Індик великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Індик великий
Самець індика
Самець індика
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Зауропсиди (Sauropsida)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Куроподібні (Galliformes)
Родина: Фазанові (Phasianidae)
Підродина: Індикові (Meleagridinae)
Рід: Індик (Meleagris)
Вид: Індик великий
Meleagris gallopavo
Linnaeus, 1758

Підвиди[1]
  • M. g. gallopavo
  • M. g. intermedia
  • M. g. merriami
  • M. g. mexicana
  • M. g. osceola
  • M. g. silvestris
Посилання
Вікісховище: Meleagris gallopavo
Віківиди: Meleagris gallopavo
EOL: 45510619
ITIS: 176136
МСОП: 22679525
NCBI: 9103
Fossilworks: 110952

Індик великий[2], індик дикий[3] (Meleagris gallopavo) — вид птахів із підродини індикових.

Є родоначальником найпоширеніших порід свійського індика.

Дикі індики мають великі розміри, важать до 8 кг (самець). Довжина самця 100—110 см, самиці 85 см.

Ноги довгі, міцні. Верхня сторона індика буро-жовта і буро-руда, з металічним блиском, пір'я з чорними облямівками, нижня частина спини та покривне пір'я хвоста бурі із зеленими і чорними смужками. Нижня сторона від жовтувато-бурого до буро-сірого кольору. Махове пір'я чорно-буре зі світлішими смужками. Хвіст бурий з чорними хвилястими смужками. Дещо біднішим виглядає забарвлення самиці.

Дикі індики трапляються навіть у міській межі (Омаха, Небраска, США)

Голова і верхня половина шиї блакитні, неоперені. Голова і шия покриті м'ясистими наростами: так звані «бородавки» червоного кольору: на лобі в основі дзьоба звішується м'ясистий придаток, на горлі висить складка шкіри. Ноги червоні або фіолетові. На грудях пучок щетинистого пір'я, схожого на кінський волос.

Живиться рослинною і тваринною їжею — горіхами, жолудями, зернами й різними плодами, а також комахами. Гніздяться на землі. У квітні самиця кладе від 10 до 15 і навіть 20 яєць і самовіддано їх охороняє.

Великі індики нерідко паруються зі свійськими самицями, пташенята виходять при цьому кращої якості, ніж від свійських індиків.

Поширені на південному сході США та в Мексиці. Водяться у лісах Північної Америки.

Великий індик є об'єктом полювання, як рушничного (до самців підкрадаються на току, тобто в шлюбний період), так і пастками, останнє полегшується крайньою дурістю птаха.

М'ясо індика хоча не таке ніжне як куряче, але дуже поживне і смачне. Самиця смачніша за самця, і тому вибирають першу, щоб начиняти її каштанами і трюфелями. Старі індики придатні тільки для виварювання з них супів та бульйонів. Оскільки дикі індики харчуються жолудями, ягодами і плодами, то м'ясо їх смачніше за домашніх. М'ясо індика, зняте з кісток, готують en daube, для чого згортають м'ясо в рулет і тушать його, або готують індика начинену фаршем, фісташками й іншим.

Класифікація

[ред. | ред. код]

Розрізняють шість[1] підвидів індички:

  • M. g. gallopavo
  • M. g. intermedia
  • M. g. merriami
  • M. g. mexicana
  • M. g. osceola
  • M. g. silvestris

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б IOC World Bird List (анг.) . Архів оригіналу за 7 травня 2014. Процитовано 30 грудня 2018.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 179.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]