Бориспільське повстання
Бориспільське повстання | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
Сторони | |||||||
українські повстанці | РСФРР | ||||||
Командувачі | |||||||
Микола Чепілко (за іншими даними Іван Чепілко) |
Ока Городовиков | ||||||
Військові сили | |||||||
58-а дивізія 12-ї армії |
Бориспільське повстання — організований масовий збройний виступ проти окупаційної більшовицької влади в Борисполі у травні-червні 1920 року.
Очільником виступу був Микола Чепілко (за іншими даними Іван Чепілко[1]). Повстання вибухнуло в той час, коли об'єднані польсько-українські війська взяли Київ. Повстанці розраховували утримувати місто до їх підходу. Однак через контрудар Червоної армії українська й польська армії до Борисполя так і не дійшли, а повстання придушила червона кавалерія. Більшовики спалили дві третини міста, а кожного п'ятого чоловіка розстріляли.[2][3]
Після падіння влади УНР і приходу більшовиків у другій половині лютого 1919 року в Бориспіль частина селян повірила в обіцянку червоного режиму роздати селянам землю. Невдовзі людей охопило розчарування політикою нової влади, місцеві мешканці почали виявляти дедалі більше невдоволення політикою більшовиків в земельному питанні, діяльністю ревкомів та продзагонів.[1]
У той час об'єднане українсько–польсько військо, звільнивши від більшовицьких окупантів усю Правобережну Україну, зайняло Київ і рушило далі на схід. До Борисполя залишалося два десятки кілометрів. Назустріч їм, з боку Полтави, йшли російські війська. Серед них переважали калмики під командою Оки Городовикова. Їхній шлях пролягав через Бориспіль.[1]
Саме тоді місцеві мешканці, серед яких переважали свідомі українські патріоти, котрі свого часу перебували на фронтах світової війни, а потім воювали в армії УНР, створили підпільний комітет самооборони. Метою комітету була підготовка до організованого опору окупантам. Перед початком повстання його керівники проводили підготовчу роботу, підбурювали бориспільців проти Червоної армії, виставляли пости.
6 травня 1920 року, в очікуванні наступу польсько-українського війська, почалося антибільшовицьке повстання в Борисполі. Причиною повстання було несприйняття бориспільцями радянської влади. За спогадами місцевих мешканців, організаторами повстання проти радянських окупантів були Сіренко, Семенко, Чепілко та Литовка. Вони обстріляли більшовицький ешелон і мали намір його роззброїти.[4] Радянську владу в місті було скинуто, представників влади роззброєно, одних заарештовано, інших вигнано з міста. Повстанці послали до наступаючої радянської армії на переговори своїх представників. Більшовики українських посланців розстріляли.[1]
Того самого дня на місто напали червоноармійці. Стрілянина розпочалася з боку Дударкова, але основні сили наступали з боку Мартусівки та Рогозівського шляху. Повстанці не могли стримати противника. Ситуацію ускладнювало не тільки невигідне для українців співвідношення сил, а й брак зброї. Польсько–українське військо, не дійшовши до міста, стало відступати.
Під час придушення повстання було спалено до 500 дворів. Близько трьохсот повстанців розстріляли, решту — арештували. Бориспільцям відомі факти 1920 року, коли відразу після придушення повстання всіх чоловіків зігнали на Броварську дорогу і кожного п'ятого розстріляли на місці[5]. Крім цього була розгромлена місцева організація товариства «Просвіта». Частина просвітян, рятуючись від репресій, виїхала за межі Борисполя або за межі України. Організаторам повстання та частині повстанців вдалося втекти. У 1921 році члени бориспільської «Просвіти» Іван Чепілко та його племінник Микола Чепілко створили Всеукраїнський центральний повстанський комітет.[6]
Загиблих і страчених повстанців поховали у спільних могилах, на цвинтарях Борисполя. Найбільше — близько трьох сотень — на Книшовому цвинтарі.[7]
Події антибільшовицького повстання у Борисполі 1920 року замовчувалися протягом довгих десятиліть. Тільки у 1989 році працівники Бориспільського державного історичного музею почали прискіпливо вивчати цю тему.[8]
На місці, де ймовірно знаходилася могила розстріляних бориспільців, що повстали проти більшовицького ворога, у 1990-х роках активістами Народного руху України було встановлено символічний пам'ятний знак. На цьому місці у 2017 році було відкрито великий пам'ятник, де на камені викарбувані прізвища бориспільців, які полягли у бою з окупантами. Також пам'ятник вшановує усіх жертв Великого терору, які були страчені режимом за свою творчість, переконання та погляди.[9][10]
- ↑ а б в г Бориспільське повстання [Архівовано 11 грудня 2021 у Wayback Machine.]; Україна молода, Випуск № 094, 27 травня 2010.
- ↑ У Борисполі відкрили меморіал учасникам антирадянського повстання та жертвам Великого терору [Архівовано 21 квітня 2019 у Wayback Machine.]; Історична правда, 22 вересня 2017.
- ↑ У піснях і слові про 1920-ий; Трудова слава, 17 травня 2018.
- ↑ Бориспільське антибільшовицьке повстання 1920 року [Архівовано 22 грудня 2017 у Wayback Machine.]; «Народний оглядач», 15 лютого 2014
- ↑ Як нищили бориспільську «Просвіту» [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.]; В. Стрілько-Тютюн, Бориспіль Ринок, 2 листопада 2016
- ↑ Янголи України [Архівовано 30 вересня 2019 у Wayback Machine.]; В. Стрілько-Тютюн, Слово Просвіти, 14 липня 2016.
- ↑ Бориспіль. Шокуюча історична правда. Бориспільське повстання 1920 року [Архівовано 16 травня 2021 у Wayback Machine.]; Р.Маленков, Україна інкогніта. Процитовано 16 травня 2021.
- ↑ Приховані сторінки історії Борисполя: було страчено кожного п'ятого [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.]; І. Костенко, i-visti.com, 12 травня 2017.
- ↑ У Борисполі відбулося відкриття пам'ятника жертвам Великого терору [Архівовано 24 вересня 2019 у Wayback Machine.]; Київська обласна державна адміністпація, 19 вересня 2017.
- ↑ Президент у Борисполі вшанував пам'ять жертв тоталітарного режиму [Архівовано 24 вересня 2019 у Wayback Machine.]; Укрінформ, 16 січня 2019.
- Бориспільське антибільшовицьке повстання 1920 року [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.]; Н. Йова, В. Сайко, Меморіал, 3 травня 2011.
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |