙ Микола Васильович (1. VI 1843 — 24. IX 1907) — український зоолог-дарвініст, учень О. О. Ковалевського. Н. в с. Троянці кол. Балтського повіту Подільської губ. в родині священика. Закінчив Київ, ун-т (1866), де працював до кінця життя; з 1877 — професор, 1902—05 — ректор ун-ту. Праці Б. присвячені вивченню розвитку и систематиці кільчастих червів (зокрема — багатошетинкових), ембріології ракоподібних (1872—77), комах (1878), черевоногих і головоногих молюсків. В своїй наук. діяльності Б. продовжував напрям, створений у вітчизняному природознавстві О. О. Ковалевським та І. І. Мечниковим. Б. є автором першого рос. підручника з зоології для ун-тів — «Основи зоології».

БОБРИНЕЦЬ — місто, центр Бобрине-цького р-ну Кіровогр. обл. УРСР, на шляху Кіровоград—Миколаїв, за 54 км на Пд. від залізничної ст. Кірово-Українське. 11,5 тис. ж. (1959). Промкомбінат, харчокомбінат, маслозавод, цегельний з-д, олійниця, РТС. С.-г. технікум, училище механізації с. г., 4 середніх, восьмирічна школи, школа роб молоді, Будинок культури, 2 б-ки. В Б. в 60-рр. 19 ст. жили і працювали корифеї українського театру М. Л. Кропивницький і брати Тобілевичі — І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий), М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, які створили в місті аматорський театральний гурток.

Основна с.-г. спеціалізація р-ну — землеробство (пшениця, кукурудза) і м'ясо-молочне тваринництво.

БОБРИНСЬКІ — поміщики і цукрозаводчики. Власники великих маєтків (бл. 45 тис. десятин) і цукр. з-дів у кол. Черкас. й Чигирин. повітах Київ, губернії. Б. Володимир Олексійович і Олексій Олександрович — крайні реакціонери, чорносотенці; депутати 2, 3 і 4-ї Державних дум, в яких виступали з погромницькими промовами, вимагаючи жорстокого придушення революційного руху і посилення національних утисків. Перший з них 1918 був активним діячем білогвардійської контрреволюційної організації «Рада державного об'єднання Росії».

Б. Георгій Олександрович — ген.-губернатор Галичини в серпні 1914 — червні 1915, під час першої світової війни. Запеклий монархіст, проводив там русифікаторську політику, хоч разом з тим зберіг у Галичині австрійське законодавство. Подавав фінансову допомогу місцевим поміщикам і вів жорстоку боротьбу проти робітн. і сел. рухів.

БОБРКА — місто, центр Бобркського р-ну Львівської обл. УРСР, на річці Боберці (бас. Дністра), за 6 км на Сх. від залізничної ст. Бобрка-Глібовичі. 3,1 тис. ж. (1959).

Промкомбінат, цегельний з-д, харчокомбінат, міжколгоспна буд. орг-ція, птахо-інкубаторна станція, РТС. Середня, робітн. молоді, муз. школи, Будинок культури, 2 б-ки. Основна с.-г. спеціалізація р-ну — тваринництво м'ясо-молочного напряму і землеробство (зернові культури, цукрові буряки, льон).

БОБРОВ Захар Степанович (рр. н. і см. невід.) — російський винахідник середини 19 ст.; хімік-технолог. Н. в сім'ї селянина Котельничеського повіту Вятської губ. Не маючи ніякої освіти, самотужки набув ґрунтовних знань в галузі хім. технології. Створив у селі лабораторію, в якій розробив технологію виготовлення паперу з житньої соломи, дешевого мила і свічок з дьогтю, за що одержав на Вятській виставці (1862) золоту медаль. В 1867 Б. повідомив у пресі про спосіб приготування під вакуумом сухого молока і про технологію виготовлення тканин з хвої. Життя і праця Б. майже не досліджені.

БОБРОВ Олександр Олексійович (11. VI 1850—9. XII 1904) — російський хірург. Н. в м. Середина-Буда кол. Орловської губ. в сім'ї чиновника. В 1874 закінчив мед. факультет Моск. ун-ту. В 1877 під час російсько-турецької війни працював лікарем на фронті. З 1885 — професор кафедри оперативної хірургії і хірургічної анатомії Моск. ун-ту. В 1893 очолив факультетську хірургічну клініку, де й залишався професором до кінця життя. Б. створив школу рос. хірургів. Розробив оригінальні методи операції вільних гриж та ехінокока печінки. Запропонував апарат (названий його ім'ям) для підшкірного і внутрішньовенного вливань.

БОБРОВИЦЯ — місто, центр Бобровицького р-ну Чернігівської обл. УРСР, за 3 км на Пд. Сх. від залізничної ст. Бобровиця. 9,4 тис. ж. (1959). Цукровий, молочний з-ди, промкомбінат, харчокомбінат, РТС. 2 середні школи, Будинок культури, 2 районні б-ки та ін. культ.-освітні установи. Основна с.-г. спеціалізація р-ну — землеробство (зернові культури, цукрові буряки) і молочно-м'ясне тваринництво.

БОБРОВНИКИ — категорія феодально залежних селян на Україні в 14—17 ст., які полювали на бобрів. Перебували Б. при державних замках, маєтках магнатів і шляхти. Феодальні податки сплачували хутрами. В зв'язку з хижацьким винищенням бобрів і занепадом бобрового промислу в 18 ст. Б. були перетворені на кріпаків.

БОБРОВСЬКА (3еліксон) Цецилія Самійлівна (н. 19. X 1876) — один з найстаріших діячів Комуністичної партії. Революц. діяльність почала у Варшаві 1894. Пізніше вела партійно-пропагандистську роботу в Харкові, притягалася до суду в справі Харк. к-ту РСДРП. Перебуваючи за кордоном (в Цюріху), встановила тісні зв'язки з групою «Визволення праці», а згодом з «Искрою». Після II з'їзду РСДРП (1903) приєдналась до більшовиків. 1904—14 вела активну парт. роботу на Кавказі, в Москві, Костромі, Іваново-Вознесенську, Вологді. Після Жовтн. соціалістич. революції Б. виконувала відповідальну парт. та держ. роботу, працювала в Комінтерні, а пізніше була наук. співробітником Ін-ту Леніна при ЦК партії. Б. — автор книг: «Записки рядового підпільника», «Товариш Інокентій», «Сторінки з революційного минулого (1903—08)». Нагороджена орденом Леніна.

БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ Дмитро Михайлович (2-а половина 14 ст.) — князь, воєначальник Дмитрія Донського. Родом з Волині. Очолював московське військо в походах на Рязань 1371 і на волзьких болгар 1376. Особливо відзначився в Куликовській битві 1380. Командуючи засадним полком, Б.-В. і серпуховський князь Володимир Андрійович вибрали найбільш влучний момент для удару по татарських полчищах, що й забезпечило руському війську перемогу в Куликовській битві.

БОБРУЙСЬК — місто обл. підпорядкування, центр Бобруйського р-ну Могильовської обл. БРСР. Пароплавна пристань на ріці Березіні (бас. Дніпра). Вузол залізничних і автомоб. шляхів. 97 тис. ж. (1959). Відоме з 16 ст. За роки Рад. влади Б. перетворився в значний пром. і культурний центр. Фанерно-деревооброб. комбінат, маш.-буд., судноремонтний, ваговий, гідролізний і регенераторний з-ди, 2 мебльові, взуттєва, швейна, трикотажна ф-ки, м'ясокомбінат, хлібо-і маслозавод, горілчаний з-д, кондитерська ф-ка. Технікуми: автошляховий, механіч. обробки деревини, с.-г. Краєзнавчий музей.

