Волинське намісництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ізяславське намісництво)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Волинське намісництво

Герб
Центр Заслав (17931795), Новоград-Волинський (17951796)
Утворено 17931796
Попередники Волинське воєводство, Київське воєводство
Наступники Волинська губернія

Воли́нське намі́сництво (рос. Волынское наместничество) — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії в 17931796 роках. Адміністративний центр — Заслав (до 1795) і Новоград-Волинський (після 1795). Створене 24 квітня 1793 року як Засла́вське намі́сництво (рос. Изяславкое наместничество) на основі Волинського і частини Київського воєводства. Складалося з 13 повітів. 1795 року перейменоване на Волинське. 23 грудня 1796 року перетворене на Волинську губернію.

Історія

[ред. | ред. код]

Заславське намісництво

[ред. | ред. код]

Заславське намісництво було утворене указом імператриці Катерини ІІ від 13 (24) квітня 1793 року[1]. Воно займало територію східної Волині і було назване за іменем міста Заслав. До намісництва увійшли землі ліквідованих Волинського воєводства і північні частини Київського воєводства. Резиденція генерал-губернатора розташовувалася в містечку Лабунь Заславського повіту.

У межах намісництва було залишено чинність польського законодавства, зокрема Литовського статуту. Ліквідовувалися лише найбільш застарілі середньовічні правові норми, скасовувалася смертна кара. Більшість місцевих чиновників залишалася на державній службі. Вищі щаблі адміністративної влади зайняли російські чиновники.

Волинське намісництво

[ред. | ред. код]
Імператорський указ № 17.352 «Про заснування Волинської та Подільської губерній»

5 (16) липня 1795 року Заславське намісництво перейменували на Волинське[2]. Адміністративний центр перенесли до міста Звягель, яке з цієї нагоди перейменоване на Новоград-Волинський (тимчасово його адміністративні установи були розташовані у Житомирі).

Царат проводив тут посилену політику русифікації та уніфікації, намагаючись привести новоприєднані землі до цілковитої відповідності з устроєм великоросійських губерній «в усіх галузях життя». Намісник підпорядковувався мінському, волинському і подільському генерал-губернаторові.

У ході впровадження на українських землях імперських структур влади Волинське намісництво, відповідно до указу імператора Павла I від 12 (23) грудня 1796 року, ліквідовано[3]. Територію Радомисльського повіту включено до Київської губернії, решту повітів — до новоствореної Волинської губернії.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]
  1. Володимирський
  2. Домбровицький повіт
  3. Житомирський повіт
  4. Заславський повіт
  5. Ковельський повіт
  6. Лабунський повіт
  7. Луцький повіт
  8. Новоград-Волинський повіт
  9. Овруцький повіт
  10. Острозький повіт
  11. Рівненський повіт
  12. Радомисльський повіт
  13. Чуднівський повіт

Генерал-губернатори

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Указ № 17.112 // ПСЗРИ, І, 1830, Т. 23, С. 417—419.
    На сторінці 417 23-го тому збірника законів Російської імперії помилково вказана дата 23 квітня, однак на останній сторінці в переліку виявлених помилок сказано «На стран. 417, во 2 столб. строка 36: АпрѢля 23 читай АпрѢля 13», у томі 41 для цього закону також вказано дата 13 квітня.
  2. Указ № 17.352 // ПСЗРИ, І, 1830. Том 23, С. 727—728.
  3. Указ № 17.634 // ПСЗРИ, І, 1830, Т. 24, С. 229—230.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]