Інституціоналізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Інституціалізáція (від інституційний), також інституціоналізація (від інституціональний)

  • процес визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, здатну діяти у напрямі задоволення деякої суспільної потреби. В науці — етап, коли процес продукування нею знань стає методологічно упорядкованим, а також залежним від організаційних форм, в яких він набуває якостей спеціалізованої суспільної практики; становлення різноманітних комунікативних органів науки — наукових інституцій, що відбувається в ході перетворення наукових досліджень у спеціалізовану суспільну діяльність[1].
  • політика надання освітніх і реабілітаційних послуг дітям з інвалідністю в рамках окремих закритих спеціалізованих закладів, інтернатів (англ. institution). Антитезою до традиційної інституціалізації на Заході, став розвиток у 1970-х роках інтегрованого та інклюзивного навчання, який розпочався в 1970-х роках через вплив організацій споживачів. Зокрема, в Канаді ініціаторами зміни освітньої парадигми виступили організації захисту неповносправних, психічно хворих та батьків дітей з розумовою відсталістю, які вимагали деінституціалізації та перенесення освітніх, реабілітаційних і соціальних служб у громади ближче до місць проживання клієнтів [2].

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Стельмах С.П. Інституціоналізація історичної науки // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с. Архів оригіналу за 4 серпня 2018. Процитовано 3 серпня 2018.
  2. Сварник М.І. Розділ 3. Соціальні послуги у громаді//Соціальні послуги на рівні громади для осіб з інтелектуальною недостатністю. Посібник для відкритого навчання керівників громадських організацій./Ред. акад. Синьов В.М. — К.: БТ«Джерела», 2004. — 312 с.