БОБСЛЕЙ (англ. bobsleigh) — вид санного спорту: швидкісне ковзання з гір на санях особливої конструкції, які мають керування і розраховані на 2—8 чол. Ковзання йде по спеціальній снігово-льодовій доріжці з віражами на поворотах; швидкість при цьому може становити 90—100 км/год.

БОБ'ЯКИ Василь та Юра — українські різьбярі кінця 19 — поч. 20 ст. з с. Космача Станіславської обл. Виготовляли меблі та дерев'яний посуд, прикрашаючи їх плоско-різьбленим орнаментом і випалюванням. Роботи Б. експонувалися на виставках художнього промислу початку 20 ст. У Львів. музеї укр. мистецтва зберігаються два столи роботи Б., що за формою та декоруванням є типовими зразками гуцульських народних меблів.

БОВЕ Йосип Іванович (24. X 1784 — 21. VII 1834) — російський архітектор, визначний майстер рос. класицизму. Вчився в Московській архітектурній школі у М. Ф. Казакова. Брав активну участь у відбудові Москви, спаленої 1812. Здійснив реконструкцію Красної і забудову Театральної площ, планування Олександрійського саду. За його проєктами збудовані: Великий театр (1824), кол. будинок Гагаріна (1817), міська лікарня (1828—33) та ін. споруди в Москві.

БОГ — уявна надприродна істота; основне поняття всякого релігійного світогляду. Уявлення про богів виникли тоді, коли люди почали уособлювати сили природи, наділяти їх розумом, здатністю карати та милувати і, перебуваючи в залежності від цих сил, поклонятись їм. В сучасних релігіях Б. надається рис всевладної, надприродної, нематеріальної істоти. За визначенням В. І. Леніна, «бог є (історично і житейськи) насамперед комплекс ідей, породжених тупою придавленістю людини і зовнішньою природою і класовим гнітом, — ідей, які закріпляють цю придавленість, присипляють класову боротьбу» (Твори. Вид. 4, т. 35, с. 93). В первісних релігіях існувало многобожжя. В класовому суспільстві, з посиленням єдинодержавності, воно поступово переходить в однобожжя (один «небесний цар» — аналогічно до земного). В релігії давніх слов'ян не було розуміння Б. як єдиного бога. В договорах руських князів з греками Б. згадується поряд з Перуном («да будет клят от Бога и от Перуна» — договір Ігоря 945). Висування Б. на перше місце серед інших божеств почалося у слов'ян задовго до прийняття християнства. Слово «бог» часто виводять від давньоіндійського Baga (одне з божеств) або від іранського Bagha (добрий дух), але в мовах сх. слов'ян воно означало воду. Християнська церква використала популярне у слов'ян божество вологи та його назву «Бог», зробивши з нього «бога отця-вседержителя».

БОГ — народна назва ріки Південного Бугу засвідчена в старій літературі і українському фольклорі.

БОГАЄВСЬКИЙ Костянтин Федорович (24. І 1872 — 17. II 1943) — російський рад. живописець. Засл. діяч мист. РРФСР (з 1933). Н. в Феодосії. Навчався в Академії мистецтв (1891—97) у А. І. Куїнджі. Б. написав багато пейзажів Сх. Криму. Був членом Товариства південноросійських художників (з 1910). За радянського часу прагнення Б. до героїки знайшло своє відображення в панорамних індустріальних пейзажах. Кращі твори Б.: «Стара фортеця» (1902), «Країна велетнів» (1907—08), «Дніпробуд» (1930), «Азовсталь» (1937) та інші.

БОГАЄВСЬКИЙ Овксентій Трохимович (25. XII 1848 — 5. XII 1930) — український хірург, науковець, громадський діяч. Н. в с. Устинці кол. Миргородського пов. Полтавської губ в селянській родині. Після закінчення мед. фак-ту Київського ун-ту (1874) працював як земський лікар в Миргороді, з 1883 до кінця життя — в Кременчуку. Уславився як хірург-новатор. Хірургічна діяльність Б. дуже широка, він робив найрізноманітніші і найскладніші операції. Написав 85 наукових праць, створив велику школу хірургів-практиків, брав участь у роботі багатьох рос. та 4 міжнародних хірург. з'їздів. В 1911 Київ. ун-т присвоїв Б. науковий ступінь доктора медицини без захисту дисертації.

БОГАТИР Захар Антонович (н. 13. IX 1909) — комісар з'єднання українських партизанських загонів під команд, генерала О. М. Сабурова. Н. в с. Коломаку Харківської обл. в бідній селянській сім'ї. Член КПРС з 1932. В 1934—41 — на керівній комсомольській та радянській роботі. В 1941—42 — комісар партизанського загону, а 1942—44 — з'єднання загонів. У післявоєнні роки працює на керівній радянській та партійній роботі в Київській, Житомирській обл. та в Казахській РСР. Б. нагороджений орденом Леніна та іншими орденами і медалями.

БОГАТИРІ — герої народного епосу — відважні, хоробрі й сильні воїни. В билинному епосі найпопулярніші образи Іллі Муромця, Добрині Нікітича, Микули Селяниновича та ін. В українських думах і народних казках богатирською силою наділено Івася Коновченка (Удовиченка), Феська Ганжу Андибера, Кирила Кожум'яку, Котигорошка, Вернигору та ін. Б. завжди виступають на захист рідної землі. В рос. і укр. епосі відтворено також образи жінок-богатирок: поляниця Настасія Микулична — дружина богатиря Добрині, Настасія-королівна — дружина богатиря Дуная, Маруся — козацька дочка та ін. Майже всі народи склали епічні пісні (поеми) про своїх національних героїв-богатирів. Найбільш відомі серед них: франц. — «Пісня про Роланда», нім. — «Пісня про Нібелунгів», іспан. — «Пісні про Сіда», фін.— «Калевала», індійська — «Магабгарата», киргиз. — «Манас» та інші.

БОГАТИРЬОВ Семен Сємєнорич (н. 16. II 1890) — український і російський рад. музикознавець і педагог, доктор мистецтвознавства (1947). Н. у Харкові в сім'ї службовця. 1915 закінчив Петербурзьку консерваторію по класу теорії композиції. 1917—41 працював у Харківській консерваторії (клас композиції). Серед його учнів—композитори А. Штогаренко, Ю. Мейтус, В. Нахабін, Д. Клебанов та ін. Опублікував наукову працю «Подвійний канон» (1948). Нагороджений орденами Леніна і Трудовою Червоного Прапора.

БОГДАН Василь Семенович (23. IV 1865— 3. X 1939) — рад. рослинник-дослідник, один з організаторів сільськогосподарської дослідної справи. Н. в Соснівці Конотопського повіту Черніг. губ. (тепер Сум. обл.), закінчив Петровську с.-г. і лісну академію (1892). Спочатку працював на організованій ним Валуйській (Костичевській) с.-г. дослідній станції в Самарській губ., а потім через політичну «неблагонадійність» змушений був переїхати в Оренбург на посаду старшого агронома Переселенського управління Тургайсько-Уральського р-ну. В 1910 організував Краенокутеьку с.-г. дослідну станцію. Проф. Саратовського (з 1917) і Кубанського (з 1921) с.-г. ін-тів. Б. провів численні геоботанічні дослідження цілинного степу і перелогів, дав закінчене уявлення про скоростиглий переліг, впровадив у культуру житняк та ін.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (бл. 1595-п. 1657) — видатний державний діяч і полководець України. Див. Хмельницький Богдан.

БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ВУЛКАН — один з недіючих вулканів Куріль-ських о-вів, на о. Ітупуп. Висота 1587 м.

БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ОРДЕН - радянський орден, встановлений на честь видатного держ. діяча і полководця України Богдана Хмельницького. Згідно з статутом ордена, затвер дженим указом Президії Верховної Ради СРСР 10 жовтня 1943, Б. X. о. нагороджуються командири та бійці Радянської Армії, Військ. -Морськ. Флоту і партизанських загонів, що виявили особливу рішучість і уміння в операціях проти ворожих військ, високий патріотизм, мужність і самовідданість у боротьбі проти нім.-фашистських загарбників. Б. X. о. має перший, другий і третій ступені (І, II, III). Найвищим ступенем є І. Знак ордена І ступеня виготовляється з золота, II і III — з срібла. Б. X. о. являє собою випуклу п'ятикутну зірку, поверхня якої має вигляд розхильчастих променів (І, II ступені), або зірку з полірованими гранями (III ступінь). Середина зірки — золоте коло, облямоване срібним фігурним (І, II ступені) обідком. У центрі кола золоте(I, II ступені) рельєфне погрудне зображення Богдана Хмельницького з булавою в правій руці. У верхній частині кола по краю (І, II ступені) і у верхній частині обідка півколом (III ступінь) напис укр. мовою «Богдан Хмельницький». Проміжки між кінцями зірки заповнені п'ятьма пучками срібних (І, II ступені) променів, що виходять з-під фігурного (I, II ступінь) обідка (див. Ордени СРСР). Б. X. о. нагороджує Президія Верховної Ради СРСР.

БОГДАНОВ Анатолій Петрович (13. X 1834—28. III 1896) — російський антрополог і зоолог. Н. в кол. Нижньодєвицькому пов. Ворон, губернії. 1855 закінчив Кіоск. ун-т, в якому з 1863 став професором. Був директором Зоол. музею Моск. ун-ту. Опублікував понад 80 праць, в т. ч. «Матеріали до антропології курганного періоду в Московській губернії» (1867), «Про могили скіфо-сарматської епохи в Полтавській губернії і про краніологію скіфів» (1880), «Медична зоологія» (т. 1—2, 1883—88). Виступав проти расизму і полігенізму. Працював у галузі історії зоології, широко популяризував зоол.. знання.

БОГДАНОВ Андрій Іванович (1692— 1766) — перший російський книгознавець. Написав історію рос. та укр. друкарень, зробив першу спробу бібліографічного зведення рос. і укр. книг. Б. — автор багатьох друк. праць і рукописів з питань книгознавства: «Российские печатньте книги, находящиеся в императорской библиотеке» (1742), «Систематический каталог старопечатных книг» (рукопис) та інших.

БОГДАНОВ Єлій Анатолійович (17. V 1872—14. X 1931) — російський рад. учений,

один з основоположників наукової зоотехнії в СРСР. Н. в Москві у сім'ї зоолога А. П. Богданова, закінчив Московський ун-т в 1895, з 1897 — викладач, а з 1908 і до смерті — проф. і зав. кафедрою загальної зоотехнії Московського с.-г. ін-ту (тепер Московська ордена Леніна с.-г. академія ім. К. А. Тімірязєва). Опублікував понад 150 праць з питань виховання, годівлі і розведення с.-г. тварин, методики й організації зоотехнічних досліджень, походження свійських тварин та ін. Експериментально довів можливість утворення жиру в тілі тварини (свиней) з білків корму, показав позитивне значення симбіозу мікрофлори з тваринним організмом, науково обгрунтував радянську кормову одиницю, дослідами встановив успадкування тваринами набутих ознак. Тв.: Вибрані твори. К. — X., 1951.

БОГДАНОВ Іван Лукіянович (н. 4. VII 1903) — російський рад. інфекціоніст, чл.-кор. АМН СРСР (з 1953). Член КПРС з 1928. Н. в с. Бредовці Андріївського р-ну Смоленської обл. в селянській родині. Закінчив мед. фак-т Смоленського ун-ту (1927). В 1941 — 51 завідував кафедрою інфекц. хвороб Свердловського мед. ін-ту. З 1951 — директор ін-ту інфекц. хвороб АМН СРСР у Києві. Праці Б. присвячені питанням діагностики та лікування дизентерії, висипного тифу, бруцельозу, дифтерії, скарлатини тощо.

БОГДАНОВ Модест Миколайович (1841 — 16. III 1888) — російський зоолог і мандрівник. Н. в с. Руській Бекшанці кол. Сизранського пов. Симбірської губернії. Закінчив Казанський ун-т 1864. З 1872 — охоронець Зоологічного музею Академії наук, з 1881 — проф. Петербурзького ун-ту. Понад 15 років (з 1868) Б. досліджував природу Серед. Азії, Прикаспію і Кавказу, здійснивши ряд важких експедицій. Праці Б. присвячені фауні хребетних і її геологічній історії в Сх. Європі. Б. був і дитячим письменником. Його оповідання пройняті любов'ю до рідної природи й народу.

БОГДАНОВ (псевд. Малиновського Олександра Олександровича; 1873—1928) — російський філософ і економіст, ревізіоніст марксизму. За фахом лікар. У робітничому русі з 90-х років; в 1903 приєднався до більшовиків. Після поразки революції 1905—07 скотився до табору противників марксизму. В 1909 році виключений з рядів більшовиків як ревізіоніст. Б. створив суб'єктивно-ідеалістичну філософську систему — емпіріомонізм, що є різновидністю емпіріокритицизму; розглядаючи фізичне і психічне як різні форми єдиного людського досвіду, він заперечував існування зовнішнього світу незалежно від свідомості. Діалектиці Б. протиставляв «теорію рівноваги» — «вчення» про примирення протилежностей. Погляди Б. піддані нищівній критиці В. І. Леніним у праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм». З 1926 очолював Інститут переливання крові. Загинув внаслідок невдало зробленого на собі медичного експерименту.

БОГДАНОВ Олександр Олексійович (літ. псевд. — Волжський; 10. IV 1874— 13. XI 1939) — російський рад. письменник, професіональний революціонер. Н. в м. Пензі. Учасник революц. руху з 1893. Член Комуністичної партії з 1900. Друкується з 1896. Співробітник «Правди» (1912—14). Зустрічався з Леніним. Один з зачинателів пролет. поезії. Найкращі з його революційних віршів — «Пісня пролетарів», «Студентська марсельєза». Б. змальовував дореволюційне життя робітничого класу та селянства, зростання їхньої революц. свідомості (оповідання «Федір Шуруп», «Смерті нема» тощо). За рад. часу написані поеми «Земля», «Ван Юн-чан».

БОГДАНОВ Семен Ілліч (н. 28. VIII 1894) — рад. військ, діяч, маршал бронетанкових військ, двічі Герой Радянського Союзу. Член КПРС з 1942. Деп. Верх. Ради СРСР 2—4-го скликань. Учасник першої світової і громадянської воєн. Закінчив Моск. вищу військ.-пед. школу 1923 і курси при Військ, академії механізації та моторизації 1936. У Велику Вітчизн. війну командував танковим і механізованим корпусами та армією. З 1947 — заст., а 1948—54 — командуючий бронетанковими і механізованими військами Рад. Армії. В 1954—56 — нач. Академії бронетанкових військ. З 1956 — у відставці.

БОГДАНОВ Сергій Михайлович (1859— 1920) — український вчений в галузі сільськогосподарської науки. Н. в Києві в родині священика, закінчив Київський ун-т (1883). З 1885 — викладач, а з 1890 — проф. агрономії Київського ун-ту, при якому організував дослідний сад (1886) і лабораторію для агрохіміч. та фізіологіч. досліджень (1889). Ініціатор створення на Поділлі Деребчинського дослідного поля (1888). Досліджував потребу проростаючого насіння у воді і його відношення до ґрунтової вологи, розробив класифікацію ґрунтових вод, запропонував оригінальний спосіб визначення т. з. мертвого запасу води в грунті. Б. редагував журн. «Земледелие» (з 1887 — орган Київського т-ва с. г.), написав «Підручник агрономії» (т. 1—3, 1909—11), «Ілюстрований сільськогосподарський словник (Енциклопедія сільського господарства)» (1895) і багато інших праць.

БОГДАНОВ Федір Родіонович (н. 3. X 1900) — рад. ортопед-травматолог, член-кор. АМН СРСР (з 1952). Член КПРС з 1944. Н. в с. бліонка кол. Новозибківського пов. Чернігівської губ. в селянській родині. Закінчив мед. фак-т Московського ун-ту (1925). З 1958 — науковий керівник Укр. н.-д. ін-ту ортопедії і травматології у Києві й зав. кафедрою Київського ін-ту удосконалення лікарів. Праці Б. присвячені багатьом питанням хірургії, травматології та ортопедії, зокрема захворюванням суглобів і лікуванню переломів довгих трубчастих кісток за допомогою внутрішньокісткової фіксації сталевим стрижнем.

БОГДАНОВ-БЄЛЬСЬКИЙ Микола Петрович (1868—1945) — російський живописець-жанрист. Учився в Моск. училищі живопису, скульптури і зодчества у В. Д. Полєнова і В. Є. Маковського. Академік Академії мистецтв (1914). Член Т-ва пересувних художніх виставок (1895—1918). Більшість картин присвячена життю селянських дітей («Біля дверей школи», 1897; «У хворого вчителя»). У 1921 емігрував.

БОГДАНОВИЧ Іполит Федорович (3. І 1744 — 18. І 1803) — російський поет. Н. на Чернігівщині в сім'ї дрібномаєткового укр. дворянина. Закінчив Моск. ун-т. Член Російської академії (з 1783). Відомий як автор поеми «Душечка» (1778) — жартівливо-іронічної обробки античного міфа про кохання Амура й Психеї. Поема написана в легкому, розмовному стилі. Перекладав Вольтера, Гельвеція та ін.

Тв.: Стихотворения и поэмы. Л., 1957.

БОГДАНОВИЧ Максим Адамович (9. XII 1891—25. V 1917) — видатний білоруський поет-демократ, перекладач, літературознавець. Н. у Мінську в сім'ї учителя, етнографа та історика, близького друга Горького. Закінчив юридичний ліцей. Друкуватися почав з 1907 білорус. і рос. мовами. За життя вийшла лише одна збірка поезій «Вінок» (1913). Ліриці Б. властивий оптимізм, реалістичне відображення життя дореволюц. села. В одному з кращих віршів «Межі» (1914) закликав до боротьби за свободу й незалежність. У творчості Б. дуже помітний вплив фольклору (поеми «Стратим-лебідь», «Максим і Магдалена»). Поезії «Співак», «Лист», «У селі», оповідання «Скрипаль», літ.-критич. статті позначені глибоким розумінням суспільного значення л-ри. Виховувався на зразках рос. класики, на творах Шевченка й Франка, добре знав зарубіжну л-ру, особливо слов'янську. Цікавився історією укр. народу (статті з циклу «Слов'янство»), його л-рою (оглядова стаття «Образ Галичини в художній літературі», незакінчена стаття укр. мовою «Забутий шлях»). Особливо велику цінність мають роботи про Шевченка («Пам'яті Т. Г. Шевченка», «Краса та сила»). Б. одним з перших літературознавців розкрив демократизм і народність творчості Шевченка, багатство худож. засобів, його світове значення. Великий інтерес виявив до творчості Франка, Коцюбинського, Стефаника, Мартовича, Самійленка, Кобилянської. Перекладав твори Шевченка, Франка, Коцюбинського, Стефаника та ін.

Тв.: Творы. В 2 т. Менск, 1927—28; Укр. перекл. — Вінок. X., 1929; Рос. перекл. — Избранные произведения. М., 1953.

Літ.: Івашин В. В. Творчість Шевченка в оцінці Богдановича. В кн.: Збірник праць третьої наукової шевченківської конференції. К., 1955.

БОГДАНОВИЧ-ЗАРУДНИЙ Самійло (рр. н. і см. невід.) — генеральний суддя Запорозького війська. Б.-З. очолював укр. посольства до Росії, Польщі, Туреччини, Трансільванії. В 1654 брав участь у переговорах України з Росією. Після смерті Б. Хмельницького Б.-З. перейшов на бік зрадника І. Виговського і став запеклим ворогом братнього союзу українського і російського народів. У вересні 1658 підписав ганебний Гадяцький договір, за яким Україна підпала під владу шляхетської Польщі. Після поразки І. Виговського перейшов на бік Юрія Хмельницького, схиливши його на союз з султанською Туреччиною.

БОГДИХАН (монг. богдо-хан — священний хан) — титул китайських імператорів, який вживався з 13 ст. після встановлення в Китаї монгольської династії.

БОГДО-ОЛА — гірський масив у сх. відрогах Тянь-Шаню, на Зх. Китаю (провінція Сіньцзян). Найбільша висота 5445 м. Вершини вкриті снігом, є льодовики. Нижче на схилах — альпійські луки і ялинові ліси. На Б.-О. бере початок ряд річок (найбільша — Дабанчін-Гол).

БОГЕМІЯ — стара, мало вживана тепер назва Чехії. В давнину Б. населяли бойї, яких вважають кельтами. З 5—6 ст. Б. населяють слов'янські племена; найсильніші з них — чехи — дали країні нову назву.

БОГЕМСЬКИЙ ЛІС — німецька назва смуги гірських хребтів на кордоні Чехословаччини з Німеччиною. Див. Чеський ліс.

БОГЗА (Bogza) Джео (н. 1908) — румунський письменник, журналіст, чл.-кор. Академії РНР. Н. в м. Плоєшті. Активний учасник антифашистської боротьби. Автор книг: «В країні вогню, каміння й землі» (1939), «Книга Олта» (1945), «Люди і вугілля долини Жіу» (1947), «Кам'яний край» (1951), «Радянські меридіани» (1953).

БОГОБУДІВНИЦТВО — реакційна релігійно-філософська течія, що виникла в Росії після поразки революції 1905—07 у вузькому середовищі ідейно нестійких інтелігентів — учасників соціал-демократ, руху. «Богобудівники» намагались надати науковому соціалізмові характеру релігійного вірування, поєднати марксизм з релігією шляхом створення нової, «соціалістичної» віри. Центром «богобудівників» була група «Вперед», очолювана О. О. Богдановим, до якої примкнули А. В. Луначарський, П. С. Юшкевич, В. О. Базаров, М. В. Валентинов. Деякого впливу Б. зазнав і О. М. Горький, але завдяки критиці В. І. Леніна відійшов від Б. Реакційна суть і політ. шкідливість Б., як і спорідненого з ним богошукання, були викриті В. І. Леніним в роботі «Матеріалізм і емпіріокритицизм» і рішуче осуджені більшовицькою партією. З піднесенням робітн. руху в Росії (1910—14) Б. зазнало краху.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 14. Матеріалізм і емпіріокритицизм; т. 15. Резолюції наради розширеної редакції «Пролетария»; т. 16. Про фракцію прихильників одзовізму і богобудівництва; Ганебний провал; т. 35. Лист О. М. Горькому. Середина листопада 1913 р.; Лист О. М. Горькому. Грудень 1913 р.

