Альтернований вузол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Один з трьох неальтернованих вузлів з числом перетинів 8

В теорії вузлів діаграма вузла або зачеплення є альтернованою, якщо перетини чергуються — під, над, під, над і т. д., якщо йти вздовж кожної компоненти зачеплення. Зачеплення є альтернованим, якщо воно має альтерновану діаграму.

Багато з вузлів з числом перетинів, меншим 10, є альтернованими. Цей факт і корисні властивості альтернованих вузлів, такі як гіпотези Тета, дозволили деяким дослідникам, включно з Тейтом, скласти таблиці з відносно малим числом помилок або упущень. Найпростіші неальтерновані прості вузли мають 8 перетинів (і є три таких вузли — 819, 820, 821).

Існує гіпотеза, що в міру зростання числа перетинів відсоток неальтернованих вузлів прямує до 0 експоненціально швидко.

Альтерновані зачеплення відіграють важливу роль у теорії вузлів і теорії тривимірних многовидів[en] внаслідок того, що їх доповнення мають корисні й цікаві геометричні та топологічні властивості. Ральф Фокс[en] поставив питання: «Що є альтернований вузол?», тобто, які властивості доповнення вузла, не пов'язані з діаграмами, можуть характеризувати альтерновані вузли.

В листопаді 2015 Джошуа Еван Ґрін опублікував препринт, у якому встановлюється характеризація альтернованих зачеплень у термінах визначення стягувальних поверхонь, тобто визначення альтернованих зачеплень (серед яких альтерновані вузли є окремим випадком) без використання концепції діаграм зачеплень[1].

Різна геометрична й топологічна інформація відкривається в альтернованих діаграмах. Простоту і розвідність[en] зачеплення добре видно на діаграмі. Число перетинів наведеної альтернованої діаграми є числом перетинів вузла, і це одна зі знаменитих гіпотез Тейта.

Альтернована діаграма вузла має відповідність один-до-одного з планарним графом. Кожен перетин зв'язується з ребром і половина зв'язних компонент доповнення діаграми пов'язані з вершинами.

Гіпотези Тейта[ред. | ред. код]

Гіпотези Тейта:

  1. Будь-яка наведена діаграма альтернованого зачеплення має найменше з можливих число перетинів.
  2. Будь-які дві наведені діаграми того ж самого альтернованого вузла мають однакове число закрученості.
  3. Якщо дано дві наведені діаграми D1 і D2 орієнтованого простого альтернованого зачеплення, D1 можна перетворити на D2 шляхом послідовності простих рухів, які називаються перевертаннями[en]. Гіпотеза відома також як гіпотеза Тейта про перевертання[2].

Перші дві гіпотези Тейта довели Морвен Б. Тістлетвейт[ru], Луїс Кауфман[en] і Куніо Мурасугі (Kunio Murasugi) 1987 року, а 1991 року той самий Тістлетвейт і Вільям Менаско[en] довели гіпотезу Тейта про перевертання.

Гіперболічний об'єм[ред. | ред. код]

Вільям Менаско, застосувавши теорему про гіперболізацію[en] Терстона для многовидів Гакена[ru], довів, що будь-яке просте нерозвідне альтерноване зачеплення є гіперболічним, тобто доповнення зачеплення має геометрію Лобачевського, якщо тільки зачеплення не є торичним.

Таким чином, гіперболічний об'єм є інваріантом багатьох альтернованих зачеплень. Марк Лакенбі[en] показав, що об'єм має верхні і нижні лінійні границі як функції від числа ділянок перекручування на наведеній альтернувальній діаграмі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Greene, Joshua (2015). Alternating links and definite surfaces. arXiv:1511.06329. {{cite arXiv}}: Проігноровано невідомий параметр |version= (довідка)
  2. Weisstein, Eric W. Tait's Knot Conjectures(англ.) на сайті Wolfram MathWorld.

Література[ред. | ред. код]

  • Louis H. Kauffman[en]. On Knots. — Princeton University Press, 1987. — Т. 115. — (Annals of Mathematics Studies). — ISBN 0-691-08435-1.
  • C. Adams[en]. The Knot Book: An elementary introduction to the mathematical theory of knots. — 2004. — ISBN 0-8218-3678-1.
  • William Menasco[en]. Closed incompressible surfaces in alternating knot and link complements // Topology. — 1984. — Т. 23, вип. 1. — С. 37–44.
  • Marc Lackenby[en]. The volume of hyperbolic alternating link complements. With an appendix by Ian Agol and Dylan Thurston // Proc. London Math. Soc. — 2004. — Т. 88, вип. 1. — С. 204–224.

Посилання[ред. | ред. код]