Богислав Фрідріх Емануель Тауенцін фон Віттенберг

Богислав Фрідріх Емануель Тауенцін фон Віттенберг
нім. Bogislav Friedrich Emanuel Tauentzien von Wittenberg
Ім'я при народженні	нім. Bogislav Friedrich Emanuel von Tauentzien
Народився	15 вересня 1760(1760-09-15) Потсдам, Королівство Пруссія
Помер	20 лютого 1824(1824-02-20) (63 роки) Берлін, Німецький союз
Поховання	Інваліденфрідгоф
Країна	Королівство Пруссія
Діяльність	офіцер, військовослужбовець
Учасник	Наполеонівські війни і Битва під Лейпцигом 1813
Титул	граф
Військове звання	генерал армії
Батько	Friedrich Bogislav von Tauentziend
Діти	Friedrich Heinrich Bogislav Tauentzien von Wittenbergd
Нагороди	Орден «Pour le Mérite» (Пруссія) Великий Хрест ордена Червоного орла Орден Чорного орла Великий хрест Залізного хреста Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу Командор ордена Марії-Терезії Почесний лицар ордена Святого Йоанна (Бранденбург) Великий хрест ордена Білого Сокола Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Святого Георгія Орден Святого Георгія Орден Святого Володимира 2 ступеня
Медіафайли у Вікісховищі

Граф Богислав Фрідріх Емануель Тауенцін фон Віттенберг (нім. Bogislav Friedrich Emanuel Graf Tauentzien von Wittenberg; 15 вересня 1760 — 20 лютого 1824) — прусський воєначальник, генерал піхоти.

Біографія

Син генерала піхоти і губернатора Бреслау Фрідріха Богислава фон Тауенціна. Освіту здобув у Військовій академії в Берліні. Службу розпочав 1 вересня 1775 року штандарт-юнкером Гендського полку, незабаром переведений в 35-й піхотний полк принца Генріха.

Під час війни за баварську спадщину був ад'ютантом принца Генріха. Відзначився під час воєн з Францією в 1792-94 роках. 16 лютого 1793 року призначений флігель-ад'ютантом короля Фрідріха Вільгельма II, був військовим представником при командуванні австрійської армії в Нідерландах. 18 січня 1794 року призначений міністром при генерал-губернаторові Нідерландів. В 1794-96 роках був посланцем в Росії.

Після початку кампанії 1806 року отримав в командування 6000 чоловік (8 батальйонів і 9 ескадронів) ударного корпусу, який був висунутий вперед князем Гогенлое, але 9 жовтня французькі війська маршала Жана-Батіста Бернадота змусили його відійти. Під час битви під Єною Тауенцін командував дивізією в авангарді Гогенлое і разом з ним капітулював 28 жовтня в Пренцлау.

В 1808 році призначений командиром бранденбурзької бригади в Берліні. З серпня 1811 року — губернатор Померанії. У початку 1813 року мобілізував війська в Померанії і 5 березня призначений військовим губернатором земель між Одером і Віслою (за винятком Сілезії) і під час військового протистояння до 4 червня командував блокадним корпусом Штеттіна. З 18 липня 1813 року — командир 4-го армійського корпусу, який увійшов до складу військ, що знаходилися під керівництвом шведського принца Карла Юхана. 20 серпня його частини вступили в Берлін.

Успішно діяв в боях при Грос-Берені і при Денневіці, де протистояв 4-му французькому корпусу і домігся перемоги. Коли Північна армія перейшла Ельбу, корпус Тауенціна після бою при Роцлау 5 жовтня перейшов в Сілезьку армію. Блокував Віттенберг, але 2 французьких корпуси змусили його відійти до Потсдаму. Після Битви народів керував облогою Торгау і Віттенберга, потім блокадою Магдебурга. Торгау капітулював 26 грудня 1813 року, Віттенберг був узятий штурмом 13 січня 1814 року. Тоді ж отримав дозвіл додати до свого прізвища «фон Віттенберг». 24 травня 1814 року взяв Магдебург.

З 7 серпня 1814 року — головнокомандувач в Бранденбурзькій марці і Померанії. На початку 1815 року командував 6-м армійським корпусом, який залишався на Ельбі як армійський резерв. Після повернення Наполеона вступив на територію Франції. Його корпус виконував окупаційні функції в Бретані. Після Паризького миру Тауенцін знову зайняв пост головнокомандувача в Померанії і Бранденбурзі зі штаб-квартирою в Берліні. З 3 квітня 1820 року — одночасно командир 3-го армійського корпусу.

Нагороди

• Pour le Mérite (13 грудня 1792)
• Орден Святої Анни 1-го ступеня (Російська імперія, 5 березня 1797)
• Орден Червоного орла (1806)
  • великий хрест
• Орден Святого Олександра Невського (Російська імперія, 20 січня 1809)
• Орден Чорного орла (15 вересня 1813)
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Великий хрест Залізного хреста (26 січня 1814)
• Орден Святого Георгія (Російська імперія)
  • 3-го ступеня (25 серпня 1813)
  • 2-го ступеня (21 лютого 1814) — «За взяття фортець Вітенберг і Магдебург.»
• Орден Меча, великий хрест (Швеція, 19 вересня 1813)
• Орден Святого Володимира 2-го ступеня (Російська імперія)
• Військовий орден Марії Терезії, командорський хрест (Австрійська імперія)
• Орден Святого Йоанна (Бранденбург), почесний лицар
• Королівський гвельфський орден, великий хрест (Британська імперія)
• Орден Білого Сокола, великий хрест (Велике герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське)
• Орден Військових заслуг, великий хрест (Франція)

Вшанування пам'яті

Ім'я генерала Тауенціна носить вулиця в західній частині Берліна біля площі Віттенберг, названої на честь битви при Віттенберзі 13 січня 1814 року.

Література

• Тауенцин, Богислав-Фридрих-Эммануэль // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
• C. von Gorszkowsky: Das Leben des Generals Grafen Bogislaw Tauentzien von Wittenberg, 1832 (PDF-Datei)
• Georg Gaebel: Die Belagerung von Stettin im Jahre 1813, 1913