«БОГОГЛАСНИК» — збірка релігійно-моралістичних віршів і пісень (з нотами), вперше надрукована 1790—91 в Почаєві. Протягом 19 — початку 20 ст. в Росії і на Україні кілька разів перевидавалася. Деякі вірші «Б.» поширювалися лірниками, а вірш «О горе мнъ, гръшнику сущу» І. П. Котляревський використав у водевілі «Москаль-чарівник».

БОГОДІРІВКА — село кол. Верхньодніпровського повіту Катеринославської губ. (тепер П 'ятихатського р-ну Дніпропетровської обл.), в якому в грудні 1905 відбувся виступ селян. Під впливом збройної боротьби пролетаріату проти рос. самодержавства селяни Б. і с. Семенівки спалили маєток місцевого поміщика, розібрали 20 тис. пудів зерна, худобу і с.-г. реманент. Виступові передувала революц. агітація місцевих селян О. Хохлі, М. Лилика-Чернова і Г. Кульбачного, які напередодні розгрому маєтку організували маніфестацію селян з червоним прапором. Після придушення виступу агітатори і активні учасники були заарештовані і віддані до суду.

БОГОДУХІВ — місто, центр Богодухівського р-ну Харківської обл. УРСР, на річці Мерлі (бас. Дніпра). Залізнична станція. 16,1 тис. ж. (1959). Відомий з кін. 16 ст. як укріплений пункт Рос. держави під назвою «Дяків острог». В середині 17 ст. на місці його було побудовано прикордонну фортецю Богодухів для оборони Слобідської України від нападів кримських татар і ногайців. У 18 ст. — сотенне містечко Богодухівської сотні Охтирського полку. З кінця 18 ст. до 1917 — повітове місто Богодухівського пов. Харківської губернії. Зараз в Б. — 2 цегельні, шкіряний, ремонтний, засолювальний, молочний з-ди, харчокомбінат, виробн, меблів, держ. племінна станція, РТС. 4 серед., 2 восьмирічні і 2 поч. школи, учил. механізації с. г., Будинок культури, б-ки, клуби. В Б. народився народний художник УРСР М. Г. Дерегус.

Основна с.-г. спеціалізація р-ну — землеробство (озима пшениця, кукурудза, цукрові буряки) і м'ясо-молочне тваринництво.

БОГОДУХІВСЬКОГО ПОЛКУ ЗБРОЙНА ДЕМОНСТРАЦІЯ 1905 — збройна демонстрація солдатів 269-го Богодухівського полку в Харкові. Відбулася в період назрівання в країні збройного повстання. Солдати Богодухівського полку звільнили з гауптвахти своїх заарештованих товаришів і о 5-й год. ранку 17 листопада організовано вийшли на демонстрацію, під час якої намагалися приєднати до себе солдатів інших військових частин. Потім, повернувшись у свої казарми, влаштували мітинг, на якому вимагали введення в країні політичних свобод, полегшення становища робітників і селян, демобілізації армії та ін. Але командуванню брехливими обіцянками вдалося заспокоїти солдатів і припинити виступ. Всі учасники Б. п. з. д. були негайно демобілізовані. Виступу богодухівців сприяла революційна агітація серед солдатів, яку вели харківські більшовики, очолювані Ф. А. Артемом (Сергєєвим). Б. п. з. д. показала, що окремі військові частини перестали бути слухняним знаряддям рос. самодержавства в його боротьбі з революційним рухом.

Літ.: Революция 1905—1907 гг. на Украине. Сборник документов и материалов, т. 2, ч. 1. К., 1955.

БОГОЛЄПОВ Михайло Іванович (21. І 1879—7. VIII 1945) — російський рад. економіст, спеціаліст з фінансових питань. Чл.-кор. АН СРСР (з 1939). Закінчив Томський ун-т (1903), працював у Томському і Петербурзькому ун-тах, пізніше в Москві. Після

Великої Жовтн. соціалістичної революції науково-педагогічну діяльність поєднував з роботою в рад. економіч. органах, зокрема в Держплані СРСР. Найвизначніші праці: «Державний борг (До теорії державного кредиту)» (1910), «Війна, фінанси і народне господарство» (1914), «Паперові гроші» (1922), «Радянська фінансова система» (1945) та інші.

БОГОЛЮБОВ Веніамін Якович (7. XII 1895—28. VI 1954) — російський рад. скульптор. Закінчив Академію мистецтв (1930). З 1929 працював у співавторстві з скульптором В. Й Інгалом, разом з яким створив образ С. К. Орджонікідзе (Сталінська премія, 1941), пам'ятники В. І. Леніну (Рига, 1950), М. О. Римському-Корсакову (Ленінград, 1944—52) та ін.

БОГОЛЮБОВ Микола Миколайович (н. .21. VIII 1909) — радянський математик, механік і фізик. Акад. АН УРСР (з 1948) і АН СРСР (з 1953). Н. в м. Горькому, в дитячі роки переїхав до Києва. З 14 ро ків почав працювати в науковому семінарі акад. М М. Крилова. Уже 1930 Б. присуджено вчений ступінь доктора фіз.-матем. наук. Важливий цикл його пер ших наук. досліджень (1928—34) сто сується варіаційного числення і наближених методів матем. аналізу (скінченнорізницевий метод, метод сталих коефіцієнтів та ін.). Разом з М М. Криловим Б. є основоположником т. з. нелінійної механіки (наближені і асимптотичні методи з застосуванням малого параметра при вивченні нелінійних коливальних процесів) Б. одержав фундаментальні результати щодо обгрунтування і узагальнення принципу усереднення в нелінійній механіці. Великий цикл праць Б. охоплює дослідження з загальної теорії динамічних систем (зокрема, доведення важливої теореми про існування інтегрального інваріанта для динамічної системи, заданої в певному компактному фазовому просторі). Б. належать блискучі праці з статистичної фізики, в яких він розробив методи одержання кінетичних рівнянь на основі механіки сукупності молекул (він розглянув проблеми кінетики з точки зору динамічної теорії). Ці праці Б. 1947 удостоєні Сталінської премії. В цьому ж році Б. розв'язав проблему надплинності. Ряд фундаментальних праць Б. (починаючи приблизно з 1951) стосується проблем квантової теорії поля. Б. побудував нову теорію матриць розсіяння, вперше дав чітке формулювання мікроскопічної причинності, одержав важливі результати щодо рівнянь ренормалізаційної групи в квантовій електродинаміці, вивів дисперсійні співвідношення, які мають важливе значення в теорії елементарних частинок та ін. 1957 Б. створив теорію надпровідності, встановивши при цьому глибоку аналогію між явищами надпровідності і надплинності. За дослідження в галузі квантової теорії поля Б. удостоєний Ленінської премії, 1958. З 1936 Б. — проф. Київського ун-ту, протягом 1946—49 — декан механіко-матем. факультету. Певний час Б. керував відділом матем. фізики Ін-ту математики АН УРСР. З 1950 Б. працює у Москві, керує відділом теоретич. фізики Математичного ін-ту ім. В. А. Стеклова і лабораторією теоретичної фізики Об'єднаного ін-ту ядерних досліджень в м. Дубні. Б. створив наукові школи нелінійної механіки в Києві і теоретичної фізики в Москві. Нагородж. трьома орденами Леніна та ін. орденами.

Тв.: Нові методи в варіаційному численні. X.—К., 1932; Введение в нелинейную механику. К., 1937 [в співавт. з Криловим М. М.]; О некоторых статистических методах в математической физике. К., 1945; Проблеми динамической теории в статистической физике. М.—Л., 1946; Лекції з квантової статистики. К., 1949; Введение в теорию квантованных полей. М., 1957 [в співавт. з Ширковим Д. В.; Асимптотические методы в теории нелинейных колебаний. Изд. 2. М., 1958 [в співавт. з Митропольським Ю. О.]; Новый метод в теории сверхпроводимости. М., 1958 [в співавт. з Толмачовим В В. і Ширковим Д. В.]; Вопросы теории дисперсионных соотношений. М., 1958 [в співавт. з Медвєдевим Б. Р. і Полівановим М. К.].

