Бугила лісова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бугила лісова
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Айстериди (Asterids)
Порядок: Аралієцвіті (Apiales)
Родина: Окружкові (Apiaceae)
Рід: Бугила (Anthriscus)
Вид:
Бугила лісова (A. sylvestris)
Біноміальна назва
Anthriscus sylvestris

Бугила́ лісова[1][2] (Anthriscus sylvestris) — багаторічна трав'яниста приполярно-альпійська рослина родини окружкові (Apiaceae).

Етимологія

[ред. | ред. код]

Біологічна назва роду Anthriscus походить від грецьких слів anthos — квітка та richos — паркан, а видова від лат. sylvestris — «лісовий»[3].

Стояча, запушена рослина заввишки до 1,5 м. Плоди 6-10 мм, голі, гладкі, дзьоб до 1 мм. Хромосом: 2n = 16.

Поширення

[ред. | ред. код]

Росте в Африці, Європі (у тому числі Україні), Азії (як тропічній так і помірній), натуралізований у Канаді, США, Чилі. Населяє трав'янисті місця, краї рідколісь.

Практичне використання

[ред. | ред. код]

Рослину вживають у їжу. Молоде зілля бугили містить 3,9 % вуглеводів, 2,5 % білків, різні органічні кислоти та вітаміни.

Через сильну духмяність і аромат вживають у суміші з рослинами без запаху. З молодого листя бугили разом з листям яглиці готують щі, окрошку, холодний борщ.

Свіже коріння має близько 1 % цукру, 14,7 % крохмалю, 5,7 % цукрози. На Кавказі (Абхазія, Аджарія) з подрібненого кореня готують сусло та женуть спирт. Стебло і листя маринують і квасять про запас.

У деяких районах нашої країни молода, очищена від шкірки стеблина бугили слугує ласощами для дітей.[4]

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. О. І. Лісовець. Структура травостою байрачного та заплавного лісів в умовах Присамар'я // Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VIII Міжнародної наукової конференції. — 2015. — С. 43–45.
  2. В. І. Буняк, В. І. Гнєздилова, Н. Л. Антків. Аналіз флори урочища «зимір» в передгір’ї Чорногори // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Серія Біологія. — 2008. — С. 8–15.
  3. Dictionary of Botanical Epithets. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 3 жовтня 2016.
  4. Рева М. Л., Рева Н.Н. Дикі їстівні рослини України. — Київ : Наукова думка, 1976. — С. 29–31.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]