Літ.: Штокало Й. 3. Нарис розвитку математики на Україні за 40 років Радянської влади. К., 1958.

БОГОЛЮБОВ Олексій Петрович (28. III 1824—7. XI 1896) — російський живописець. Вчився в Академії мистецтв (1850—53). З 1858 — академік. Член т-ва передвижників (1873). З 1853 — художник Гол. морського штабу. Реалістична творчість Б. зберігає цінні традиції академічного панорамно-видового живопису («Гирло Неви», 1872, «Краєвид у Кронштадті», 1873, та ін.). Б. належить серія патріотичних полотен з історії рос. флоту («Гангутський бій», 1876, «Битва біля Красної гірки» тощо).

БОГОМИЛИ — учасники визвольної боротьби народних мас Болгарії та деяких ін. південнослов'янських країн проти феодального гніту, що набрала форми релігійної єресі. В 10—13 ст. Б. були активними діячами визвольного руху. На чолі їх спершу стояв священик Богомил (звідси, мабуть, і назва єресі). Б. доводили, що соціальний гніт є злом, породженим сатаною; селянські повстання — вияв боротьби «добра проти зла». Релігійна форма руху пізніше привела до перетворення Б. у мирну секту. З 15 ст., після завоювання Болгарії турками, рух Б. перестав існувати, але їхні погляди і догмати мали вплив на дальший розвиток соціально-релігійних рухів у Зх. Європі.

БОГОМОЛЕЦЬ Олександр Олександрович (24. V 1881—19. VII 1946) — видатний український рад. патофізіолог, держ. і громад. діяч, акад. АН СРСР (з 1932), в 1942 обраний віце-президентом Академії наук СРСР, акад. Академії наук УРСР (з 1929; 1930— 46 — президент), дійсний чл. Академії медичних наук СРСР (з 1944). Герой Соціалістичної Праці (1944), заслужений діяч науки УРСР (з 1943). Деп. Верх. Ради СРСР 1-го та 2-го скликань і Верх. Ради УРСР 1-го скликання.

Н. в Києві, в Лук'янівській тюрмі, де була ув'язнена його мати С. М. Богомолець, засуджена на 10 років каторжних робіт у справі Південноросійського робітн. союзу. Батько Б. — О. М. Богомолець, земський лікар, також брав участь у революційному русі. Закінчивши гімназію в Києві, Б. вступив на мед. факультет Новоросійського ун-ту в

Одесі. Під час навчання, а також після закінчення ун-ту (1906) працював при кафедрі загальної патології під керівництвом передових вчених того часу В. В. Підвисоцького, Л. О. Тарасевича, М. Г. Ушинського і В. В. Вороніна. 1909 Б. захистив докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі». Висновки цієї роботи, що мають велике наук. значення, останнім часом дістали численні підтвердження. 1911 Б. був обраний професором по кафедрі загальної патології нововідкритого Саратовського ун-ту.

Відразу ж після Великої Жовтн. соціалістич. революції Б. включився в активну громадську діяльність — був членом комісії по боротьбі з висипним тифом та консультантом сан. відділу Пд.-Сх. фронту Червоної Армії. В 1925 Б. переїхав до Москви, де керував кафедрою патологічної фізіології 2-го Моск. ун-ту і брав активну участь в організації Ін-ту вищої нервової діяльності Комуністичної академії, Медико-біологічного ін-ту та Ін-ту переливання крові. В цей період написав ряд праць: «Вступ до вчення про конституції та діатези», «Криза ендокринології», «Про вегетативні центри обміну», «Набряк», «Артеріальна гіпертонія». Переїхавши 1931 з групою учнів до Києва, Б. створює Ін-т експериментальної біології та патології М-ва охорони здоров'я УРСР і Ін-т клінічної фізіології АН УРСР. В Києві найяскравіше виявився талант Б. як організатора науки, багатогранність його наук. інтересів, здатність згуртовувати видатних вчених і готувати молоді наукові кадри, уміння поєднувати наук. працю з держ. і громад. діяльністю. Під керівництвом Б. була здійснена реорганізація структури Академії наук — створення системи ін-тів замість розрізнених кафедр, комісій та кабінетів. З групою учнів Б. написав багатотомну працю «Основи патологічної фізіології», за яку йому було присуджено Сталінську премію (1941). Б. був засновником «Фізіологічного журналу» АН УРСР, організатором щорічних широких наук. конференцій, присвячених найактуальнішим проблемам медицини, редактором багатьох наук. збірників. Праці Б. сприяли розвиткові майже всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, рака, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо. Основною ідеєю багатьох праць Б. є висунуте ним положення про те, що виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку Б., зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини. Б. створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини, до якої включав різноманітні сполучнотканинні клітини та міжклітинні утворення. Б. вважав, що така система виконує в організмі кілька функцій: захисну (фагоцитоз і утворення антитіл), пластичну (загоювання ран, виразок, зростання переломів кісток та ін.) і трофічну (участь в обміні речовин). З метою підвищення функцій сполучної тканини при ряді захворювань, що перебігають зі зниженням цих функцій, Б. запропонував спеціальну сиворотку (АЦС). Ця сиворотка широко застосовується в СРСР та ін. країнах. Велике значення мають також праці Б., присвячені переливанню крові. В них доведено, що переливати кров доцільно не тільки при її нестачі, а й з метою підвищення реактивності організму. В останні роки життя Б. багато уваги приділяв питанням старіння організму. Він, як і І. І. Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125—150 років; старіння, що наступає у 60—70 років, — передчасне і зумовлюється несприятливими умовами життя та захворюваннями. Б. підкреслював, що соціальні й економічні умови для боротьби за продовження життя людини можуть бути створені тільки при соціалізмі. Велика заслуга Б. полягає також і в тому, що він першим з рад. вчених почав перебудову патологічної фізіології на основах діалектичного матеріалізму. Нагороджений двома орденами Леніна та іншими орденами і медалями.

Тв.: Основи патологічної фізіології, т. 1—3. За ред. О. О. Богомольця. К., 1933—36; Продовження життя. К., 1940; Избранные труды, т. 1—3. К., 1956—58.

Літ.: Нічик В. М. Філософські основи наукових праць О. О. Богомольця. К., 1958; Сиротинин II. Н. Академик Александр Александрович Богомолец. К., 1957; Кавецкий Р. Е. Послесловие. В кн.: Богомолец А. А. Избранные труды, т. 3. К., 1958; Мартич Ю. Олександр Богомолець. К., 1951.

БОГОМОЛЕЦЬ Софія Миколаївна (1856— 92) — українська революціонерка-народниця. Н. у м. Ковалівці кол. Зіньківського пов. Полтавської губернії. Дворянка, дочка відставного підпоручика. З дитинства Б. була вихована матір'ю в дусі волелюбності і ненависті до царизму. Одруження з лікарем О. М. Богомольцем, який займався револ. пропагандою, також сприяло вступові її на шлях револ. боротьби. Залишивши навчання на лікарських курсах у Петербурзі, Б. «пішла в народ». Вела пропаганду серед селян на Дону, потім у Харкові, звідки була вислана під таємний нагляд поліції в Полтавську губернію. Приїхавши у 1880 в Київ, Б. вступила в народницьку революційну організацію «Південноросійський робітничий союз». Після арешту засновників «Союзу» фактично стала його ідейним керівником. Арештована в січні 1881 і засуджена на 10 років каторжних робіт. Перебуваючи в київській Лук'янівській в'язниці, в І881 народила сина — О. О. Богомольця, пізніше відомого вченого, президента АН УРСР. Померла від туберкульозу на каторзі в Сибіру.

БОГОМОЛИ (Mantodea) — ряд комах з неповним перетворенням. В спокійному стані Б. тримають передні, озброєні шипами, ноги зігнутими і спрямованими вперед, наче моляться (звідси і їхня назва). Забарвленням та формою тіла Б. нагадують частини рослин. Живляться комахами. Відомо 600 видів; поширені в країнах з теплим кліматом. В СРСР — 20 видів, найбільш поширений богомол звичайний (Mantis religiosa), який на Україні зустрічається в Степу і рідше в Лісостепу.

БОГОР (голл. Бейтензорг) — місто в Індонезії, на Зх. о. Ява, за 48 км на Пд. від Джакарти. 123,8 тис. ж. (1956). Залізнична станція. Потужний з-д автопокришок. Текст., шкіряна, скляна пром-сть. Великий ботаніч. сад тропічної рослинності. Курорт.

БОГОРАЗ Микола Олексійович (13. II 1874—15. VII 1952)— російський рад. хірург, засл. діяч науки РРФСР (1936), засновник хірургічної школи. Н. в Тбілісі. 1897 закінчив Військ.-мед. академію. До 1906 — практичний лікар. В 1906—12 працював на кафедрі хірургії Томського унту. 1912 був обраний професором Варшавського ун-ту. 1918—41 Б. завідував кафедрою хірургії в Ростові на Дону; з 1943 — зав. кафедрою хірургії 2-го Моск. мед. ін-ту. Відзначався дуже широкими науковими інтересами, але головним напрямом його досліджень завжди залишалась відновлювальна хірургія. Б. опрацьовував питання кістковопластичної та судинної хірургії, блискуче розв'язав проблему пересадки кінцівки на судинно-нервовому пучку, вивчав можливість пересадки деяких органів. Велике науково-практичне значення мають також праці Б., присвячені воєннопольовій хірургії, хірургічному лікуванню захворювань стравоходу, шлунка й печінки. Б. запропонував багато нових хірургічних операцій, шо носять його ім'я. Сталінська премія, 1950.

БОГОРАЗ-ТАН Володимир Германович (27. ТУ 1865—10. V 1936) — російський рад. етнограф, лінгвіст і письменник. Н. в Овручі Волинської губ. Наукову діяльність почав у 90-х рр. 19 ст. на Колимі, куди був висланий за належність до партії «Народна воля». Відомий як автор монографії (4 т.) про матеріальну культуру, побут, мову і фольклор чукчів. Після І918 Б.-Т. — професор Ленінград. ун-ту, директор Музею історії релігії АН СРСР. Б.-Т. — один з ініціаторів створення писемності народів Півночі і автор перших підручників, словників та граматики чукотської мови. Під псевдонімом Тан писав вірші, оповідання, романи («Жертви дракона», «Спілка молодих», «Воскресле плем'я» тощо).

БОГОРОДИЦЬКИЙ Василь Олексійович (6. IV 1857—23. XII 1941) — російський рад. лінгвіст, проф. Казанського ун-ту, чл.-кор. Рос. Академії наук (з 1915). Автор численних праць з індоєвропейського, рос. та тюрк. мовознавства. Досліджував окремі говірки Полтавщини й надрукував ст. «Говірка с. Сушки Золотоніського п. Полтавської губ.» («Ученые записки Казанского ун-та». 1901, кн. 5—6). Висновки Б. про окремі явища історичної фонетики укр. мови й досі не втратили свого значення.

БОГОРОДСЬКИЙ Сава Йосипович (1804— 1857) — український вчений-юрист, криміналіст. Н. в кол. Ярославській губернії. З 1835 Б. — проф. Київ. ун-ту. Приділяв багато уваги поліпшенню викладання на юрид. факультеті ун-ту. Б. — автор двотомної праці «Нарис кримінального законодавства в Європі на початку 18 ст.» (К., 1862), в якій відстоював ідею гласності судочинства, засуджував жорстокість феод. законодавства.

БОГОРОДСЬКИЙ Федір Семенович (2. VI 1895 —3. XI 1959) — російський рад. живописець, засл. діяч мист. РРФСР (з 1946), чл.-кор. Академії мистецтв СРСР (з 1947). Член КПРС з 1917. Навчався у Вхутемасі (1922-24). З 1924 — член АХРР. Твори Б. відзначаються виразністю образів, сповнені революц. романтики і драматизму: серія «Безпритульні» (1925), «Матроси у засаді» (1927), «Знайшли товариша» (1933), «Слава загиблим героям» (1945). Сталінська премія, 1946.

БОГОРОДЧАНИ — селище міського типу, центр Богородчанського р-ну Станіславської обл. УРСР, на р. Бистриці Солотвинській (бас. Дністра), за 19 км на Пд. Зх. від залізничної ст. Станіслав. 2,3 тис. ж. (1959). Деревооброб. артілі, харчокомбінат, МТС, с.-г. технікум бухгалтерського обліку, середня школа, Будинок культури, кінотеатр, 2 б-ки. Основна с.-г. спеціалізація р-ну — м'ясо-молочне тваринництво; в землеробстві провідна культура — льон-довгунець. В с. Лесівці Богородчанського р-ну народився український радянський письменник Яцків М. Ю.

БОГОСЛОВ'Я (теологія) — церковне вчення про бога та про релігійні догмати. Головний зміст Б. викладений у «священних» книгах. Кожна релігія мас свою систему Б. Християнське Б. виникло у 1 ст. н. е. Основна і значна частина переказів запозичена ним з іудейської, а також з інших сх. релігій. В царській Росії, як і в усіх «християнських» країнах, церковники вважали Б. найвищою наукою. Насправді ж Б. мало своїм предметом релігію, тобто марновірні, перекручені уявлення про дійсність. Б. с. ворожим розумові і науці: воно освячує неуцтво і темноту, а в експлуататорському суспільстві є одним із засобів уярмлення мас. Реакційні бурж. ідеологи дуже розширяють поняття Б., нерідко включаючи до нього філософію і навіть природничі науки, що служать, на їхню думку, ілюстрацією мудрості бога і його «творчості». У капіталістич. країнах є спец. школи Б., часто це факультети ун-тів. Сучасна руська православна церква має духовні академії і семінарії, де викладають Б.

Змістовну критику Б. дали видатні діячі епохи Відродження, а пізніше франц. матеріалісти 18 ст. В Росії з серйозним спростуванням Б. виступали революційні демократи. Однак найсильніших ударів Б. завдав марксизм-ленінізм, який викрив класові корені релігії. Успіхи будівництва соціалізму і комунізму ведуть до повного відмирання Б. Це не стихійний процес, а тривала і наполеглива ідейна боротьба проти всякої релігії на основі досягнень передової науки і діалектико-матеріалістичного світогляду.

БОГОТА (Санта-Фе-де-Богота)— місто, столиця Колумбії. Політичний та культурний центр країни. Адм. центр департаменту Кундінамарка. Місто розташоване на вис. 2640 м, на схилах Сх. Кордільєри (один з хребтів Анд). Близько 1 млн. ж. (1957). Вузол залізничних та автомобільних шляхів, зв'язаний з рікою Магдаленою, узбережжям Карібського моря та Тихого океану. Б. заснована 1538 іспанцями. З 1717 — столиця ісп. віце-королівства Нової Гранади. З 1819 Б. — столиця Федеративної республіки Великої Колумбії, а з 1886 — централізованої республіки Колумбії. 1948 в Б. відбулася 9-а Міжамериканська конференція, яка затвердила статут Організації американських держав.

Пром-сть Б. здебільшого харчова і легка (вовняна, бавовняна, шкіряно-взуттєва). З-ди: автомобільних шин, цементний, скляний. Ун-т, держ. бібліотека.

БОГОШУКАННЯ — реакційна релігійно-філософська течія, яка оформилась в Росії після поразки революції 1905—07 у середовищі буржуазної інтелігенції. Налякані народною революцією, прихильники реакційних релігійно-містичних поглядів С. М. Булгаков, М. О. Бердяєв, Д. С. Мережковський, 3. М. Гіппіус та ін. зайнялися шуканням нових форм релігії. Викриваючи реакційну суть Б., В. І. Ленін показав, що воно було спрямоване на одурманювання мас отрутою релігії, більш витонченої, ніж офіційна. Тісно пов'язані з реакційними течіями в л-рі, «богошукачі» групувались у петербурзькому Релігійно-філософському т-ві навколо столичного журналу «Новый путь» та моск. журналів «Весы» і «Перевал». У період піднесення робітн. руху в Росії (1910—14) ця реакційна течія, як і богобудівництво, що існувало поряд з нею, зазнала повного краху.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 14. Матеріалізм і емпіріокритицизм; т. 35. Лист О. М. Горькому. Грудень 1913 р.

БОГУН Іван (р. н. невід. — п. 17. II 1664) — кальницький (вінницький) полковник, один з видатних військових діячів укр. народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі. На початку визвольної війни 1648—54, очолюючи селянсько - козацькі загони, Б. діяв на Брацлавщині. 1649 Б. брав участь в облозі Збаража. 1651 очолював козаків, які під Вінницею відбили наступ польських військ. Цю поразку шляхти сучасники порівнювали з пилявицькою. В 1651 під Берестечком Б. був обраний наказним гетьманом і підготував оборону козацького табору. Організовуючи все нові загони селян, Б. не раз завдавав поразок польській шляхті. 1653 Б. брав участь в поході на Молдавію і в боях під Жванцем.

Іван Богун. Скульптура В. 3. Бородая. Київський державний історичний музей.

1654 організував оборону Умані від польської шляхти. Після зради І. Виговського Б. не підписав ганебного Гадяцького договору 1658 і негативно поставився до відновлення польсько-шляхетської влади на Україні. 1659, очоливши народне повстання проти І. Виговського, допоміг Юрію Хмельницькому стати гетьманом. Після зради Ю. Хмельницького Б. в 1662 був заарештований польською владою і ув'язнений в фортеці Мальборг (Марієн-борг). ЇІІоб привернути Б. на свій бік, польський уряд обіцяв йому гетьманство, шляхетство, великі земельні володіння. Але Б. залишився вірним укр. народові і відмовився прийняти ворожі пропозиції. Польський король Ян Казімір, який, готуючись до захоплення Лівобережної України, розраховував використати популярність і військовий талант Б. в інтересах шляхетської Польщі, в 1663 звільнив Б. з ув'язнення і доручив йому командування над полками правобережного гетьмана П. Тетері. Під час воєнних дій на Чернігівщині Б. вступив у таємні переговори з командуванням російського і лівобережного українського війська про спільний виступ проти польсько-шляхетських загарбників. Виказаний зрадником, Б. 17 лютого 1664 був розстріляний під Новгородом-Сіверським. Відважний воїн, талановитий полководець, Б. вславився перемогами над шляхетським військом і вмілим захистом міст, які перетворював у неприступні фортеці. Під час громад, війни 1918—20 іменем І. Богуна був названий один з полків Червоної Армії. Див. Богунці.

Літ.: Історія України в документах і матеріалах, т. З. К., 1941; Петровський М. До біографії Івана Богуна. «Записки Ніжинського інституту народної освіти», 1930, № І0.

БОГУНА ПОВСТАННЯ 1659 — народне повстання на Правобережній Україні проти зрадника І. Виговського, очолюване І. Богуном. Почалося в зв'язку з підписанням Виговським у вересні 1658 Гадяцького договору з Польщею, за яким на Україні відновлювався польсько-шляхетський гніт. В 1659 об'єднані сили рос. війська воєводи Г. Г. Ромодановського і козацьких полків І. Богуна, І. Безпалого та запорожців І. Сірка розгромили під Лубнами і Лохвицею військо на чолі з Виговським. Зазнавши поразки, Виговський почав переговори про прийняття України в підданство Туреччини і закликав на допомогу кримських татар, які почали плюндрувати укр. села і міста. І. Богун та І. Сірко розбили татар і рушили на гетьманську столицю — Чигирин. Вигнаний повсталим народом, Виговський втік у Польщу.

Укр. буржуазні націоналісти і польська буржуазна історіографія, вихваляючи Гадяцький договір, старанно замовчували Б. п. проти зрадника Виговського і його іноземних союзників.

Літ.: Петровський М. Іван Богун. [Саратов], 1942; Ткаченко М. Іван Сірко. «Українська література», 1943, № 1—2.

БОГУНЦІ — особовий склад полку Першої Української Радянської дивізії, сформованої за наказом Центрального військово-революційного комітету України від 22 вересня 1918 в районі Сураж — Унеча—Стародуб—Новгород-Сіверський — ст. Зернове—Глухів. Основою полку, названого за пропозицією його першого командира М. О. Щорса Богунським на честь І. Богуна, були партизанські загони, що діяли в «нейтральній зоні» влітку 1918. В листопаді 1918 Перша Українська Радянська д-зія перейшла в наступ на Київ. Діючи в її складі, Б. 13 грудня 1918 звільнили Клинці, 12 січня — Чернігів та навколишні села. Просуваючись уперед, Б. зайняли мм. Остер, Козелець, с. Семиполки та ряд ін. населених пунктів. 1 лютого 1919 Б. разом з таращанцями розгромили в р-ні сс. Димерки і Богданівки на підступах до Києва великі сили петлюрівців, що викликало страшенну паніку в ворожому таборі і втечу Директорії до Вінниці. 6 лютого 1919 Б. разом з таращанцями вступили до Києва. За героїзм і відвагу, проявлені в боях з німецькими окупантами і петлюрівцями, Богунський полк постановою Уряду УРСР від 7 лютого 1919 був нагороджений почесним Червоним прапором, а його командир М. О. Щорс — почесною золотою зброєю. Переслідуючи націоналістичні банди, Б. взяли участь у визволенні Фастова (20 лютого 1919), Вінниці (18 березня). Намагаючись врятувати становище і повернути собі Київ, петлюрівці зосередили в р-ні Житомира великі військові сили. 22 березня 1919 ворожі частини підійшли до ст. Бородянка. На допомогу рад. частинам, які стримували натиск ворога, було кинуто Б., що дало можливість відбити атаки петлюрівців і гнати їх аж до ст. Шепетівка. В травні 1919 Богунський полк було реорганізовано в Богунську бригаду у складі Першої Української Радянської д-зії, яка через деякий час була перейменована в 44 стрілецьку д-зію. В її складі Б. билися з ворогами трудового народу до кінця громадянської війни. Вони брали активну участь у боях з білополяками і петлюрівцями в р-нах Шепетівка—Ровно, Старо-Костянтинів — Проскурів, Ровно—Дубно в 1920.

В роки Великої Вітчизн. війни Б. звитяжно билися з німецько-фашистськими загарбниками під Сталінгрчдом та на ін. фронтах. Рад. народ свято зберігає славні бойові традиції Б., що вписали героїчні сторінки в історію боротьби з ворогами нашої Батьківщини.

Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БЛОКАДА ВОЄННА - БОГУНЦІ/Тексти

Навігаційне меню

Пошук